Справа № 640/16606/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
22 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.
суддів Кузьменка В.В., Кузьмишиної О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України та Голови Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Голови Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Служби безпеки України, Голови Служби безпеки України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Служби безпеки України від 09 лютого 2021 року №153-ОС/дск «По особовому складу», яким майору ОСОБА_1 скасовано допуск до державної таємниці за формою 2.
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України Баканова І.Г. від 14 травня 2021 року №628-ОС/дск «Про накладення дисциплінарного стягнення на майора ОСОБА_1 ».
- визнати протиправним та скасувати наказ Служби безпеки України від 11 червня 2021 року №770-ОС/дск «По особовому складу».
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2 сектору 3 відділу 3 управління Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України або рівнозначній посаді з 11 червня 2021 року.
- стягнути із Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 27 лютого 2023 року апеляційну скаргу Служби безпеки України та Голови Служби безпеки України задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року скасовано.
Ухвалено нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Голови Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовлено повністю.
Постановою від 07 листопада 2024 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року скасував, а справу № 640/16606/23 направив на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції - Шостого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністратвиного суду від 10 грудня 2024 року прийнято справу № 640/16606/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Голови Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії до свого провадження та призначино справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Голови Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Верховний суд скасовуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 27 лютого 2023 року вказав, що суд апеляційної інстанції не оцінював твердження позивача щодо недотримання відповідачем процедури скасування його допуску до державної таємниці, зокрема в частині проведення додаткової перевірки.
У позовній заяві позивач зазначав, що проведення додаткової перевірки є необхідним у разі виявлення обставин, що свідчать про надання громадянином недостовірних відомостей під час оформлення допуску до державної таємниці, для встановлення достовірних відомостей.
З наведених позивачем у позовній заяві положень Порядку, що визначає організацію та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №939 дск, вбачається, що така перевірка проводиться у разі необхідності проведення перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 Закону України «Про державну таємницю».
Однак, з наведених позивачем положень Порядку не зрозуміло, за яких випадків і обставин проводиться додаткова перевірка, та чи є її проведення обов'язковим у разі скасування допуску до державної таємниці.
При цьому суд апеляційної інстанції не витребував у відповідача Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організація, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939 дск, який відсутній у відкритому доступі, що унеможливлює перевірку наведеної аргументації позивача.
Дослідження такого Порядку і встановлення умов для проведення додаткової перевірки, а також наявності чи відсутності у відповідача такого обов'язку є суттєвими в контексті оцінки правомірності спірного наказу.
Верховний суд підкреслив, що зазначена аргументація була заявлена позивачем як одна з підстав позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ці обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактичну підставу позову складають юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правову підставу позову включає посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Суд апеляційної інстанції, визнаючи правомірність оспорюваного наказу, не розглянув усі фактичні підстави позову, заявлені позивачем, залишивши без належної уваги його твердження про те, що скасування допуску до державної таємниці відбулося без проведення додаткової перевірки, як того вимагає стаття 26 Закону України «Про державну таємницю» та Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №939 дск.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не розглянув заявлені позивачем доводи щодо порушення процедури скасування його допуску до державної таємниці, тим самим допустивши порушення норм процесуального права при оцінці вимог у цій частині, враховуючи повноваження касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) Верховний Суд позбавлений можливості перевірити правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності наказу від 09 лютого 2021 року №153-ОС/дск про скасування допуску позивача до державної таємниці в цілому.
Для усунення таких недоліків Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 грудня 2024 року зобов'язав Службу безпеки України у строк до 13 січня 2025 року надати суду заваірений належним чином Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організація, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939 дск.
На виконання вказаної ухвали 10 січня 2025 року Служба безпеки України надала Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організація, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939 дск.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Служби безпеки України від 09 лютого 2021 року №153-ОС/дск «По особовому складу» скасовано допуск до державної таємниці за формою 2 майору ОСОБА_1 , старшому оперуповноваженому в особливо важливих справах 3 відділу 3 управління Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.
Вказаний наказ прийнято на підставі листа Головного управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України від 27 січня 2021 року №9/2-677дск та висновку про скасування допуску до державної таємниці від 09 лютого 2021 року №26/2/3-1190/60дск (далі - Висновок).
У висновку зазначено, що в ході розгляду документальних матеріалів Головного управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України з'ясовано, що ОСОБА_1 надав недостовірні відомості про себе під час оформлення допуску до державної таємниці у 2018 році.
Так, у Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці у 2011 році ОСОБА_1 надав відповіді на такі питання:
№5 «Чи перебували Ви або перебуваєте в громадянстві інших держав. Якщо так, зазначте, протягом якого часу і у громадянстві яких саме держав перебували або перебуваєте?».
Відповідь: До 2002 року перебував у громадянстві російської федерації.
№6 «Чи маєте Ви або мали документ, що посвідчує особу, виданий іноземною державою, підприємством, установою, організацією. Якщо так, зазначте вид документа, назву держави, дату видачі та строк його дії».
Відповідь: з 1998 року по 2002 рік мав паспорт громадянина російської федерації.
Водночас у Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 надав такі відповіді:
Питання №5: «Чи перебували Ви або перебуваєте в громадянстві інших держав. Якщо так, зазначте, протягом якого часу і у громадянстві яких саме держав перебували або перебуваєте?»
Відповідь: Громадянин України (до 2002 року перебував у громадянстві рф).
Питання №6: «Чи маєте Ви або мали документ, що посвідчує особу, виданий іноземною державою, підприємством, установою, організацією. Якщо так, зазначте вид документа, назву держави, дату видачі та строк його дії».
Відповідь: «Не маю і не мав».
На підставі цих відповідей зроблено висновок, що зазначені обставини підпадають під визначення пункту 1 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю» як повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе, що є підставою для скасування допуску до державної таємниці.
В подальшому наказом Голови Служби безпеки України Баканова І.Г. від 14 травня 2021 року №628-ОС/дск «Про накладення дисциплінарного стягнення на майора ОСОБА_1 », за порушення військової дисципліни, що виразилось у невиконанні вимог статті 28 (в частині обов'язку громадян, яким надано допуск до державної таємниці, повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю) Закону України «Про державну таємницю», статті 4 (в частині обов'язку кожного військовослужбовця дотримуватися законів України, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів) Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11 (в частині обов'язку військовослужбовця свято і непорушно додержуватися законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України), 16 (в частині зобов'язання військовослужбовця виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пунктів 116 (в частині зобов'язання громадянина, якому надано допуск і доступ до державної таємниці, виконувати вимоги режиму секретності; додержуватися вимог законодавства про державну таємницю), 442 (в частині здійснення обробки секретної інформації з використанням автоматизованих систем лише після створення в них комплексної системи захисту інформації (далі - КСЗІ) з підтвердженою відповідністю) Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №939, пункту 16 (в частині забезпечення захисту інформації від витоку технічними каналами в системі у разі, коли в ній обробляється інформація, що становить державну таємницю) Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2006 року №373, пунктів 7.14 (в частині обробки інформації, яка підлягає захисту, в інформаційно-телекомунікаційних системах (далі - ITC) лише після завершення робіт зі створення КСЗІ та проведення державної експертизи КСЗІ в ITC, за результатами якої надано атестат відповідності), 7.15 (в частині експлуатації ITC, призначених для обробки інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, після надання відповідного дозволу) розділу VII Положення про технічний захист інформації в Службі безпеки України, затвердженого наказом Центрального управління СБ України від 12 жовтня 2015 року №663/ДСК (у редакції наказу Центрального управління СБ України від 18 травня 2017 року №288/ДСК), відповідно до пункту «ж» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, майора ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2 сектору 3 відділу 3 управління Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України наказано звільнити з військової служби за службовою невідповідністю.
Наказом Служби безпеки України від 11 червня 2021 року №770-ОС/дск «По особовому складу», відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, майора ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах (підполковника) 2 сектору 3 відділу 3 управління Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «б» пункту 61 та підпунктом «д» (через службову невідповідність) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас Збройних Сил України.
Не погоджуючись з вказаними наказами, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для скасування допуску позивача до державної таємниці стало подання ним нібито недостовірної інформації щодо відсутності у нього раніше паспорта громадянина російської федерації, однак суд дійшов висновку, що таке скасування допуску позивача до державної таємниці було необґрунтованим.
Суд першої інстанції встановив, що під час попереднього оформлення допуску до державної таємниці у 2011 році позивач повідомив уповноважений орган, що до 2002 року він мав громадянство та паспорт громадянина російської федерації. Під час повторного оформлення допуску до державної таємниці 04 грудня 2018 року він також зазначив, що до 2002 року перебував у громадянстві російської федерації.
На думку суду першої інстанції, позивач під час оформлення відповідного допуску та заповнення анкети 04 грудня 2018 року припустився технічної помилки, не маючи наміру приховати відомості щодо наявності у нього раніше паспорта громадянина російської федерації.
З огляду на зазначене, наголошуючи на відсутності в матеріалах справи будь-яких інших доказів, які б підтверджували виникнення обставин, передбачених статтею 23 Закону України «Про державну таємницю» для відмови у наданні допуску до державної таємниці, або інших обставин, що перешкоджають збереженню державної таємниці, суд першої інстанції констатував протиправність наказу від 09 лютого 2021 року №153-ОС/дск про скасування допуску позивача до державної таємниці.
Оцінюючи позовні вимоги про визнання протиправними та скасування наказів Голови СБУ ОСОБА_2 від 14 травня 2021 року №628-ОС/дск «Про накладення дисциплінарного стягнення на майора ОСОБА_1 » та від 11 червня 2021 року №770 ОС/дск «По особовому складу», суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач 1 не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами факт порушення позивачем службової дисципліни.
Суд першої інстанції також вказав, що матеріали справи не містять доказів порушення позивачем вимог режиму секретності та законодавства про державну таємницю, зокрема щодо обробки секретної інформації та захисту її від витоку через технічні канали. Суд не встановив з матеріалів справи фактів порушення позивачем військової дисципліни, які виявилися у невиконанні ним вимог статті 28 Закону України «Про державну таємницю».
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів необхідності застосування до позивача такого виду стягнення, як звільнення, а також не обґрунтував неможливості або недоцільності накладення м'якшого дисциплінарного стягнення, тобто співмірності накладеного дисциплінарного стягнення.
На підставі вказаного суд першої інстанції вбачав наявними підстави для визнання протиправними та скасування наказів від 14 травня 2021 року №628-ОС/дск «Про накладення дисциплінарного стягнення на майора ОСОБА_1 » та від 11 червня 2021 року №770 ОС/дск «По особовому складу» та задоволення інших, похідних від них позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки регулює Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 року №3855-ХІІ (далі - Закон №3855-ХІІ; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За визначенням статті 1 Закону України «Про державну таємницю» (тут далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна таємниця (далі також - секретна інформація) - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою; допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації; доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень; охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.
Відповідно до статті 22 Закону №3855-XII допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України. Якщо потреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю, не пов'язана з місцем роботи, служби або навчання, документи про надання допуску до державної таємниці можуть оформлятися за місцем провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею. Надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Згідно із частиною першої статті 23 Закону №3855-XII допуск до державної таємниці не надається у разі:
1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;
2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;
3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;
4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини або за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, не погашеної чи не знятої в установленому порядку;
5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.
Частиною другої статті 23 Закону №3855-XII установлено, що у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:
1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;
2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;
3) невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.
Статтею 26 Закону України «Про державну таємницю» передбачено, що переоформлення громадянам допуску до державної таємниці здійснюється, зокрема, у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.
Скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України, зокрема, у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону.
Повідомлення про скасування громадянину допуску до державної таємниці з посиланням на відповідні положення статті 23 цього Закону орган Служби безпеки України надсилає до державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, де такий громадянин провадить діяльність, пов'язану з державною таємницею. Громадянин має право оскаржити скасування йому допуску до державної таємниці в порядку, встановленому законом.
Громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено.
Як встановлено судом першої інстанції, допуск до державної таємниці позивачу скасовано, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю», якою передбачено, що у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.
Так, у Висновку встановлено: «В Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці у 2011 році ОСОБА_1 надав відповіді на такі питання:
- №5 «Чи перебували Ви або перебуваєте в громадянстві інших держав. Якщо так, зазначте, протягом якого часу і у громадянстві яких саме держав перебували або перебуваєте»?
Відповідь: До 2002 року перебував у громадянстві Російської Федерації.
№6 «Чи маєте Ви або мали документ, що посвідчує особу, виданий іноземною державою, підприємством, установою, організацією. Якщо так, зазначте вид документа, назву держави, дату видачі та строк його дії».
Відповідь: з 1998 року по 2002 рік мав паспорт громадянина Російської Федерації.
Водночас, у Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 надав такі відповіді:
Питання №5:
Відповідь: Громадянин України (до 2002 року перебував у громадянстві РФ).
Питання №6:
Відповідь: «Не маю і не мав».
На підставі вказаних відповідей, відповідач дійшов висновку про повідомлення позивачем під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.
Позивач зазначає, що відповідь на питання №6, під час оформлення допуску до державної таємниці 04 грудня 2018 року, є технічною помилкою, оскільки факту перебування у громадянстві Російської Федерації до 2002 року ніколи не заперечував та не приховував.
Колегія суддів критично оцінює висновок суду першої інстанції про те, що позивачем була допущена саме «технічна» помилка і те, що вона не може бути підставою для висновку про порушення Закону України «Про державну таємницю» та скасування допуску до державної таємниці, оскільки позивачем свідомо було повідомлено недостовірну інформацію щодо наявності паспорта громадянина російської федерації.
Статтею 28 Закону України «Про державну таємницю» передбачено, що громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний, зокрема, повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці.
Порядок надання, переоформлення та скасування громадянам допуску до державної таємниці встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №939 дск.
Порядком організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організація, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939 (далі - Порядок № 939) передбачено, що іншими обставинами, що перешкоджають збереженню довіреної громадянину державної таємниці є наявність у нього громадянства (підданство) іншої держави (п.п. 7-1 пункт 2 Порядку).
Так в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2024 року помилково вказано, що в пп. 7-1 пункту 7 Порядку вказано іншими обставинами, що перешкоджають збереженню довіреної громадянину державної таємниці є наявність у нього громадянства (підданство) іншої держави, оскільки це зазначено в пп.7-1 пункту 2 Порядку.
Однією з підстав направлення справи на новий розгляд було те, що Суд апеляційної інстанції не витребував у відповідачів Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939; далі - Порядок).
Ухвалою Суду від 10.12.2024 зобов'язано СБУ у строк до 13.01.2025 надати суду завірений належним чином Порядок.
Питання скасування допуску та доступу, які зазначені у позові, врегульовані Законом України «Про державну таємницю» (далі - Закон), який є у вільному доступі, та Порядком, який має гриф обмеження доступу.
При цьому, відповідно до пункту 84 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 736, працівник іншої установи може ознайомитися із змістом документа з грифом «Для службового користування», отриманим від іншої установи, лише за письмовою згодою установи - розробника такого документа
У зв'язку з тим, що Порядок має гриф обмеження доступу «Для службового користування», а розпорядником цієї інформації є Кабінет Міністрів України, СБУ без згоди Кабміну не має права надіслати до Суду примірник зазначеного Порядку.
На виконання ухвали Суду СБУ було надіслано запит до Кабінету Міністрів України від 18.12.2024 №16/8023-в з проханням надати письмову згоду на направлення до Суду наявний в СБУ примірник Порядку, який після розгляду цієї справи повертається відправнику.
Листом від 31.12.2024 №31907/0/2-24 Кабінет Міністрів України надав письмовий дозвіл на направлення до Суду наявний в СБУ примірник зазначеного Порядку, який після розгляду справи підлягає поверненню.
Також у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 зазначено, що «У позовній заяві позивач зазначав, що проведення додаткової перевірки є необхідним у разі виявлення обставин, що свідчать про надання громадянином недостовірних відомостей під час оформлення допуску до державної таємниці, для встановлення достовірних відомостей.
З наведених позивачем у позовній заяві положень Порядку, що визначає організацію та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №939 дск, вбачається, що така перевірка проводиться у разі необхідності проведення перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 Закону України «Про державну таємницю».
Однак, з наведених позивачем положень Порядку не зрозуміло, за яких випадків і обставин проводиться додаткова перевірка, та чи є її проведення обов'язковим у разі скасування допуску до державної таємниці».
З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
Скасування допуску до державної таємниці передбачено частиною 2 статті 26 Закону: скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Аналогічне положення міститься і в пункті 80 Порядку.
Вищезазначеними правовими актами, при унормуванні процедури скасування громадянинові допуску до державної таємниці, не передбачено такого управлінського заходу, як «додаткова перевірка».
У свою чергу, частиною 1 статті 26 Закону визначено підстави переоформлення громадянинові допуску до державної таємниці. Так, згідно з абзацом 4 частини 1 статті 26 Закону переоформлення громадянам допуску до державної таємниці здійснюється, зокрема, у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин, передбаченими пунктами 2 і 4 частини першої та частиною 2 статті 23 Закону.
Аналогічне положення міститься і в пункті 74 Порядку: переоформлення громадянину допуску до державної таємниці у зв'язку із закінченням строку дії, підвищення форми такого допуску, а також необхідності проведення додаткової перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин, передбачених підпунктами 2 і 4 частини 1 та частиною 2 статті 23 Закону, здійснюється в порядку, встановленому для його надання.
Отже, поняття «додаткова перевірка» вживається у законодавстві про державну таємницю лише по відношенню до процесу переоформлення допуску до державної таємниці і не передбачено нормативно-правовими актами при скасуванні такого допуску.
Таким чином, за наслідками виявлення стосовно ОСОБА_1 обставин, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 23 Закону, допуск до державної таємниці йому було скасовано без додаткової перевірки, оскільки:
- для її проведення були відсутні правові підстави та законні повноваження;
- у її проведенні об'єктивно не було потреби, оскільки факт повідомлення позивачем недостовірних відомостей про себе був явно очевидним за змістом наданої ним письмової відповіді на запитання №6 Переліку питань.
Ще одним аргументом для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 зазначено той факт, що «Суд також звертає увагу, що позивач надав суду апеляційної інстанції довідку від 05 січня 2023 року №27 (форма №14), згідно з якою Служба безпеки України надала йому допуск до державної таємниці на підставі анкети, поданої ним у 2022 році. Однак суд апеляційної інстанції не надав їй жодної оцінки».
Однак, колегія суддів вважає, що це не має значення для розгляду цієї справи, оскільки законодавство у сфері охорони державної таємниці не виключає можливості повторного звернення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з цього приводу в разі зміни обставин, за яких допуск було скасовано (частина 2 статті 24 Закону), тому надання повторно допуску до державної таємниці не свідчить про недопущення позивачем порушень вимог режиму секретності у минулому.
В частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Голови СБУ Баканова І.Г. від 14 травня 2021 року №628-ОС/дск «Про накладення дисциплінарного стягнення на майора ОСОБА_1 » та від 11 червня 2021 року №770 ОС/дск «По особовому складу», колегія суддів зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25 березня 1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Підпунктом «д» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина сьома статті 26 Закону №2232-XII).
Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
За визначення, що міститься у статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За приписами статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
За змістом статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно з приписами статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Як вбачається зі змісту спірного наказу про накладення дисциплінарного стягнення, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту «ж» статті 48 Дисциплінарного статуту, згідно якого на військовослужбовців може бути накладене таке дисциплінарне стягнення, як звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Так відповідачем доведено, що позивачем здійснювалась обробка секретної інформації в автоматизованій системі, в якій не створено комплексну систему захисту інформації (КСЗІ) з підтвердженою відповідністю, що створювало реальні передумови до витоку секретної інформації.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про правомірність винесення наказів Голови СБУ ОСОБА_2 від 14 травня 2021 року №628-ОС/дск «Про накладення дисциплінарного стягнення на майора ОСОБА_1 » та від 11 червня 2021 року №770 ОС/дск «По особовому складу», а тому підстави для їх скасування відсутні.
Колегія суддів приходить до висновку, що відповідач правомірно застосував до ОСОБА_1 крайній захід дисциплінарного впливу у вигляді звільнення зі служби, оскільки довів суду належними доказами, що при обранні виду дисциплінарного стягнення СБУ врахувало тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його скоєно, розмір заподіяної шкоди, попередню поведінку ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Голови Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Служби безпеки України та Голови Служби безпеки України - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді В.В. Кузьменко
О.М. Кузьмишина