Справа № 620/262/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
22 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, у якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення її щомісячного довічного грошового утримання як судді Козелецького районного суду у відставці станом на 01 січня 2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України ''Про Державний бюджет України на 2024 рік'' №3460-ІХ - 3028,00 грн.;
- зобов'язати відповідача видати довідку про суддівську винагороду для обчислення її щомісячного довічного грошового утримання як судді Козелецького районного суду у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України ''Про Державний бюджет України на 2024 рік'' №3460-ІХ - 3028,00 грн .
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт вказує, що ТУ ДСА України в Чернігівській області не має правових підстав для видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці без застосування норм статті 7 Закону №3460-ІХ, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., такі норми є чинними, неконституційними не визнавались та не скасовувались, тому підлягають виконанню.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є суддею у відставці Козелецького районного суду Чернігівської області та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 8-16).
Враховуючи наведене, позивач звернулась до ТУ ДСАУ у Чернігівській області з заявою про видачу їй довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, обрахованого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. (а.с. 17).
Листом від 14.08.2024 відповідач у видачі довідки відмовив, зазначивши, що згідно положень статті 7 Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024, становить 2102,00 грн. Згідно затвердженого шатного розпису на 2024 рік Козелецького районного суду Чернігівської області посадовий оклад судді становить 63060,00 грн. (а.с. 18).
Вважаючи бездіяльність щодо видачі запитуваної довідки протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, позивачу неправильно визначалася розрахункова величина посадового окладу та застосувалася в розрахунку інша величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом.
Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) є неправомірним.
Суд першої інстанції також посилався на те, що аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн. з урахуванням відповідних доплат.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пунктом 1 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (далі - Порядок №3-1), передбачено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини другої статті 27 Закону України "Про Конституційний Суд України" органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.
Пунктом 2 розділу IІ Порядку №3-1, передбачено, що до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (далі - довідка про суддівську винагороду) видана судом, з якого суддя вийшов у відставку, з урахуванням суддівської винагороди (винагороди судді) судді, який працює на відповідній посаді.
Форма довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці передбачена Додатком 2 до Порядку № 3-1.
Згідно з додатком 2 до Порядку №3-1 довідка має містити розмір винагороди діючого судді за відповідною посадою, який складається з: посадового окладу, доплати за вислугу років, доплати за науковий ступінь, доплати за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, щомісячної доплати відповідно до частини шостої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже відповідач, як розпорядник бюджетних коштів місцевих судів, видає довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за формою, згідно з Додатком 2 до Порядку № 3-1.
Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною п'ятою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Закон України від 15.07.1999 року № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі- Закон № 966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Наведені приписи цих законів є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача у спірних правовідносинах ТУ ДСА України в Чернігівській області діяло на законних підставах.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання щодо правомірності застосування для розрахунку посадового окладу судді прожиткового мінімуму, визначеного законами про Державний бюджет України на відповідний рік, починаючи з 2021 року, такої величини як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", неодноразово було предметом розгляду Касаційним адміністративним судом України.
Разом з тим, з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 зробила правовий висновок, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Разом з тим, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Як вбачається з матеріалів справи, прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та для розрахунку всіх складових суддівської винагороди становить 2 102,00 грн.
Відтак, суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
З урахуванням висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач здійснюючи позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 року № 3460-IX діяв правомірно.
Так, у вже вказаній вище постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, та інших, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що рішення суду першої інстанції було ухвалене з врахуванням існуючої на час його прийняття рішення сталої судової практики.
Разом з тим, оскільки Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС відступила від своїх висновків, і підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору у суду апеляційної інстанції немає, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з огляду на зміну ВП ВС правової позиції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області- задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма