Справа № 306/920/25
Провадження № 2/306/733/25
23 жовтня 2025 року м. Свалява
Свалявський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого-судді Уліганинця П.І.
за участю секретаря судового засідання Сова-Фафула А.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Свалява цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за розпискою,-
Представник позивача звернувся до суду з названим позовом, мотивуючи його тим, що у відповідності до розписки від 01.08.2024 року, відповідач отримав від позивача кошти в сумі 950 000,00 грн та зобов'язався повернути такі в строк до 30.04.2025 року. Зазначає, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути кошти, але ОСОБА_4 ухиляється від виконання зобов'язання, тому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за розпискою в розмірі 950 000,00 грн та понесені судові витрати.
Сторони в судове засідання не з'явилися.
Представник позивача подав заяву в якій просить проводити розгляд справи у його та позивача відсутності, позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні. Також до заяви додав оригінал вищевказаної розписки та розрахунок виконаних робіт по витратах адвоката в сумі 15 000,00 грн (а.с.24-26).
Відповідач в судове засідання не з'явився по невідомим суду причинам, хоча був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України (а.с.13, 19, 22).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 01 серпня 2024 року відповідачем ОСОБА_3 було власноручно написано та підписано розписку про те, що ним було отримано у борг від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 950 000,00 грн., які він зобов'язався повернути до 30.04.2025 року без відсотків. У разі прострочення зобов'язався повернути вказану суму звідсотками 15% тисячних за весь період розстрочки (а.с.26).
Згідно з ч. 3 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зістаттею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як убачається з постанови ВП ВС від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Відповідно достатті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучену представником позивача до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написана власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом. Сторони дотримались письмової форми договору. Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору, а відповідач свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).
Враховуючи, що судом встановлено факт укладення між сторонами договору позики, та відповідно факт існування боргового зобов'язання, визнання боргу відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу за розпискою в розмірі 950 000,00 грн.
Щодо понесених позивачем судових витрат, суд констатує наступне.
За приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог і розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до вищезгаданої норми Закону з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 9500,00 грн судового збору за подачу позовної заяви.
Згідно п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За частинами 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничудопомогуадвоката,в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а такожвартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовамидоговору про наданняправничої допомогита на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги,встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначеннярозмірувитратна правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальнийопис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У позовній заяві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат,які позивач поніс і які очікує понести, у зв'язку з розглядом справи. До таких, окрім судового збору входять витрати на правничу допомогу на загальну суму 15000.00 грн. гонорар адвоката.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано Ордер про надання правничої допомоги серія АО № 1177375 від 15.05.2025 року, орієнтовний розрахунок суми судових витрат на суму 15000,00 грн зазначений у позовінй заяві та розрахунок виконаних робіт № 14/25 від 05.09.2025 року (а.с. 3, 8, 25).
Велика Палата Верховного Суду у рішенні 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За роз'ясненнями викладеними у постанові КЦС ВС від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі № 910/12591/18 при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами третьою п'ятою, дев'ятою статті 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Рішеннями ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 та у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року стверджено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим і відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на грошову допомогу у даній справі є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача щодо покладення витрат на професійну (правничу) допомогу на відповідача, в частині стягнення 15000 грн. вищезгаданим нормам закону не відповідає, витрати у заявленій сумі не мають характеру необхідних, не співрозмірні із виконаною роботою в суді, у зв'язку з чим в даній частині позовних вимог належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 79-81, 83, 89, 137, 141, 263-265, 267 ЦПК України, ст.ст. 23, 524, 526, 530, 549, 625, 1046-1047, 1048 ЦК України, суд,-
Позов представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за розпискою - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму заборгованості за розпискою від 01.08.2024 року в сумі 950 000 (дев'ятсот п'ятдесят тисяч) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму сплаченого судового збору в розмірі 9500 (дев'ять тисяч п'ятсот) гривень 00 коп.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ П.І.Уліганинець
23.10.2025 року