21 жовтня 2025 р.Справа № 520/29442/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Гвоздецька О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 (суддя: Волошин Д.А., м. Харків) по справі № 520/29442/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУНП в Харківській області), в якому просить суд:
- скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 450 о/с від 05.10.2023 про переміщення з посади начальника відділення поліції № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 ГУНП в Харківській області;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області поновити на посаді начальника відділення поліції № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області з 05.10.2023;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 200 000,00 (двісті тисяч гривень 00 копійок).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуваний наказ №450 о/с від 05.10.2023 є протиправним, безпідставним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу діяв з порушенням вимог законодавчих актів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 по справі № 520/29442/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 по справі № 520/29442/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з викладених підстав, вказує на протиправність спірного наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 450 о/с від 05.10.2023 про переміщення з посади начальника відділення поліції № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 ГУНП в Харківській області. Зокрема зазначає, що внесені до законодавства зміни, які набули чинності на період воєнного стану, не надають керівнику повноважень одноосібно приймати рішення про переміщення працівника поліції в іншу місцевість без його згоди, оскільки це не передбачено спеціальним законодавством. Зазначає, що підставою для переміщення поліцейського за ініціативою начальників є скорочення штатів, проведення реорганізації, необхідність проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними умовами, службова необхідність - для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. Разом з тим, переміщення поліцейського з ініціативи начальників, особливо коли це переміщення передбачає зміну місця несення служби, повинно переслідувати легітимну мету та бути пов'язаним з певними об'єктивними чинниками - інтересами служби.
Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 - без змін.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що позивач був прийнятий на службу в поліції та проходив її на підставі Закону №580-VIII.
Наказом ГУ НП в Харківській області від 07.07.2023 № 300 о/с (який був предметом розгляду в межах справи №520/16482/23) ОСОБА_1 переміщено на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 ГУ НП в Харківській області, звільнивши з посади начальника відділення поліції № 1 Харківського районного управління поліції № 2 ГУ НП в Харківській області.
Переміщення майора поліції ОСОБА_1 відбулося на підставі подання заступника начальника ГУ НП в Харківській області Болвінова С.П. від 06.07.2023 на підставі ч. 8 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію».
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 у справі № 520/16482/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Скасовано наказ ГУ НП в Харківській області №300 о/с вiд 07.07.2023 про переміщення з посади начальника відділення поліції №1 ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання №3 ГУ НП в Харківській області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення поліції №1 ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області.
Зобов'язано ГУ НП в Харківській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення в розмірі, передбаченому згідно з штатним розписом для посади начальника відділення поліції №1 ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області за період з 11.03.2022 по 21.09.2023. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення поліції №1 ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області та в частині виплати грошового забезпечення в розмірі, передбаченому згідно з штатним розписом для посади начальника відділення поліції №1 ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області в межах суми стягнення за один місяць, звернуто до негайного виконання.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 скасовано в частині задоволення позову та ухвалено у цій частині рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 ..
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №520/16482/23 залишено без змін.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 по справі № 520/16482/23 в частині, що підлягало негайному виконанню, наказом ГУНП в Харківській області від 04.10.2023 № 441 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділення поліції № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області з 07.07.2023.
Заступником начальника ГУНП в Харківській області Болвіновим С.П. було підготовлено відповідне подання від 04.10.2023, з якого вбачається, що у зв'язку з відсутністю в ІТТ № 3 (м. Вовчанськ) досвідченого керівника, який має великий досвід та навички роботи на керівних посадах, та терміновою необхідністю заповнення вакантної посади (керівника ІТТ № 3) досвідченим офіцером, враховуючи високі фахові ділові, професійні, особисті якості майора поліції ОСОБА_1 , останній був обраний керівництвом ГУНП в Харківській області для заповнення вакантної посади начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 ГУНП в Харківській області (а.с.104-106).
Наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 05.10.2023 № 450 о/с ОСОБА_1 на підставі частини 8 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщено на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади начальника відділення поліції № 1 Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області (а.с.103).
Позивач, не погодившись із вказаним наказом, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про залишення без задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірного наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 450 о/с від 05.10.2023 про переміщення з посади начальника відділення поліції № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 ГУНП в Харківській області.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (частина перша статті 2 Закону № 580-VIII).
Положеннями статті 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до норм частини першої статті 17 Закону № 580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки» (стаття 64 Закону № 580-VIII).
Поліцейський зобов'язаний професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва (пункт 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII).
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі по тексту - Дисциплінарний статут Національної поліції), службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов'язує поліцейського безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.
Частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції визначено, що поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості (стаття 24 Закону № 580-VIII).
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону № 580-VIII).
Згідно з частиною третьою статті 59 Закону № 580-VIII, рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта статті 59 Закону №580-VIII).
За приписами частини першої статті 60 Закону № 580-VIII, відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Так, щодо переміщення позивача на іншу посаду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII, переміщення поліцейських здійснюється: на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону.
Частиною другою статті 65 Закону № 580-VIII передбачено, що посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліцій; нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
Відповідно до змісту частини сьомої статті 65 Закону № 580-VIII, переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.
Згідно з приписами частини восьмої статті 65 Закону № 580-VIII, переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (частина дев'ята статті 65 Закону № 580-VIII).
Судовим розглядом встановлено, що наказ про переміщення позивача на іншу посаду відповідач мотивував тим, що на теперішній час виникла нагальна потреба в комплектуванні досвідченими фахівцями посад у підрозділах ГУНП в Харківській області, які знаходяться на деокупованій території. На території обслуговування ІТТ №3 (м. Вовчанськ) існує необхідність у проведенні стабілізаційних заходів, забезпеченні публічного порядку та безпеки на деокупованих територіях. У зв'язку із тим, що майор поліції ОСОБА_1 має досвід та навички роботи, високі фахові ділові, професійні, особисті якості, він був обраний керівництвом ГУНП в Харківській області для заповнення вакантної посади начальника ІТТ № 3 ГУНП в Харківській області.
При цьому, відповідач керувався положенням частини першої статті 3 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ) про те, що у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.
Так, позивач зазначає, що суб'єкт владних повноважень суперечить собі в частині посилання на норму Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки відповідачем у поданні про переміщення на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання №3 ГУНП в Харківській області вказано, що територія Вовчанської громади розташована у Чугуївському районі Харківської області, який межує з РФ та піддається постійним артилерійським та ракетним обстрілам, що ведуться з країни - агресора.
Однак, колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що його переведено на територію, де ведуться активні бойові дії.
Так, місцем дислокації особового складу ІТТ № 3 ГУНП в Харківській області визначено м. Вовчанськ Харківської області, що вбачається з подання про переміщення на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання №3 ГУНП в Харківській області від 04.10.2023 (а.с.104-106).
Відповідно до підпункту 1.8 пункту 1 Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Вовчанська міська територіальна громада з 13.09.2022 внесена до переліку територій можливих бойових дій, а не активних.
Як було зазначено, службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, зобов'язує його бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України.
У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості (частина 2 статті 24 «Додаткові повноваження поліції» Закону № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Відповідно до покладених на неї завдань, поліція, зокрема бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості (пункт 24 частини першої статті 23 Закону №580-VIII).
Щодо посилань позивача на постанови Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №420/5192/18, від 30.09.2020 у справі № 640/20160/18, від 11.08.2020 у справі №620/2624/19, від 12.05.2022 у справі №400/2741/19, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у вказаних постановах викладено висновки щодо необхідності застосування до працівників поліції приписів статті 32 КЗпП України у випадку переміщення (переведення) на службу в іншу місцевість.
Верховний Суд, у зазначених вище постановах, зазначив, що для цілей застосування статті 65 Закону № 580-VIII поняття «переміщення» та «переведення» є тотожними й під ними розуміється зміна таких умов служби в поліції як посада (посадових обов'язків) та/або місця несення служби. Закон № 580-VIII встановлює підстави переміщення поліцейського та осіб, які можуть ініціювати переміщення, проте ним не визначено, чи вимагається згода поліцейського на таке переміщення.
Беручи до уваги, що Законом №580-VIII не врегульовано питання щодо порядку переміщення поліцейського на рівнозначну, вищу або нищу посаду в іншій місцевості, у цій частині до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення трудового законодавства.
Статтею 32 КЗпП України встановлено можливість переведення в іншу місцевість тільки за згодою працівника, за винятком тимчасового переведення та в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, переміщення поліцейського на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби в іншу місцевість, можливо за умови надання поліцейським згоди на таке переміщення. Для цілей застосування статті 32 КЗпП України, в контексті спірних правовідносин, іншою місцевістю є інший населений пункт, у тому числі в межах однієї області.
Колегія суддів зазначає, що положення статті 65 Закону №580-VIII, в редакції, яка діє на період воєнного стану, не передбачають надання згоди поліцейського при переведенні його на службу в іншу місцевість. Таке переведення (переміщення) здійснюється виключно в інтересах служби і незалежно від волі поліцейського. Окрім того, трудове законодавство підлягає застосуванню виключно у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Отже, нормативне регулювання у справах №420/5192/18, №620/2624/19, №400/2741/19, №640/20160/18 є відмінним від даної справи. Обставини у справі № 620/3663/19 не є релевантними до цієї справи, оскільки Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 виснував, що висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваного наказу про переміщення позивача з підстави ненадання останнім згоди на таке переміщення не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що положення статей 32, 33 КЗпП України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Щодо доводів позивача про обов'язковість наявності згоди поліцейського на переведення його на іншу посаду, у тому числі й у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, колегія суддів зазначає наступне.
З метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії режиму воєнного стану та з метою врегулювання питань діяльності поліції передусім в умовах воєнного стану Законом України від 15.03.2022 №2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», який набрав чинності з 01.05.2022 та діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України, внесено зміни до Закону №580-VIII.
За приписами абзацу другого частини восьмої статті 65 Закону №580-VIII (у редакції Закону від 15.03.2022 №2123-IX), поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Крім того, Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Колегія суддів зазначає, що на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України, згода поліцейського на переміщення на іншу посаду, не є обов'язковою за умови, якщо це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Саме з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану було встановлено для поліцейських обов'язок проходження служби там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника поліції, в результаті і виникає у керівника ГУНП необхідність у негайному відновленні та підтриманні функціонування органів поліції для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, що узгоджується з висновками, сформульованими у постанові Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі №620/3663/19.
Доцільно зауважити, що переведення позивача слугувало не тільки цілям, поставленим керівництвом держави перед Національною поліцією України, та необхідністю виконання завдань поліції, передбачених Законом № 580-VIII, а й мало на меті забезпечення дотримання прав і свобод людей, гарантованих їм Конституцією України, отже не може бути визнаним неефективним, або таким, що не відповідає інтересам служби.
Таким чином, твердження позивача, що відсутність попередньої згоди на переведення в іншу місцевість є підставою для скасування спірного наказу, не можна вважати обґрунтованим.
Щодо доводів позивача про переміщення його не на рівнозначну посаду, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 65 Закону № 580-VIII, посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
Зі змісту статті 65 Закону №580-VIII вбачається, що переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в поліції з метою забезпечення більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, можливе за умови, якщо спеціальне звання за займаною ним посадою відповідає спеціальному званню посади, на яку він переміщується.
Відповідно до частини другої статті 80 Закону № 580-VIII, граничні спеціальні звання молодшого, середнього складу поліції за штатними посадами встановлюються керівником поліції.
Судовим розглядом встановлено, що на день прийняття оскаржуваного наказу № 450 о/с від 05.10.2023 майор поліції ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділу поліції №1 Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області.
Спірним наказом позивача переведено на посаду начальника ІТТ №3 ГУНП в Харківській області.
Колегія суддів враховує, що відповідно до Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань, затвердженого наказом Національної поліції України від 04.12.2015 №142, посадам «начальник відділу» і «начальник ізолятора» відповідає граничне спеціальне звання «майор поліції». Отже, вказані посади є рівнозначними.
Враховуючи викладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2025 у справі №520/16482/23.
Окрім того, вказаною постановою було залишено без змін постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023, якою рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 скасовано в частині задоволення позову та ухвалено у цій частині рішення про відмову в задоволенні позову позивача.
Відповідно до ч. 4. ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, з огляду на висновки постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2025 у справі №520/16482/23, позивач вважається таким, що переміщений на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 ГУНП в Харківській області наказом ГУНП в Харківській області від 07.07.2023 № 300 о/с.
Тобто, фактично у справі № 520/29442/23 відсутній предмет спору, оскільки позивач проходить службу на підставі наказу ГУНП в Харківській області від 07.07.2023 № 300 о/с, який було визнано чинним у судовому порядку.
Посилання позивача на те, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №520/16482/23 не було взято до уваги та не досліджено застосування судами статей 32, 33 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 400/2741/19, від 17.10.2019 у справі № 420/5192/18, від 30.09.2020 у справі № 640/20160/18, 11.08.2020 у справі № 620/2624/19, від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19, а також постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи можуть бути перевірені в порядку касаційного оскарження.
Враховуючи вищевикладене, не встановивши під час судового розгляду факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача та протиправності оскаржуваного наказу відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ..
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 по справі № 520/29442/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко