Справа № 240/15410/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Дмитро Миколайович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
21 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати з 29.01.2020 по 30.08.2023 та належних у вказаних період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 року" станом на 01.01.2020, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 29.01.2020 по 31.12.2020 перерахунок належного грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову часину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок належного грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.0l.2022 по 31.12.2022 перерахунок належного грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2023 по 30.08.2023 перерахунок належного грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у не застосуванні чинної у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно із застосуванням посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, обчислених у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", у редакції чинній у зазначений період, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня календарного року (Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 за період з 29.01.2020 до 31.12.2020 включно, Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 включно, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 включно, Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 включно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме: за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Зокрема, позивач просить скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В свою чергу відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що відповідач, при нарахуванні грошового забезпечення, невірно застосовував положення Постанови №704, проігнорував рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі №826/6453/18, що призвело до виплати грошового забезпечення у зменшеному розмірі.
В свою чергу, відповідач вважає, що не повинен був застосовувати первісну редакцію пункту 4 Постанови №704, грошове забезпечення було обчислене правомірно із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі станом на 01.01.2018 (а.с. 27-32).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг позивача та відповідача.
Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою № 103 до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Водночас, 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Пунктом 1 Постанови № 481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
При цьому, п. 2 Постанови № 481 внесено зміни до пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Таким чином, викладення пункту 4 Постанови № 704 у вказаній редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.
Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач протиправно здійснювали обчислення та виплату позивачеві в заниженому розмірі за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Відтак, з метою належного захисту порушеного права позивача, суд вірно зобов'язав відповідача здійснити позивачу перерахунок його грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період 29.01.2020 до 19.05.2023 включно із врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п'ята указаної статті Кодексу).
Натомість ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У цьому контексті суд вказує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Водночас, в аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Разом з тим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2023 №249, позивач був виключеній зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30.08.2023 та направлений слухачем до Командно-штабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони У країни по спеціалізації «Бойове застосування та управління діями військових частин механізованих і танкових військ» для підвищення кваліфікації щодо розв'язання задач та вивчення вимог бойового застосування та управління діями військових частин механізованих і танкових військ, які здатні виконувати завдання за призначенням. З моменту закінчення навчання та по сьогоднішній день у період повномасштабного російського вторгнення до України позивач, відповідно до займаної посади заступника командира НОМЕР_2 окремої мотопіхотної бригади ( АДРЕСА_1 ), проходить військову службу та виконує військовий обов'язок щодо захисту Батьківщини, забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації.
Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду з даним позовом (ухвала про відкриття провадження від 30 вересня 2024 року), оскільки доводи позивача є обгрунтованими.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року, в межах доводів апеляційних скарг позивача та відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.