21 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/5775/25
Суддя І інстанції - Маковська О.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції, ОСОБА_1 , Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови та визнання дій протиправними,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
- визнати протиправною (такою що суперечить пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження») та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №76906033 від 28.01.2025;
- визнати дії Департаменту патрульної поліції протиправними у зв?язку з умисним передчасним поданням виконавчого документа, який не набрав чинності (постанови № ЕНА Nє3515751) до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для примусового виконання, за обставин усвідомлення факту триваючого оскарження рішення суду про скасування вищевказаного виконавчого документа.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження №76906033 від 28.01.2025.
Визнано протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо передчасного подання виконавчого документа, який не набрав чинності (постанови № ЕНА №3515751) на виконання до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для примусового виконання.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 750 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскаржила його в апеляційному порядку. Просить частково скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрату на правничу допомогу в розмірі 9300 грн.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відповідачем до справи не було подано жодного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підтверджено матеріалами справи, а тому сума витрат на правничу допомогу підлягає відшкодуванню у повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Департамент патрульної поліції, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив дату винесення постанови про адміністративне правопорушення із моментом її вступу в законну силу. У цій справі позивач не подала скаргу до органу, який виніс постанову, та не оскаржила її до суду до моменту передачі виконавчого документа до ВДВС. Відповідно, у день передачі постанови на виконання вона вважалась такою, що набрала законної сили у розумінні Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Другий Правобережний відділудержавної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження №76906033 від 28.01.2025 року прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що постановою серії ЕНА №3515751 від 20.11.2024 накладено адміністративне стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП.
Не погодившись із такою постановою, позивач оскаржила її до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
Так, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.01.2025 у справі №205/16492/24, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025, позов задоволено. Постанову серії ЕНА № 3515751 від 20.11.2024 про накладення адміністративного стягнення скасовано. Закрито провадження у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
При цьому, головним державним виконавцем державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 28.01.2025 відкрито виконавче провадження №76906033 щодо примусового виконання постанови №ЕНА№3515751 від 20.11.2024 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП. Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови та правомірність дій Департаменту патрульної поліції щодо подання такої постанови на примусове виконання є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до положень статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За приписами частин першої, другої статті 18 указаного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 299 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву, а також за адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до частини першої статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:
подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;
витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Викладені обставини свідчать про те, що постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 КУпАП, тобто не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії постанови серії ЕНА №3515751 від 20.11.2024 року відомості про отримання такої постанови позивачем відсутні (а.с.65).
З постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 року, вбачається, що ОСОБА_1 з позовом до суду щодо скасування постанови про адміністративне правопорушення від 20.11.2024 року серії ЕНА №3515751 звернулася 30.11.2024 року (а.с.78-79).
В свою чергу, як вбачається з копії матеріалів виконавчого провадження №76906033 заява заступника начальника відділу адміністративної практики Управління ПП в Дніпропетровській області ДПП була подана до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 КУпАП (а.с.64-65).
Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій Департаменту патрульної поліції які виразилися у передчасному поданні виконавчого документа, який не набрав чинності (постанови № ЕНА №3515751) на виконання до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для примусового виконання.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Зважаючи на те, що виконавчий документ, а саме постанова серії ЕНА №3515751 від 20.11.2024 року, на дату звернення її до примусового виконання, не набрала законної сили та, як наслідок, не могла бути підставою для відкриття виконавчого провадження, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження №76906033 від 28.01.2025 року та як наслідок необхідності її скасування.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача в частині необхідності стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрату на правничу допомогу в розмірі 9300 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Як вбачається із наданих до заяви про ухвалення додаткового рішення документів адвокатом виконано наступні послуги: складення адвокатських запитів, позовної заяви, апеляційної скарги, клопотань, заяв, пояснень та додаткових пояснень, за участь у судових засіданнях.
Відповідно до частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).
З матеріалів справи вбачається, що Другим Правобережним відділом державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 11 квітня 2025 року було подано заяву в якій відповідач просив відмовити у задоволенні заяви позивача щодо відшкодування витрат понесених на правничу допомогу (а.с.99-100).
Заява відповідача обґрунтована тим, що сума заявлена позивачем до відшкодування є неспівмірною із складністю цієї прави.
Враховуючи зміст наданих послуг за актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) з правничої допомоги, об'ємом наданих послуг адвокатом при написанні позовної заяви, її зміст, необхідність надання таких послуг та їх впливав на вирішення цієї справи, а також зважаючи на те, що предмет позову не є складним, з урахуванням наявної сталої правової позиції, зокрема і Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обсяг і розмір наданих адвокатом послуг в межах цієї справи у загальній сумі 9300 грн не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості, а тому суд першої інстанції обґрунтовано зменшив заявлений до відшкодування розмір такої суми до 2250 грн, розподіливши їх шляхом стягнення з Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у розмірі 750 грн та стягнення з Департаменту патрульної поліції в розмірі 1500 грн.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що не зазначення Департаментом патрульної поліції щодо заперечень проти заяви позивача про відшкодування витрат понесених на правничу допомогу не є підставою для відшкодування таких витрат відповідачем у повному обсязі, зважаючи на те, що таку заяву було подано другим відповідачем.
Також, судом апеляційної інстанції враховується судова практика Європейського суду з прав людини (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269) згідно з якою при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Тобто, враховуючи судову практику Європейського суду з прав людини, яка є складовою принципу верховенства права зробив висновок про те, що саме на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування їй витрат понесених на правничу допомогу покладено обв'язок доведення, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, а тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції, ОСОБА_1 , Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.А. Шальєва