про залишення касаційної скарги без руху
22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №440/3589/18
адміністративне провадження №К/990/34698/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Рибачука А.І. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року, ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року
у справі №440/3589/18
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Управління соціального захисту населення Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Міського голови міста Кременчука Малецького Віталія Олексійовича
про визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до адміністративного суду з позовом до Міського голови міста Кременчука Полтавської області Малецького Віталія Олексійовича, Управління соціального захисту населення Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі - Управління соціального захисту населення), в якому просила:
- визнати протиправними та скасувати розпорядження: першого заступника міського голови Кременчуцької міської ради Калашніка В.В. від 10 квітня 2014 року №107-Р «Про закінчення опалювального періоду 2013-2014 років в м. Кременчуці» та від 10 квітня 2014 року №108-Р «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 10 квітня 2014 року №107-Р»; Секретаря Кременчуцької міської ради Івко В.М. від 15 жовтня 2014 року №296-Р «Про початок опалювального періоду 2014-2015 років», від 10 квітня 2015 року №99-Р «Про закінчення опалювального періоду 2014-2015 років в м. Кременчуці», від 09 жовтня 2015 року №283-Р «Про початок опалювального періоду 2015-2016 років для житлових будинків, квартир з індивідуальним газовим опаленням та інших споживачів», від 28 жовтня 2015 року №307-Р «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 09 жовтня 2015 року №283-Р»; Міського голови Кременчуцької міської ради Малецького В.О. від 07 квітня 2016 року №129-Р «Про закінчення опалювального періоду 2015-2016 років в м. Кременчуці», від 11 жовтня 2016 року №323-Р «Про початок опалювального періоду 2016-2017 років для житлових будинків та інших споживачів з центральним опаленням», від 31 березня 2017 року №98-Р «Про закінчення опалювального періоду 2016-2017 років в м. Кременчуці», від 18 жовтня 2017 року №307-Р «Про початок опалювального періоду 2017-2018 років для житлових будинків та інших споживачів з централізованим опаленням» та від 06 квітня 2018 року №110-Р «Про закінчення опалювального періоду 2017-2018 року в м. Кременчуці»;
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення щодо здійснення перерахунку призначеної субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період: з 01 лютого 2013 року по 30 квітня 2014 року у розмірі 649,32 грн, з 01 жовтня 2013 року по 30 квітня 2014 року - 1431,20 грн, з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року - 3628,67 грн, з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2017 року - 3484,45 грн, з 01 жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року - 2258,71 грн;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення здійснити нарахування призначеної субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та доплатити за період: з 01 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року у розмірі 649,32 грн, з 01 жовтня 2014 року по 30 квітня 2015 року - 1431,20 грн, з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року - 3628,67 грн, з 10 жовтня 2016 року по 30 квітня 2017 року - 3484,45 грн, з 01 жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року - 2258,71 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 оскаржила таке рішення в апеляційному порядку.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року скасовано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано протиправними та скасовано розпорядження: першого заступника Міського голови Кременчуцької міської ради Калашніка В.В. від 10 квітня 2014 року №107-Р «Про закінчення опалювального періоду 2013-2014 років в м. Кременчуці» та від 10 квітня 2014 року №108-Р «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 10 квітня 2014 року №107-Р»; Секретаря Кременчуцької міської ради Івко В.М. від 15 жовтня 2014 року №296-Р «Про початок опалювального періоду 2014-2015 років», від 10 квітня 2015 року №99-Р «Про закінчення опалювального періоду 2014-2015 років в м. Кременчуці», від 09 жовтня 2015 року №283-Р «Про початок опалювального періоду 2015-2016 років для житлових будинків, квартир з індивідуальним газовим опаленням та інших споживачів», від 28 жовтня 2015 року №307-Р «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 09 жовтня 2015 року №283-Р»; Міського голови Кременчуцької міської ради Малецького В.О. від 07 квітня 2016 року №129-Р «Про закінчення опалювального періоду 2015-2016 років в м. Кременчуці», від 11 жовтня 2016 року №323-Р «Про початок опалювального періоду 2016-2017 років для житлових будинків та інших споживачів з центральним опаленням», від 31 березня 2017 року №98-Р «Про закінчення опалювального періоду 2016-2017 років в м. Кременчуці», від 18 жовтня 2017 року №307-Р «Про початок опалювального періоду 2017-2018 років для житлових будинків та інших споживачів з централізованим опаленням» та від 06 квітня 2018 року №110-Р «Про закінчення опалювального періоду 2017-2018 року в м. Кременчуці».
Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення щодо здійснення перерахунку призначеної ОСОБА_1 субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг у бік зменшення за період: з 01 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року, з 01 жовтня 2014 року по 30 квітня 2015 року, з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року, з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2017 року, з 01 жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення здійснити нарахування ОСОБА_1 субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період: з 01 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року, з 01 жовтня 2014 року по 30 квітня 2015 року, з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року, з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2017 року, з 01 жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року, відмовлено у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції про виправлення описки в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки у судовому рішенні.
Не погодившись з судовими рішеннями у справі №440/3589/18, позивачка подала касаційну скаргу, в якій просила відкрити касаційне провадження, направити справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду через зміну судами першої та апеляційної інстанцій предмета позову.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з підстав, передбачених статтею 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з незазначенням судових рішень, які оскаржуються в касаційному порядку, а також несплатою судового збору, та встановлено десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду документа про сплату судового збору.
В межах строку для усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 направила скаргу в новій редакції із зазначенням судових рішень, які оскаржуються нею в касаційному порядку, а також клопотання про звільнення її від сплати судового збору.
В оновленій редакції касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що касаційну скаргу подано нею на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року та ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року.
Щодо оскарження в касаційному порядку ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року.
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Варто зауважити, що частиною другою статті 328 КАС України встановлений вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які за наслідками їх перегляду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені до Верховного Суду.
ОСОБА_1 у касаційному порядку оскаржує постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року, ухвалену за наслідками здійснення апеляційного перегляду ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні її заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Отже, юридичні приписи частини другої статті 328 КАС України не передбачають можливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій, постановлених судами відповідно до статей 382, 383 КАС України щодо питань судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на те, що касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, а виняткові обставини заявником не наведені та не встановлені Судом самостійно, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна правова позиція щодо застосування пункту 1 частини першої статті 333 КАС України в контексті здійснення касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у порядку статті 382 КАС України, висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 12 лютого 2020 року у справі №2-а-524/11, від 30 січня 2024 року у справі №280/7186/20, від 13 червня 2024 року у справі №420/17100/23.
Щодо ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про виправлення описки колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
27 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №440/3589/18.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постановити нову постанову, якою задовольнити заяву про встановлення судового контролю.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року апеляційну скаргу залишено без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №440/3589/18 залишено без змін.
ОСОБА_1 звернулася до Другого апеляційного адміністративного суду із заявою про виправлення описки в постанові від 03 червня 2025 року.
На обґрунтування поданої заяви позивачка зазначала, що суд апеляційної інстанції прийняв необґрунтоване рішення, яке ґрунтується на припущеннях, без належних та допустимих доказів, без звітності про виконання судового рішення боржником. Вказує, що суд самовільно змінив предмет позовних вимог, прийняв/ перейшов на сторону боржника, що є порушенням прав позивачки. Вказує, що головуючий суддя Катунов В.В., судді Подобайло З.Г., Чалий І.С. допустили помилки, що нібито є відображення інформації про донарахування коштів у розмірі 6271,70 грн, що відображені як переплата за надані послуги з централізованого опалення не відповідає дійсності.
Також просила звернути увагу, що суд безпідставно включив до справи учасника, тобто Комунальне підприємство «Теплоенерго» (далі - КП «Теплоенерго»), який не має цивільно-процесуальної дієздатності.
Зазначає, що у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі №440/3589/18 не вказаний отримувач субсидії КП «Теплоенерго» та не змінив предмет позовних вимог, а саме не прописав суму коштів згідно позовної заяви до першої інстанції, а апеляційна інстанція навмисно не прописала суму коштів загальною сумою - 11452.35 грн до кожного року, щоб не виконати рішення суду, так як суд перейшов на сторону боржника /відповідача.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описок у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про виправлення описок у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що виправлення, про внесення яких просить ОСОБА_1 , не є в розумінні статті 253 КАС України помилками, а фактично є способом внесення змін до мотивувальної частини судового рішення. Водночас суд наголосив, що має право лише усувати неточності, які зумовлені неправильним написанням слів, цифр (пропуск літери, цифри, їх перестановка тощо), що за своєю суттю впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність.
Відповідно до частини першої статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Згідно частини другої статті 253 КАС України питання про внесення виправлень суд може вирішити в порядку письмового провадження.
Отже, із метою оперативного та дієвого усунення помилок технічного (неюридичного, непроцесуального) характеру в судовому рішенні застосовується інструмент виправлення описок (помилок правопису, які впливають на зміст чи порядок виконання судового рішення) і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні (переважно щодо здійснення розрахунків у контексті задоволення позовних вимог фінансового характеру) під час засідання адміністративного суду, який прийняв таке рішення, як із його власної ініціативи, так і за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи, незалежно від набрання судовим рішення законної сили.
Таким чином, вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.
Указана позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17 лютого 2023 року у справі №280/7244/21 та від 27 червня 2023 року у справі №807/50/17.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що Другий апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 15 липня 2025 року «самовільно змінює позовні вимоги … за періоди з 01.11.2013 по 30.04.2014 у розмірі 0,00 грн, з 01.10.2014 по 30.04.2014 у розмірі 767,11 грн, з 01.10.2015 по 30.04.2016 у розмірі 1135,05 грн, з 10.10.2016 по 30.04.2017 = 2387,42 грн, з 01.10.2017 по 30.04.2018 у розмірі 1982,12 грн замість з 01.11.2013 по 30.04.2014 - 649,32 грн, з 01.10.2014 по 30.04.2014 - 1431,20 грн, з 01.10.2015 по 30.04.2016 - 3628,67 грн, з 10.10.2016 по 30.04.2017 3484,45 грн, з 01.10.2017 по 30.04.2018 - 2258,71 грн», «…робить тривалий час зміну предмету моїх позовних вимог, щоб перешкоджати виконання судового рішення та для встановлення контролю»; у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року «описка загальна сума вказана 13645,31 грн замість 11452,00 грн за всі комунальні платежі, проте компетентними органам не здійснено відповідний перерахунок не виконано рішення суду…», в ухвалі Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року «описка, що предметом було донарахування житлової субсидії 2013-2018р. загальною сумою =6271,70 грн замість вірного підрахування 11452,00 грн»; Полтавський окружний адміністративний суд в ухвалі від 10 березня 2025 року «… змінив предмет позовних вимог, без моєї згоди, без моєї письмової заяви щодо зменшення позовних вимог, без залучення третьої особи до справи №440/3589/18 КП «Теплоенерго».
Аналізуючи доводи ОСОБА_1 щодо виправлення описок у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року, колегія суддів дійшла висновку, що такі виправлення не є виправленням описки в розумінні статті 253 КАС України, оскільки заявник просить змінити зроблені судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови висновки, що свідчить про фактичну незгоду позивача з указаним судовим рішенням. Водночас, незгода з окремими висновками постанови суду апеляційної інстанції не може бути усунутою у спосіб виправлення описки, позаяк таке виправлення змінює суть судового рішення.
Таким чином, з урахуванням зазначеного та того, що виправлення, про внесення яких до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року просить ОСОБА_1 , є способом вираження незгоди з позицією суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в задоволенні заяви позивача про виправлення описок у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року слід відмовити, а доводи касаційної скарги такого висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи наведене вище, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі №440/3589/18.
Аналогічна позиція щодо визнання за аналогічних обставин касаційної скарги необґрунтованою висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 29 квітня 2024 року у справі №640/11789/21, від 04 серпня 2025 року у справі №320/37854/23.
Щодо оскарження у касаційному порядку постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року колегія суддів зазначає таке.
При вирішенні питання щодо відповідності касаційної скарги положенням частини третьої статті 332 КАС України колегією суддів з'ясовано наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно частин п'ятої, шостої, сьомої статті 251 КАС України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина перша статті 77 КАС України).
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з'ясовано, що постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року була ухвалена в порядку письмового провадження та набрала законної сили з моменту її прийняття.
Отже, останнім днем для звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою в межах встановленого законом строку був день із датою 23 червня 2019 року, в той час, як касаційну скаргу до Верховного Суду заявником подано 13 серпня 2025 року, що свідчить про пропуск встановленого законом процесуального строку на касаційне оскарження.
Пропущений строк касаційного оскарження може бути поновлений судом, якщо за результатами оцінки та перевірки наведених заявником у відповідній заяві підстав пропуску такого строку, суд дійде висновку про їх поважність.
Для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених заявником на обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно вбачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.
Таким чином, заявнику слід надати Суду обґрунтовану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, навівши підстави та надавши належні докази, що унеможливили своєчасне вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у строк визначений законом.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Щодо клопотання про звільнення від сплати судового збору колегія суддів зазначає таке.
На обґрунтування підстав для звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги ОСОБА_1 , здійснюючи посилання на положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI), зазначила, що розмір судового збору за подання касаційної скарги перевищує п'ять відсотків річного доходу заявника, що підтверджується доданою до касаційної скарги довідкою про перерахунок пенсії від 17 лютого 2024 року, якою підтверджується дійсний розмір пенсійних виплат у 2024 році.
При розгляді та вирішенні клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору Суд враховує наступне.
Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону №3674-VI судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI) встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Варто зауважити, що Законом №3674-VI визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
З аналізу статті 8 Закону №3674-VI чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5 цього Закону, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18.
Беручи до уваги суб'єктний склад учасників цієї справи та предмет спору, колегія суддів вважає, що позивачка не є суб'єктом, на якого в даному випадку розповсюджується імперативна дія законодавства (стаття 5 Закону №3674-VI) щодо звільнення від сплати судового збору.
Проте законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, а єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.
Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2020 року у справі №420/1582/19, від 17 вересня 2020 року у справі №460/3138/19 та інших констатував, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення сплати судового збору.
У клопотанні про звільнення від сплати судового збору позивачка зазначає, що розмір судового збору за подання касаційної скарги перевищує п'ять відсотків річного доходу заявника, що підтверджується доданою до касаційної скарги довідкою про перерахунок пенсії від 17 лютого 2024 року, якою підтверджується дійсний розмір пенсійних виплат у 2024 році.
Однак колегія суддів не вважає надану позивачкою довідку належним доказом, на підставі якого суд може вирішити питання про звільнення від сплати судового збору, оскільки належними доказами, які можуть підтверджувати реальний майновий стан, є: довідка про доходи за попередній календарний рік разом із відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, про склад сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, а також інші документи, що підтверджують майновий стан сторони.
Таким чином, на підтвердження доводів викладених у клопотанні, заявником не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що майновий/фінансовий стан ОСОБА_1 перешкоджає сплаті нею судового збору за подання касаційної скарги у даній справі у встановленому законодавством порядку та розмірі.
При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку з цим обставини, пов'язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про неможливість задоволення клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору.
Відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Так, згідно з підпунктом 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України №3674-VI (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом - жовтень 2018 року) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2018 року становив 1762 грн.
Відповідно до вимог статті 4 Закону України №3674-VI (в редакції чинній на час подання позову) за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізичній особі необхідно було сплатити 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну вимогу немайнового характеру, що, враховуючи 12 вимог немайнового характеру, складало 8457,60 грн.
Отже, судовий збір, який ОСОБА_1 необхідно сплатити при поданні касаційної скарги, становить: 8457,60 грн х 200% = 16915,20 грн.
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102. Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, код ЄДРПОУ: 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходу бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)". Призначення платежу: *;101;22030102 (код класифікації доходів) ___________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб; реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи; судовий збір за позовом ______________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, частиною першою якої передбачено залишення позовної заяви без руху із зазначенням її недоліків, способу та строку для їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати строк для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом направлення до Суду касаційної скарги обґрунтованої заяви про поновлення строку, належних доказів, які підтверджують наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, або документа про сплату судового збору у визначеному законом розмірі.
У випадку неусунення недоліків щодо сплати судового збору, касаційна скарга буде повернута скаржнику відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.
Неусунення недоліків касаційної скарги в частині направлення до суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження (пункт 4 частини першої статті 333 КАС України).
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року, ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі №440/3589/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Управління соціального захисту населення Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Міського голови міста Кременчука Малецького Віталія Олексійовича про визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі №440/3589/18.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі №440/3589/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Управління соціального захисту населення Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Міського голови міста Кременчука Малецького Віталія Олексійовича про визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
4. Встановити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді А.І. Рибачук
О.П. Стародуб