П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/30970/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (суддя Аракелян М.М. м. Одеса, повний текст рішення складений 17.02.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
03 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області щодо відмови у поновлені виплати пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поставити на облік ОСОБА_1 у пенсійному фонді Одеської області;
стягнути з відповідача на користь позивача 1211,20 грн судового збору.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 17 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначив, що на адресу Головного управління 20.05.2024 за вх. №15456/Р-1500-24 надійшла заява ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення пенсії за вислугу років. Відповідачем листом-відповіддю на звернення від 03.06.2024 за вих. №16928-15456/Р-02/8-1500/24 було надано роз'яснення щодо пенсійного забезпечення та зазначено, що вказаний лист-відповідь не є актом індивідуальної дії. На теперішній час, у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні та до його закінчення листування з тимчасово окупованою Республікою Крим, в тому числі і запити пенсійних справ для виплати пенсій за новим місцем проживання, призупинено, тому взяти на пенсійний облік позивача до Головного управління не має можливості. Оскільки до заяви позивачем не було надано матеріалів пенсійної справи, для вирішення питання щодо поновлення виплати пенсії згідно з Законом України від 09.04.1992 №2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підстав немає. Крім того, апелянт зазначає, що позивачкою не надано документи про припинення виплати пенсії на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим.
Отже апелянт вважає, що управління діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивачка надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 23.11.1999 року Гагарінським РВ УМВС України в місті Севастополі (а.с. 8-11).
Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.03.2005 року, виданого мовою оригіналу «ОПО Гагаринского УПФУ г. Севастополь» 11.03.2005 року безстроково позивачка є отримувачем пенсії за віком, посвідчення дійсне на всій території України (а.с. 13).
До тимчасової окупації Криму та м. Сімферополя та проведення незаконного референдуму щодо статусу півострова позивачка проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).
У 2014 році виплату пенсії позивачці було припинено, що відповідачем не спростовано.
З 31.07.2017 року ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11).
08.05.2024 року позивачка засобами поштового зв'язку звернулася до відповідача із заявою, в якій просила поновити їй пенсію за вислугою років, яка була призначена у 2000 році згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (а.с. 31-34, 35).
На цю заяву отримано лист-відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.06.2024 року, у якому зазначено, що умови набуття права на пенсію за віком встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до підпункту 9 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженому постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами), (далі Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсій громадянам України, які проживають на територій Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсій від органів пенсійного забезпечення російської федерації, додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. До заяви додається документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії. Згідно пункту 2.1 Порядку №22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього Порядку, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсій від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсій та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на територій Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №234. Виплата пенсій згідно із законодавством України можлива тільки після припинення виплати пенсій за попереднім місцем мешкання. У зв'язку з введенням воєнного стану в Україні та до його закінчення листування з російською федерацією, в тому числі і на запити пенсійних справ для виплати пенсій за новим місцем проживання призупинено. Отже, для призначення (поновлення) пенсії позивачу необхідно особисто звернутись до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісний центр) з паспортом громадянина України з відміткою про місце проживання (реєстрації), реєстраційним номером облікової картки платника податків, документами про стаж (трудова книжка, свідоцтво про народження дитини, диплом про денну форму навчання), свідоцтвом про шлюб та з документом про припинення виплати пенсії за попереднім місцем мешкання. Після чого буде прийняте рішення згідно вимог чинного законодавства України (а.с. 14-15).
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивачка звернулася з позовом до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ч. 1 ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює перелік підстав припинення виплати пенсії, який є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Суд вважав необґрунтованими твердження пенсійного органу про відсутність паперової пенсійної справи, оскільки, пенсійний орган зобов'язаний витребувати пенсійну справу шляхом звернення із запитом до органів російської федерації, а не перекладати цей обов'язок на громадянина, усвідомлюючи і достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану це зробити неможливо.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Тобто, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Абзацом третім преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до ст. 1 Конвенції, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ст. 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.
Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Так, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Частини 1 та 2 ст. 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною третьою статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №1.380.2019.001249 від 15 лютого 2024 року.
З 22.11.2014 р. набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Керуючись ст. 2 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Частини 1 та 2 ст. 4 Закону №1706-VII встановлюють, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону №1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Як не заперечується учасниками справи, позивачка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пенсія їй призначена у 1999 році за місцем фактичного проживання у АР Крим.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно ст. 5 Закону №1058-IV він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
На виконання ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені у ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, а саме: виплата пенсії припиняється, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
За приписами ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
З огляду встановлені обставини справи та викладені висновки Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі №243/5451/17 колегія суддів зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, листи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.06.2024р. №16928-15456/Р-02/8-1500/24, та від 16.10.2024 №1500-0308-7/157169 не містять посилань про наявність підстав, визначених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV щодо позивачки. Більш того, в листі від 03.06.2024р. відповідач зазначив, що для поновлення пенсії їй необхідно звернутись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України (відділу обслуговування громадян) з паспортом громадянина України, реєстраційним номером облікової картки платника податків, трудовою книжкою, дипломом про навчання за денною формою, свідоцтвом про народження дитини, свідоцтвом про шлюб, заявою з банківської установи про відкриття особового рахунку. Водночас, в листі від 06.04.2023 р. відповідач зазначив про неможливість поновлення пенсії у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують зняття позивачки з обліку за попереднім місцем одержання пенсії.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, не поновлюючи позивачці пенсію за відсутності передбачених законами України підстав для її припинення, відповідач порушив право останньої на її отримання.
Механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації визначає Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №234 від 02.06.2014 (далі - Порядок №234).
За приписами пунктів 3 та 4 Порядку №234 Особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Як вірно вказав суд першої інстанції, необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території.
Натомість, у даній справі позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, яка з 2017 року проживає в с. Фонтанка Одеської області.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання апелянта на необхідність витребування пенсійної справи позивачки у органів Російської Федерації для поновлення їй пенсії є безпідставним, оскільки позивачка не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю її пенсійної справи, оскільки протилежне позбавляє її права на її відновлення, яке вона має згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що підставою для відмови позивачці у поновленні виплати пенсії стало ненадання останньою заяви довільної форми про відсутність у заявника громадянства держави-окупанта, та про те, що вона не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення РФ, оскільки вказані обставини не зазначались пенсійним органом у листах від 03.06.2024р. та від 16.10.2024р..
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та захисту шляхом визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області у вигляді відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії листом від 03.06.2024 року №16928-15456/Р-02/8-1500/24 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з дати її звернення із заявою про поновлення виплати - 08.05.2024 року.
Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанцій було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов