Справа № 127/22000/25
Головуючий у 1-й інстанції: Гриневич В.С.
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
21 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Пращерук М. О.,
позивача, його представника - адвоката Опольської Н.М., представника відповідача - Ковальчука Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач ОСОБА_1 , через захисника, звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом який мотивовано тим, що 06.07.2025 поліцейський 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області капрал поліції Клименко Д.В. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5152005, відносно позивача, за ч.1 ст.126 КУпАП.
Зі змісту постанови вбачається, що 06.07.2025 о 02 год. 28 хв. у м. Вінниці, за адресою: просп. Космонавтів, 3, водій ОСОБА_1 , керуючи ТЗ Toyota Land Cruiser Prado, днз НОМЕР_1 , після зупинки та на вимогу працівників поліції не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію на транспортний засіб, чим порушив п.2.4.а ПДР керування ТЗ особою, яка не пред'явила посвідчення водія, реєстраційного документа на ТЗ, а також поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ.
Згідно постанови до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.
Вищевказану постанову позивач вважає протиправною, оскільки працівниками поліції не здійснювалась зупинка транспортного засобу. Докази, щодо факту керування автомобілем саме позивачем - відсутні.
Позивач звертає увагу суду на те, що автомобіль перебував у нерухомому стані на паркомісці, як на момент прибуття працівників поліції, так і задовго до того. Відтак, позивач був у статусі пішохода, тобто особи, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами.
Враховуючи, що жодного порушення ПДР України він не вчиняв, то законної підстави для здійснення поліцейськими контролю за наявністю у нього права користування та керування транспортним засобом, а також наявності чи відсутності полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів були відсутні. Вимоги капрала поліції про пред'явлення ним посвідчення водія, реєстраційних документів на транспортний засіб та полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів до нього були незаконними.
Крім того, звертає увагу, що працівниками поліції було порушено процедуру розгляду адміністративної справи, не було роз'яснено позивачу його права та обов'язки, та порушено право на захист. Просив скасувати оскаржену постанову. Справу закрити.
У зв"язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи розгляд справи судоми першої інстанції проведено в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2025 року постанову серії ЕНА №5152005 від 06.07.2025, винесену поліцейським 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій область капралом поліції Клименком Дмитром Васильовичем, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП залишено без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 , яку подано його представником - адвокатом Опольською Наталією Михайлівною, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - без задоволення.
Не погодившись з прийнятим судовим рішення позивачем у справі до суду подано апеляційну скаргу в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати оскаржене судове рішення, прийняти нову постанову - про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до висновку Вінницького міського суду Вінницької області про відсутність підстав для задоволення позову, судом констатовано, що позивач порушив вимоги Правил дорожнього руху України, які зафіксовані на відеозаписі. Працівником УПП у Вінницькій області, як уповноваженою особою Національної поліції, було правомірно винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 КУпАП України. При цьому, поліцейський з'ясував всі обставини, які підлягають з'ясуванню та діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, КУпАП та іншими нормативно - правовими актами. Відтак, винесена постанова серії ЕНА №5152005 від 06 липня 2025 року винесена в межах повноважень та у спосіб встановлений законом.
Тобто, за висновком суду першої інстанції, відеозапис чітко та однозначно підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, що полягає у керуванні транспортним особою, яка не пред'явила посвідчення водія, реєстраційного документа на ТЗ, а також поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
Надаючи оцінку правовідносинам сторін колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 06.07.2025 інспектором 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій область капралом поліції Клименком Дмитром Васильовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5152005, якою визнано винним ОСОБА_1 в тому, що він 06.07.2025 о 02:28:55 в м. Вінниця, просп. Космонавтів, 3, керуючи транспортним засобом «Toyota Land Cruiser Prado», д.н.з. НОМЕР_1 , після зупинки та на вимогу працівників поліції не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію на транспортний засіб, чим порушив п.2.4.а ПДР керування ТЗ особою, не пред'явила посвідчення водія, реєстраційного документа на ТЗ, а також поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ.
Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в сумі 425 гривень.
Відповідно до пунктів 2.1 «г» Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтверджуючі документи (посвідчення).
Відповідальність за ч.1 ст.126 КУпАП наступає за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Крім того, аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016).
Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.75 КАС України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.76 КАС України).
Варто зазначити, що до матеріалів справи долучено копію оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в якій міститься посилання на відеодокази 472799 та 468074 (а.с.10). Однак, в матеріалах справи відсутні докази відеофіксації на підтвердження факту керування автомобілем саме позивачем з його послідуючою відмовою, як водієм, пред'явити посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, як це закріплено статтею 251 КУпАП.
Відеозапис який лише фіксує відмову позивача пред'явити посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, поза межами транспортного засобу, без фіксації керування ним, як водієм, таким транспортним засобом, не може бути беззаперечним доказом порушення вимог Правил дорожнього руху України, які зафіксовані на відеозаписі, саме позивачем.
Більше того, разом з позивачем, біля припаркованого автомобіля (під час комендантської години) знаходилось ще дві особи, особистість яких не встановлювалась, пояснення не відбирались, як і не з"ясовувались у працівників АЗС обставини перебування зазначеного автомобіля на АЗС, щодо вчинення там адміністративного правопорушення (факту наїзду водієм автомобіля на мусорний бак), встановлення особистості водія, інших осіб (можливо наявної на АЗС відеофіксації події).
За матеріалами справи саме інформація з АЗС була підставою для переслідування працівниками поліції транспортного засобу.
З досліджених відеозаписів з камер ситуаційного центру м.Вінниці підтверджується лише переслідування працівниками поліції транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», та зафіксовано зупинку такого транспортного засобу до якого майже відразу під"їхав автомобіль працівників поліції. Як зазначені відеозаписи так і той факт, що позивач відразу не заперечував про те, що вони перебували на АЗС (він та ще дві особи), однак потім, з метою ухилення від відповідальності (висновок суду першої інстанції) позивач зазначив, що не керував транспортним засобом, - не доводять факт керування позивачем автомобілем «Toyota Land Cruiser Prado» д.н.з. НОМЕР_1 , у визначений у постанові час, та не спростовують твердження позивача.
При цьому, колегія суддів зазначає, що інші доводи представника відповідача (користування позивачем автомобілем, як водієм) як і сама по собі постанова, не може бути достатнім доказом на підтвердження факту порушення позивачем вимог ПДР.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції зроблено передчасний висновок щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки в порушення вимог ст.77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Суд доходить до висновку, що доводи апелянта знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки містить посилання на обставини, передбачені статтею 317 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Проте належним способом захисту порушених прав позивача є уточнення даних Постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Підставою скасування рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №56152005 від 06 липня 2025 року за ч.1 ст.126 КУпАП щодо ОСОБА_1 - скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення направити до Управління патрульної поліції у Вінницькій області на новий розгляд.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 22.10.2025.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.