22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 320/41914/23
адміністративне провадження № К/990/2134/25, № К/990/3161/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року та додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, ухвалені у складі судді Жукової Є.О., постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року, ухвалені у складі колегії суддів Грибан І.О., Ключкович В.Ю. та Кузьмишиної О.М., у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,
Позов у цій справі поданий суб'єктом господарської діяльності (фізичною особою - підприємцем) щодо оскарження рішення органу державного нагляду (контролю) про застосування фінансових санкцій за порушення вимог Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», яке полягало у недотриманні діючої законодавчої заборони на куріння, вживання та використання кальянів у закладах ресторанного господарства, а також у стимулюванні продажу тютюнових виробів.
Суди попередніх інстанцій вважали, що виявлені відповідачем та зафіксовані у акті позапланової перевірки обставини (вживання та використання кальянів у закладі ресторанного господарства і реалізація його відвідувачам тютюнових виробів (тютюну для кальяну) з метою його подальшого використання у поєднанні з отриманням споживачами послуги приготування кальяну) не можуть вважатися стимулюванням продажу тютюнових виробів, а отже й не зумовлюють визначених законом підстав для притягнення у зв'язку з цим до відповідальності суб'єкта господарювання.
Верховний Суд визнав такий висновок помилковим, оскільки чинне станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин законодавство забороняє будь-яке вживання кальянів у закладах ресторанного господарства та інших, визначених законом, місцях, де діє заборона.
У зв'язку із такою забороною (без жодних винятків) кальянів у приміщеннях закладів ресторанного господарства, надання закладом послуги відвідувачам з приготування кальяну потрібно вважати стимулюванням продажу тютюнових виробів відповідно до статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», навіть якщо безпосередньо не відбувається реклама продукту.
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.І Короткий зміст позовних вимог та наведених у їх обґрунтування доводів
1. У червні 2023 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі також ФОП ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у м. Києві (далі також ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, відповідач), у якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 30 травня 2023 року № 5 «Про накладення стягнень, передбачених статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» (далі також спірна, оскаржена постанова).
2. Підстави позову обґрунтовувались тим, що постанова відповідача прийнята за відсутності фактичних і юридичних підстав для накладення стягнення за порушення абзаців 1 та 3 частини 1 статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення в вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення».
3. Позивачка наполягала на тому, що не вчиняла правопорушень, зазначених у спірний постанові, оскільки відповідачем було зафіксоване саме куріння кальяну, а не продаж тютюнових виробів з подальшим їх використанням, й при цьому не виявлено жодних фактів реклами чи стимулювання продажу тютюнових виробів.
4. У зв'язку з цим ФОП ОСОБА_1 стверджувала, що у цьому конкретному випадку відсутній склад правопорушення, за яке стосовно неї відповідач застосував фінансові санкції у вигляді штрафу.
5. У позові також наголошувалось, що позивачка не є належним суб'єктом, до якого у спірних правовідносинах можуть бути застосовані фінансові санкції, оскільки виявлені перевіркою факти стосувались діяльності іншого суб'єкта господарювання, який здійснює свою господарську діяльність у тому самому закладі ресторанного господарства.
6. Покликалась й на суттєві та грубі порушення відповідачем і його посадовими особами процедури проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю), що, на її думку, зумовлює відсутність юридичних наслідків такого заходу й унеможливлює прийняття на його підставі будь - яких розпорядчих документів, зокрема, рішення про застосування фінансових санкцій.
I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Київський окружний адміністративний суд поданий у цій справі позов задовольнив повністю, про що ухвалив рішення від 09 лютого 2024 року, яким оскаржену постанову відповідача визнав протиправною та скасував. Цим же рішенням суд першої інстанції стягнув на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпродспоживслужби у м. Києві судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2684 гривень. Питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції у вказаному рішенні не вирішував.
8. У подальшому до суду першої інстанції надійшла заява позивачки про ухвалення додаткового рішення у цій справі щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 гривень.
9. Розглянувши вказану заяву, Київський окружний адміністративний суд ухвалив додаткове рішення від 20 березня 2024 року, яким стягнув на користь ФОП ОСОБА_1 понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі в розмірі 7500 гривень за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві.
10. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не погодився з аргументами відповідача про те, що реалізація кальяну є наданням послуги з продажу тютюнових виробів у наборі з іншими товарами, зокрема, кальяну, є стимулюванням продажу тютюнових виробів.
11. Покликаючись на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 420/2004/22, суд першої інстанції у своєму рішенні зауважив, що з огляду на положення абзаців 1 та 5 частини першої статті 16, у системному зв'язку із статями 1 та 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», а також статями 8 та 22 Закону України «Про рекламу», заборону стимулювання продажу тютюнових виробів, зокрема у спосіб продажу тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами, необхідно розуміти так, що такий продаж забороняється у наборі з будь-якими іншими товарами, які не пов'язані з вживанням тютюнових виробів; сам по собі продаж тютюнових виробів або пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння (кальян), якщо такий продаж не передбачає здійснення заходів, визначених частиною 1 статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», не може вважатися стимулюванням продажу тютюнових виробів, оскільки інше тлумачення цієї норми означало б повну заборону продажу тютюнових виробів та як наслідок закриття усіх закладів, що спеціалізуються на такому продажі.
12. У зв'язку з вищенаведеним, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржена постанова є протиправною та підлягає скасуванню в частині накладення стягнення за стимулювання продажу тютюнових виробів, передбаченого статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», оскільки відповідачем не доведено, а судом не встановлено факту вчинення позивачем вказаного порушення.
13. Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодився й постановою від 24 грудня 2024 року залишив без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року.
14. Здійснюючи апеляційний перегляд справи за апеляційною скаргою відповідача на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, суд апеляційної інстанції виходи з того, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 гривень, не врахував складність справи та співмірність з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами).
15. Апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції не надано оцінку та не перевірено обґрунтованість часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), не встановлено обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних ним робіт.
16. За висновками суду апеляційної інстанції, визначена судом сума компенсації витрат, понесених позивачкою на професійну правничу допомогу, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг, а саме: підготовка та направлення позовної заяви, аналіз податкового законодавства.
17. У оскарженій постанові апеляційного суду також зауважено, що надані заявником докази не містять визначення обсягу витраченого часу, складності справи, яка на думку суду не є складною, необхідності та обсягів аналізу податкового законодавства та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
18. Суд апеляційної інстанції звернув увагу й на те, що законодавство, яке регулює спірні правовідносини, не є об'ємним за правовими нормами, а судова практика є чіткою та сталою. Отже, підготовка та направлення позовної заяви не потребувала великого обсягу часу для адвокатського об'єднання, яким надавалися такі послуги.
19. У підсумку Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову від 24 грудня 2024 року, якою додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року змінив, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення наступного змісту: «Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.». В іншій частині додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року залишене без змін.
I.IІІ Короткий зміст вимог касаційної скарги
20. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, а також про відмову у стягненні на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених нею витрат на надання професійної правничої допомоги.
II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ, ЯКІ СЛУГУВАЛИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВІДКРИТТЯ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ
21. Підстави касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень по суті спору, у зв'язку з якими Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, яка розглядається, обґрунтовані покликанням на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв'язку з підпунктами «а» та «в» частини п'ятої цієї ж статті.
22. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 320/29317/23, щодо застосування норм права, а саме - підпункту 5 частини другої статті 13 та абзацу першого, третього частини першої статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення».
23. Звертає увагу, що у зазначених справах Верховний Суд роз'яснив, що порушення вимог стосовно повної заборони куріння, вживання та використання тютюнових виробів, кальянів у закладах ресторанного господарства (підпункт 5 частини другої статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення») та стимулювання продажу тютюнових виробів через їх використання для отримання послуг (абзаци перший, третій частини першої статті 16 цього ж Закону) є підставою для застосування санкцій.
24. Відповідач вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та має виняткове значення для Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.
25. Підстави для відкриття касаційного провадження у справі, яка розглядається, за касаційною скаргою на додаткове рішення суду першої інстанції та на ухвалену за результатом його апеляційного перегляду постанову суду апеляційної інстанції щодо понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу адвоката, скаржник також обґрунтовує покликанням на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв'язку з підпунктом «в» частини п'ятої цієї ж статті.
26. Зокрема, стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, від 20 травня 2020 року у справі № 240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 917/1071/18 та від 01 червня 2018 року у справі № 922/445/19 щодо неспівмірності витрат на правову допомогу із складністю цієї справи.
27. У встановлений судом строк та станом на момент розгляду Верховним Судом касаційної скарги відзив на неї від інших учасників справи не надійшов, що, однак, відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
28. ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем.
29. На підставі наказу від 18 травня 2023 року № 825 та посвідчення (направлення) від 18 травня 2023 року № 43-825 відносно ФОП ОСОБА_1 18 травня 2023 року посадовими особами ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві було проведено позаплановий захід державного контролю щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення.
30. Перевірка проводилась в закладі ресторанного господарства «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1.
31. За результатами проведення позапланової перевірки відповідачем був складений акт від 18 травня 2023 року № 825-16, у якому зазначено, що позапланова перевірка проводилась на підставі звернення громадянина з приводу недотримання позивачем вимог законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення в закладі ресторанного господарства «ІНФОРМАЦІЯ_1», у якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
32. Під час здійснення позапланового заходу 18 травня 2023 року встановлено, що при вході в приміщення закладу ресторанного господарства не встановлений графічний знак про заборону куріння і текст такого змісту: «Куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, електронних сигарет без їх згоряння, кальянів заборонено!». Також з'ясовано, що в приміщенні закладу ресторанного господарства не забороняється вживання та використання тютюнових виробів, а саме вживання кальянів.
33. В акті перевірки також зафіксовано, що: «в закладі ресторанного господарства «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 не дотримуються вимог щодо заборони куріння, вживання та використання тютюнових виробів, а саме кальянів, в приміщенні закладу ресторанною господарства, а також встановлено, що в приміщенні закладу ресторанного господарства відвідувачам реалізуються тютюнові вироби (тютюн для кальяну), який реалізується з метою його подальшого використання, а саме - використання тютюну в поєднанні з отриманням споживачами послуги приготування кальяну, а саме: зафіксовано використання трьох кальянів для вживання споживачами, що є прямим стимулюванням продажу тютюнових виробів та використанням споживачами тютюнових виробів у приміщенні закладу ресторанного господарства в поєднанні з послугою приготування кальяну для подальшого вживання тютюну. Реалізація в закладі ресторанного господарства чотирьох видів тютюнових виробів (тютюну для кальяну) здійснюється з метою їх подальшою використання споживачами при отриманні послуги з використання кальяну та вживання таких тютюнових виробів у приміщенні закладу ресторанного господарства, що є стимулюванням продажу таких тютюнових виробів споживачам та прямим стимулюванням використання тютюнових виробів в поєднанні з послугою приготування кальяну».
34. За результатами перевірки 18 травня 2023 року було видано припис № 49 про усунення порушень вимог законодавства, яким приписано позивачу усунути вищезазначені порушення, відображені в акті, та надати відповідачу інформацію про виконання припису та вжиті заходи на поштову та електронну адресу з документальним підтвердженням до 30 травня 2023 року.
35. Окрім цього, постановою від 30 травня 2023 року № 5 «Про накладення стягнень, передбачених статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» за порушення вимог підпункту 5 частини другої статті 13 та абзацу першого, третього частини першої статті 16 вказаного Закону до позивача були застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 121 000 гривень.
36. Не погоджуючись із вказаною постановою, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
ІV.I Оцінка доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції
37. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
38. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
39. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, та доводів касаційної скарги, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, Верховний Суд виходить з такого.
40. Основні принципи та напрями державної політики щодо попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей, охорони здоров'я населення від шкоди, що завдається їхньому здоров'ю внаслідок розвитку захворювань, інвалідності, а також смертності, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання, визначає Закон України від 22 вересня 2005 року № 2899-IV «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», що закріплено у преамбулі до цього Закону.
41. У статті 1 зазначеного Закону надаються такі визначення термінів, зокрема:
куріння тютюнових виробів - дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх курить;
тютюновий дим - продукти згорання тютюнових виробів, що виділяються в повітря внаслідок їх куріння;
реклама й стимулювання продажу тютюну - будь-який вид передачі комерційної інформації, рекомендації або дії, метою чи результатом або ймовірним результатом якого є стимулювання продажу тютюнового виробу або вживання тютюну, прямо чи опосередковано.
42. Обмеження щодо реалізації (продажу), куріння, вживання та використання тютюнових виробів, предметів, пов'язаних з їх вживанням, трав'яних виробів для куріння, електронних сигарет, заправних контейнерів, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння встановлює стаття 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення».
43. Відповідно до підпункту 5 частини другої статті 13 вищезгаданої статті забороняється куріння, вживання та використання тютюнових виробів, предметів, пов'язаних з їх вживанням, трав'яних виробів для куріння, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів, зокрема, у приміщеннях закладів ресторанного господарства.
44. У місцях та закладах, в яких куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів заборонено, розміщується наочна інформація, що складається з графічного знака про заборону куріння і тексту такого змісту: «Куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів заборонено!» (частина четверта статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення»).
45. Статтею 16 цього ж Закону передбачена заборона реклами, стимулювання продажу та спонсорства тютюнових виробів.
46. Так, за правилами частин першої статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» забороняються будь-яка реклама та стимулювання продажу тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, в тому числі:
проведення заходів з безоплатної роздачі, у тому числі для маркетингових досліджень та дегустації, обміну тютюнових виробів на тютюнові вироби чи будь-які інші товари, роботи, послуги;
використання тютюнових виробів з метою отримання товарів, робіт, послуг; пропонування або надання будь-якого прямого чи непрямого відшкодування на придбання або використання тютюнових виробів;
пропонування або надання бонусів, премій, повернення готівкових коштів, права на участь у будь-якій грі, лотереї, конкурсі, події, прямо або опосередковано пов'язаних з тютюновими виробами, або якщо умовою надання, або участі в яких, є придбання або вживання тютюнових виробів;
продаж тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами;
розміщення інформації про виробника тютюнових виробів та/або тютюнові вироби у місцях, де ці вироби реалізуються чи надаються споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, за виключенням одного плаката розміром не більше 40х30 см на одне місце торгівлі, в якому надається текстова інформація про наявні в продажу тютюнові вироби та ціни на них;
розміщення інформації з метою стимулювання продажу тютюну безпосередньо на тютюнових виробах та/або їх упаковці, у тому числі: малюнків та інших зображень, які не є частиною захищеної торгової марки; адрес веб-сайтів, електронної пошти; вкладень до упаковки тютюнових виробів; текстової або графічної інформації на прозорій обгортці упаковки тютюнових виробів;
розміщення інформації щодо тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, в місцях проведення розважальних заходів, в місцях роздрібної торгівлі, на автотранспортних засобах та обладнанні;
надсилання повідомлень поштою, електронною поштою, повідомлень на мобільні телефони, поширення відеодисків, відеоматеріалів, компакт-дисків, комп'ютерних та інших ігор, розміщення інформації в мережі Інтернет з метою стимулювання продажу тютюнових виробів;
продаж, пропонування для продажу, поставка чи реклама нетютюнових виробів, послуг, реклама або упаковка яких містить напис, малюнок чи будь-яке інше зображення, повідомлення, які повністю або в частині ідентифікуються чи асоціюються з тютюновим виробом, знаком для тютюнових товарів і послуг чи з виробником тютюнових виробів;
інші заходи прямого та непрямого стимулювання продажу тютюнових виробів та вживання тютюну.
47. Відповідальність за порушення законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення визначає стаття 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», яка у частині першій та абзацах одинадцятому і тринадцятому частини другої містить, зокрема, такі норми:
Особи, винні у порушенні законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення, несуть відповідальність згідно з законом.
За порушення норм цього Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, застосовує фінансові санкції до суб'єктів господарювання у разі:
розміщення попільничок або куріння у приміщеннях закладів ресторанного господарства - від однієї тисячі гривень до десяти тисяч гривень;
порушення заборони щодо реклами, стимулювання продажу та спонсорства тютюнових виробів - від тридцяти тисяч гривень до п'ятдесяти тисяч гривень за кожен факт реклами на окремому рекламному носії або кожний окремий захід з метою стимулювання продажу тютюнових виробів.
48. Окрім цього, 15 березня 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України від 15 березня 2006 року № 3534-IV, яким ратифікувала Рамкову конвенцію (WHO FCTC).
49. Цей міжнародний договір спрямований на боротьбу з глобальною епідемією тютюнокуріння, в якому Сторони, зокрема, виявили серйозну стурбованість з приводу впливу всіх форм реклами, стимулювання продажу й спонсорства з метою заохочення вживання тютюнових виробів.
50. Для цієї та інших цілей у пункті (c) статті 1 Рамкової конвенції передбачено, що термін «Реклама й стимулювання продажу тютюну» означає будь-який вид передачі комерційної інформації, рекомендації або дії з метою, результатом або ймовірним результатом стимулювання продажу тютюнового виробу або вживання тютюну, прямо чи побічно.
51. У статті 8 «Захист від впливу тютюнового диму» WHO FCTC Сторони визнають, що наукові дані недвозначно підтверджують, що вплив тютюнового диму є причиною смерті, хвороб та інвалідності.
Кожна Сторона приймає та здійснює у сферах існуючої національної юрисдикції, визначених національним законодавством, і активно сприяє на інших рівнях юрисдикції прийняттю і здійсненню ефективних законодавчих, виконавчих, адміністративних і/або інших заходів, що забезпечують захист від впливу тютюнового диму на робочих місцях усередині приміщень, громадському транспорті й у закритих громадських місцях та у відповідних випадках в інших громадських місцях.
52. У статті 13 «Реклама, стимулювання продажу та спонсорство тютюнових виробів» WHO FCTC Сторони визнають, що повна заборона на рекламу, стимулювання продажу й спонсорство приведе до скорочення споживання тютюнових виробів.
Кожна Сторона, відповідно до своєї конституції або конституційних принципів, вводить повну заборону на всю рекламу, стимулювання продажу й спонсорство тютюнових виробів. Сюди входить, з урахуванням дотримання правових умов і наявності технічних засобів, які має ця Сторона, повна заборона на транскордонну рекламу, стимулювання продажу й спонсорство, що виходять з її території. У зв'язку з цим кожна Сторона приймає протягом п'яти років після набуття чинності Конвенцією для цієї Сторони відповідні законодавчі, виконавчі, адміністративні і/або інші заходи та подає відповідні доповіді згідно зі Статтею 21.
Сторона, яка не має можливості ввести повну заборону через свою конституцію або конституційні принципи, застосовує обмеження всієї реклами, стимулювання продажу й спонсорства тютюнових виробів. Сюди входить, з урахуванням дотримання правових умов і наявності технічних засобів, які має ця Сторона, обмеження або повна заборона на рекламу, стимулювання продажу й спонсорство, що виходять з її території та мають транскордонний ефект. У зв'язку з цим кожна Сторона приймає відповідні законодавчі, виконавчі, адміністративні і/або інші заходи та подає відповідні доповіді згідно зі Статтею 21.
53. Таким чином, Рамкова конвенція закликає до обмеження реклами, стимулювання продажу тютюнових виробів і впровадження суворих норм щодо продажу.
54. Україна з моменту ратифікації WHO FCTC зобов'язалася забезпечити вільне середовище від тютюнового диму у громадських місцях, місцях роботи, громадському транспорті та в інших закритих приміщеннях, і забезпечити повну заборону або обмежити заходи щодо стимулювання споживання тютюну.
55. У Рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров'я (далі - ВООЗ) щодо кальянів і тютюнових сумішей, виданих у 2015 році (WHO Study Group on Tobacco Product Regulation - Waterpipe Tobacco Smoking: Health Effects, Research Needs and Recommended Actions by Regulators, 2015) ВООЗ підкреслює, що кальянний дим містить токсичні речовини, що шкодять здоров'ю так само, як і звичайні сигарети.
56. У закладах ресторанного господарства заборона на куріння тютюнових виробів в Україні почала діяти з 16 грудня 2012 року на підставі Закону України від 24 травня 2012 року № 4844-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих положень про обмеження місць куріння тютюнових виробів», який вніс зміни до Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» та виклав частину другу статті 13 цього Закону в такій редакції:
«Забороняється куріння тютюнових виробів, а також електронних сигарет і кальянів:
1) у ліфтах і таксофонах;
2) у приміщеннях та на території закладів охорони здоров'я;
…
9) у приміщеннях закладів ресторанного господарства;
…».
57. Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 «Класифікація закладів ресторанного господарства» ДСТУ 4281:2004 «Заклади ресторанного господарства. Класифікація», чинного з 01 липня 2004 року, до закладів ресторанного господарства належать: ресторан, ресторан-бар, кафе, кав'ярня, кафе-бар, кафе-пекарня, чайний салон, кафетерій, закусочна, шинок.
58. Під «приміщеннями закладів ресторанного господарства» розуміють усі внутрішні приміщення, призначені для обслуговування та перебування споживачів, а також для забезпечення роботи персоналу.
59. Таким чином, пункт 9 частини другої статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих положень про обмеження місць куріння тютюнових виробів» встановлював заборону на куріння, зокрема, кальянів у приміщеннях закладів ресторанного господарства.
60. При цьому, виходячи зі змісту визначень термінів, наданих у статті 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», куріння тютюнових виробів - дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим (продукти згорання тютюнових виробів, що виділяються в повітря внаслідок їх куріння), який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх курить.
61. Таке формулювання пункту 9 частини другої статті 13 вищезгаданого Закону та використання терміну «куріння» обмежувало заборону виключно дією куріння (згоряння тютюну), і, відповідно, ця заборона не поширювалася на альтернативні способи споживання у закладах ресторанного господарства тютюнових виробів та їх замінників, що створювало правову прогалину в забороні куріння в закладах ресторанного господарства.
62. Заклади ресторанного господарства як суб'єкти господарювання зобов'язані були забезпечувати виконання законодавства про заборону дій, що призводять до згоряння тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, створюючи умови, за яких куріння у приміщеннях було б неможливим.
63. 16 грудня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1978-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони здоров'я населення від шкідливого впливу тютюну», яким посилила боротьбу з поширенням тютюнокуріння, альтернативними способами споживання тютюну, стимулюванням продажу тютюнових виробів та їх використання у громадських місцях.
64. Цим Законом викладено в новій редакції, зокрема, статті 13 та 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», які регулюють обмеження щодо реалізації (продажу), куріння, вживання та використання тютюнових виробів, предметів, пов'язаних з їх вживанням, трав'яних виробів для куріння, електронних сигарет, заправних контейнерів, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння та заборону реклами, стимулювання продажу та спонсорства тютюнових виробів.
65. У пояснювальній записці до проєкту Закону України від 16 грудня 2021 року № 1978-IX було зазначено, що законодавчі заходи зі зменшення поширеності куріння базуються на міжнародній практиці і зобов'язаннях, а саме: імплементації РКБТ ВООЗ, Директиви 2014/40/ЄС та реалізації «Цілей сталого розвитку України» ООН, зокрема Цілі 3 - «забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх у будь-якому віці». Норми законопроєкту сприятимуть виконанню Національного плану заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнення глобальних цілей сталого розвитку, затвердженого постановою Уряду України 26 липня 2018 року від 26 липня 2018 року № 530-р.
66. Згідно з пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного вище Закону дата набрання чинності змін для окремих положень Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» варіювалася.
67. Стаття 13 Закону № 2899-IV у новій редакції набрала чинності 11 липня 2022 року (через шість місяців з дня опублікування Закону про внесення змін (11 січня 2022 року), й передбачає заборону куріння, вживання та використання тютюнових виробів, предметів, пов'язаних з їх вживанням, трав'яних виробів для куріння, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів: у ліфтах і таксофонах; у приміщеннях та на території закладів охорони здоров'я; у приміщеннях та на території навчальних закладів; у приміщеннях та на території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту; у приміщеннях закладів ресторанного господарства; у приміщеннях об'єктів культурного призначення; у приміщеннях органів державної влади, інших державних установ, органів місцевого самоврядування; у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності; у приміщеннях готелів та аналогічних засобів розміщення громадян; у приміщеннях гуртожитків; на дитячих майданчиках; у місцях загального користування житлових будинків; у підземних переходах; у транспорті загального користування, що використовується для перевезення пасажирів, у тому числі в таксі; на вокзалах та станціях; на зупинках громадського транспорту.
68. Уведення термінів «вживання та використання» заборонило не лише процес куріння, але й всі форми споживання у закладах ресторанного господарства тютюнових виробів та їх замінників.
69. Своєю чергою, абзаци перший - третій статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», у редакції, чинній станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, передбачає заборону будь-якої реклами та стимулювання продажу тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, у тому числі: використання тютюнових виробів з метою отримання товарів, робіт, послуг; пропонування або надання будь-якого прямого чи непрямого відшкодування на придбання або використання тютюнових виробів.
70. Зміст вищевикладених положень законодавства та міжнародних договорів України засвідчує, що норми частини другої статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» забороняють будь-яке вживання кальянів у закладах ресторанного господарства та інших місцях, де діє заборона.
71. У зв'язку із такою забороною (без жодних винятків) кальянів у приміщеннях закладів ресторанного господарства, надання закладом послуги відвідувачам з приготування кальяну потрібно вважати стимулюванням продажу тютюнових виробів відповідно до статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», навіть якщо безпосередньо не відбувається реклама продукту.
72. Аналогічна правова позиція вже була раніше висловлена Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 20 грудня 2024 року у справі №320/29317/23, на яку як на приклад неоднакового правозастосування обґрунтовано покликається відповідач у поданій в цій справі касаційній скарзі.
73. У подальшому вказана правова позиція була застосована Верховним Судом й у справі № 320/29221/23 й викладена у постанові від 30 травня 2025 року, у якій Суд виснував наступне:
- кальяни, у зв'язку зі змінами у законодавстві з 11 липня 2022 року, підпадають під абсолютну заборону в закладах ресторанного господарства, незалежно від їхнього складу;
- надання закладами ресторанного господарства послуг, заборонених статтею 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», зокрема, з приготування кальянів є стимулюванням продажу тютюнових виробів у розумінні статті 16 цього Закону навіть якщо безпосередньо не відбувається реклама продукту.
74. Згідно ж обставинами, з'ясованими судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, провівши позапланову перевірку у приміщенні закладу ресторанного господарства «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, установило, що у вказаному закладі не дотримуються вимог щодо заборони куріння, вживання та використання тютюнових виробів, а саме - кальянів у приміщенні закладу ресторанною господарства, а також встановлено, що в приміщенні закладу ресторанного господарства відвідувачам реалізуються тютюнові вироби (тютюн для кальяну) з метою його подальшого використання у поєднанні з отриманням споживачами послуги приготування кальяну. Зафіксоване використання трьох кальянів для вживання споживачами, що є прямим стимулюванням продажу тютюнових виробів та використанням споживачами тютюнових виробів у приміщенні закладу ресторанною господарства в поєднанні з послугою приготування кальяну для подальшого вживання тютюну. Зафіксовано, що реалізація в закладі ресторанного господарства чотирьох тютюнових виробів (тютюну для кальяну) здійснюються з метою їх подальшою використання споживачами при отриманні послуги з використання кальяну та вживання таких тютюнових виробів у приміщенні закладу ресторанного господарства, що, за висновками перевіряючих осіб контролюючого органу, є стимулюванням продажу таких тютюнових виробів споживачам та прямим стимулюванням використання тютюнових виробів в поєднанні з послугою приготування кальяну.
75. Зважаючи на такі обставини справи та беручи до уваги висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 20 грудня 2024 року у справі № 320/29317/23 та від 30 травня 2025 року у справі № 320/29221/23, колегія суддів констатує, що виявлені та зафіксовані у акті позапланової перевірки факти (вживання та використання кальянів у закладі ресторанного господарства і реалізація його відвідувачам тютюнових виробів (тютюну для кальяну) з метою його подальшого використання у поєднанні з отриманням споживачами послуги приготування кальяну), свідчать про порушення підпункту 5 частини другої статті 13 та абзацу першого, третього частини першої статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», за що статтею 20 цього ж Закону передбачена відповідальність у вигляді застосування відповідних фінансових санкцій до суб'єктів господарювання.
76. Суди ж попередніх інстанцій вищевикладеного не врахували й неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до помилкового задоволення позову.
77. У оскаржених у цій справі в касаційному порядку судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій міститься помилковий висновок про те, що надання послуг з приготування кальянів у закладі ресторанного господарства «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 не підпадає під повну заборону, встановлену в частині другій статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» у редакції, чинній з 11 липня 2022 року, чим фактично легалізується куріння, вживання та використання тютюнових виробів у таких закладах.
78. З огляду на це суди попередніх інстанцій не мали заснованих на законі правових підстав для визнання протиправною та скасовування постанови ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві від 30 травня 2023 року № 5 «Про накладення стягнень, передбачених статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», якою до позивачки, за порушення вимог підпункту 5 частини другої статті 13 та абзацу першого, третього частини першої статті 16 вказаного Закону, були застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 121 000 гривень.
79. Верховний Суд критично оцінює покликання судів попередніх інстанцій на висновки щодо застосування права, викладені у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 420/2004/22, оскільки такі стосувалася застосування норм попередньої редакції статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», коли заборона обмежувалася курінням тютюнових виробів та не враховувала «вживання» чи «використання» альтернативних продуктів, таких як кальяни без тютюну. Тобто, коли заборона кальяну у закладі ресторанного господарства не була абсолютною (до 11 липня 2022 року). Тому такі висновки Верховного Суду не підлягали врахуванню при розгляді цієї справи у зв'язку зі зміною правового регулювання після набрання чинності відповідними положеннями Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» в редакції Закону № 1978-IX.
80. До того ж, наведені у зазначеній вище постанові Верховного Суду правові позиції стосувалися застосування норм абзацу п'ятого частини першої статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» (заборона продажу тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами), тоді як у справі, що розглядається, фінансові санкції були застосовані щодо позивачки у зв'язку з вчиненням порушень, визначених абзацом п'ятим частини другої статті 13 (заборона куріння, вживання та використання тютюнових виробів, … кальянів: у приміщеннях закладів ресторанного господарства) та абзацом третім частини першої статті 16 цього ж Закону (заборона використання тютюнових виробів з метою отримання товарів, робіт, послуг; пропонування або надання будь-якого прямого чи непрямого відшкодування на придбання або використання тютюнових виробів), що суттєво відрізняє фактичні обставини, установлені судами у справі № 420/2004/22, та у справі, яка розглядається, а отже не дозволяє стверджувати про подібність правовідносин у цих справах, у тому числі, з огляду на їх неоднакове матеріально - правового регулювання.
81. З цих підстав колегія суддів визнає, що постанова Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 420/2004/22 не є релевантною відносно справи, яка розглядається, а зазначені у ній правові позиції не підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних у цій справі правовідносин.
V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
82. За правилами частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
83. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій помилково задовольнили цей позов й неправильно застосували норми матеріального права, у зв'язку з чим ухвалили судові рішення, які не відповідають закону та підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
84. Оскаржене у цій справі додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та ухвалену за результатом його перегляду в апеляційному порядку постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу також належить скасувати, оскільки такі судові рішення, за позицією, викладеною у постанові Верховного Суду 26 жовтня 2020 року у справі № 520/159/19, є невід'ємною частиною судового рішення по суті позовних вимог.
85. До того ж, враховуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення поданого у цій справі позову, Верховний Суд вважає, що й підстав для розподілу судових витрат шляхом стягнення на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві понесених нею витрат на правову допомогу, а також інших судових витрат, зокрема, судового збору в такому разі не виникло.
86. Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 351, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційні скарги Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у м. Києві задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року, додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: А.І. Рибачук
А.Ю. Бучик