про відмову у відкритті касаційного провадження
21 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №380/19305/24
адміністративне провадження № К/990/34747/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року
у справі № 380/19305/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФ України у Львівській області, відповідач), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФ України у Львівській області щодо відмови у перерахунку/призначенні йому пенсії з врахуванням довідок про заробітну плату (доходи) від 28 жовтня 2023 року №373, від 28 жовтня 2023 року №374, від 28 жовтня 2023 року №375, від 28 жовтня 2023 року №376 за період роботи з 14 січня 1992 року до 21 квітня 2000 року у Державному підприємстві «Львівський автобусний завод»;
- зобов'язати ГУ ПФ України у Львівській області здійснити йому перерахунок призначеної пенсії з врахуванням довідок про заробітну плату (доходи) від 28 жовтня 2023 року №373, від 28 жовтня 2023 року №374, від 28 жовтня 2023 року №375 та від 28 жовтня 2023 року №376 за період роботи з 14 січня 1992 року до 21 квітня 2000 року у Державному підприємстві «Львівський автобусний завод».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 11 серпня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з несплатою судового збору та встановлено заявнику десятиденний строк з дня отримання копії ухвали, протягом якого особа має право надати суду документ про сплату судового збору.
В межах строку для усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 звернувся до Суду з клопотанням про усунення недоліків касаційної скарги та документом про сплату судового збору у визначеному законом розмірі.
Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.
Таким чином, позивачем усунуті недоліки касаційної скарги, що стали підставою для залишення її без руху.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Проаналізувавши мотиви та доводи поданої касаційної скарги, Суд зауважує, що окрім посилання на те, що судові рішення можуть бути оскаржені з підстав, передбачених положеннями частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не наведено жодних підстав, передбачених імперативними приписами частин четвертої і п'ятої статті 328 КАС України для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги та здійснення касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №380/19305/24.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Водночас колегія суддів відхиляє доводи позивача про безпідставне незастосування судами першої і апеляційної інстанцій висновку Львівського окружного адміністративного суду, викладеного у рішенні від 13 листопада 2018 року у справі №1340/4022/18, оскільки такий висновок не може бути прикладом іншого правозастосування та обов'язковим для врахування судами, при цьому відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України обов'язковими для врахування судами є лише висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України.
Касаційна скарга також містить доводи, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам закону та підлягають скасуванню у зв'язку: з неповним з'ясуванням судами обставин, що мають суттєве значення для справи; недоведеність обставин, які були визнані встановленими судами першої та апеляційної інстанцій; невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права; та порушення норм процесуального права.
Однак, колегія суддів зазначені у касаційній скарзі доводи відхиляє з тих підстав, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з ухваленими судами першої і апеляційної інстанцій рішеннями, переоцінки встановлених обставин та досліджених доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Варто зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
В цілому мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у справі №380/19305/24, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 червня 2018 року у справі №453/500/15-а та від 18 жовтня 2019 року у справі №547/1211/16-а, які містять висновки щодо правильного застосування норм права, питання застосування яких стояло перед судами першої і апеляційної інстанцій, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №380/19305/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 17 грудня 2019 року у справі №826/17438/18, від 28 травня 2024 року у справі №280/5586/23, від 08 вересня 2025 року у справі №120/888/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі №380/19305/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді Н.В. Коваленко
О.П. Стародуб