Провадження № 22-ц/803/9618/25 Справа № 175/12925/24 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
15 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року у складі судді Васюченка О.Г. по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами по цивільній справі за позовом Асоціації «Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків «Олімпік-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2024 року позов Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» заборгованість з витрат на утримання спільного майна у розмірі 20 903 грн, заборгованість по внеску до ремонтного фонду у розмірі 6 123,00 грн, а всього: 27 026,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» судові витрати у розмірі 3028 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 3 000 грн (т. 1 а.с. 54, 56-57).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (т. 1 а.с. 62-65).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11жовтня 2024 року залишено без змін (т. 1 а.с. 188-194).
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року у справі за позовом Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року - залишено без задоволення. У роз'ясненні постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року - відмовлено (т. 1 а.с. 208-210).
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2024 року за нововиявленими обставинами, в якій просив скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2024 року по цивільній справі №175/12925/24 та призначити новий розгляд справи (т. 1 а.с. 212-213).
В обґрунтування заяви заявник посилався на те, що після завершення апеляційного провадження та відмови у відкритті касаційного провадження йому стало відомо, що загальними зборами ОСББ «Олімпік-2Б» не ухвалювалось рішення про вступ до Асоціації «ОСББ «Олімпік-2». Також загальними зборами ОСББ «Олімпік-2Б» не надавались повноваження (доручення) на витребування заборгованості через суд з нього, як співвласника. Відповідно загальні збори Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» не надавали повноважень звертатись до суду з приводу стягнення із заявника заборгованості. Вважає, що Асоціація «ОСББ «Олімпік-2» діяла без належних повноважень, що є істотною нововиявленою обставиною. Також, після ухвалення судового рішення він вперше отримав акт звірки нарахувань від Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» за період з лютого 2020 року по квітень 2025 року із зазначенням щомісячних сум нарахувань з якого йому стало відомо про значні відхилення від затверджених загальними зборами рішень про розміри внесків, зокрема про нарахування внесків за підвальні приміщення які не обговорювались та не погоджувались рішеннями загальних зборів. Вважає вказану обставину також нововиявленою обставиною.
Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів по справі та про визнання доказів неналежними та не допустими - відмовлено.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами по цивільній справі за позовом Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Судові витрати понесені заявником ОСОБА_1 залишено за його рахунок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» витрати на правничу допомогу в сумі 4 300 грн (т. 2 а.с. 76-79).
Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та направити справу на новий розгляд його заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в порядку загального позовного провадження іншим суддею, або ухвалити нове рішення та відмовити Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» у задоволенні позову (т. 2 а.с. 83-92).
Також, ОСОБА_1 подав доповнення до апеляційної скарги (т. 2 а.с. 124-125), які ухвалою Дніпровського апеляційного суду було повернуто апелянту (т. 2 а.с. 127-128).
Крім того, ОСОБА_1 подав додаткові пояснення у справі (т. 2 а.с. 132-133), які є аналогічними змісту доповнень до апеляційної скарги, які були повернуті апелянту, а тому колегія суддів не вбачає підстав для їх врахування, оскільки такі були подані з пропуском процесуального строку, передбаченого ч. 1 ст. 364 ЦПК України.
Асоціація «ОСББ «Олімпік-2» скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін (т. 2 а.с. 137-140). Вказаний відзив подано у строки визначені ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01.09.2025 року (т. 2 а.с. 121-122), яка була отримана Асоціацією «ОСББ «Олімпік-2» через підсистему “Електронний суд» лише 03.09.2025 року, а тому клопотання ОСОБА_1 про залишення відзиву без розгляду задоволенню не підлягає.
ОСОБА_1 подав також відповідь на відзив (т. 2 а.с. 155-160).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається заявник у поданій заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами - не являються нововиявленими і не можуть бути підставою для перегляду судового рішення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 423 ЦПК України, рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Пунктом 1 частини 2 ст. 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду рішення, постанови або ухвали суду за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
За змістом наведеної норми процесуального права, до нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору.
Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Тобто, за своєю юридичною природою нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які покладено в основу судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у Постанові від 06 лютого 2018 року №816/4947/14, Постанові від 13 лютого 2018 року №815/756/14, Постанові від 06 березня 2018 року у справі №484/2634/14-а та Постанові від 14 травня 2019 року у справі №826/14797/15.
До нововиявлених обставин належать факти об'єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв'язання спору.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Перший критерій для віднесення обставин до категорій нововиявлених для суду становить істотність цих обставин для вирішення справи.
Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.
Другий критерій для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду становить доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі "Желтяков проти України" ("Zheltyakov v. Ukraine", заява № 4994/04, § 42-43)).
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.
Тобто, нововиявленою може бути визнана лише та обставина, яка існувала в об'єктивній дійсності на момент ухвалення рішення, проте не була відома заявнику, а підставою перегляду є наявність обставини, що може істотно вплинути на вирішення справи. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.
Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду, а також правова позиція суду в інших подібних справах. Вказане узгоджується зі правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі №541/2460/16-ц.
Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов'язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Із пунктів 27, 28 рішення Європейського Суду з прав людини від 18 листопада 2004 року у справі №69529/01 "Праведная проти Росії" (Pravednaya v. Russia) та пункту 46 рішення Європейського Суду з прав людини від 06 грудня 2005 року у справі №19960/04 "Попов проти Молдови" (Popov v. Moldova) вбачається, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду справи. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, новий розгляд справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, можливий у зв'язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження лише у разі необхідності виправлення суттєвих помилок правосуддя, коли така процедура застосовується у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Принцип юридичної визначеності передбачає повагу до остаточності судових рішень та полягає у тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру, (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України»).
Як вбачається із матеріалів справи, обґрунтовуючи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами заявник посилається на те, що позивач по справі не мав повноважень на звернення до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості, а також на незгоду з розрахунком такої заборгованості.
Проте, колегія суддів відхиляє вказані доводи як безпідставні, оскільки були відомі заявнику під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій та вже були предметом розгляду, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції та яким була надана належна правова оцінка, а тому не є нововиявленими обставинами в розумінні статті 423 ЦПК України.
Оцінивши аргументи заявника та враховуючи вимоги закону, колегія судів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вищезазначені обставини, на які посилається заявник, не є нововиявленими в розумінні чинного законодавства.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Більше того, жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (див. п.п. 51-52 рішення Суду у справі "Рябих проти Росії" від 24 червня 2003 року; ухвала Суду щодо прийнятності заяви N 62608/00 "Агротехсервіс проти України"; п.п. 42-44 рішення Суду у справі "Желтяков проти України" від 9 червня 2011 року).
Отже, процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів колегія суддів відхиляє оскільки вони фактично зводяться до незгоди з процесуальним рішенням суду першої інстанції щодо відмови у витребуванні доказів, оскільки судом обгрунтовано зазначено про те, що не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду. Вказане узгоджується зі правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі №541/2460/16-ц, атому вказані доводи фактично є тлумаченням заявника процесуального законодавства на власний розсуд.
Доводи апеляційної скарги щодо підробки наданих позивачем доказів є припущеннями, а тому не беруться колегією суддів до уваги.
Доводи щодо необґрунтованості розміру стягнутих витрат на правничу допомогу є безпідставними оскільки апелянтом не надано будь яких доказів на підтвердження цього та взагалі не зазначено в чому саме полягає необґрунтованість такого розміру. Клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції не подавалось.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги щодо допущення судом першої інстанції порушень процесуального законодавства при постановлені вступної та резолютивної частин оскарженої ухвали є безпідставними, оскільки зазначення в ній щодо набрання чинності ухвали та порядок її оскарження відповідає вимогам процесуального законодавства (ст.ст. 260-261 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час перегляду ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року судом апеляційної інстанції представник Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» - адвокат Стрюк С.В. через підсистему “Електронний суд» сформувала заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн (т. 2 а.с. 145-147).
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №754/14704/19-ц (провадження №61-15221св20).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі№336/934/22.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року у справі №824/9/22 (провадження №61-11644ав22) зазначено, що: «при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини».
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної палати Верховного Суду у справі №922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах №922/3436/20, №910/7586/19 та №910/16803/19.
Велика Палата Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі №487/4983/20.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі №910/12257/13 (провадження №14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі №756/8241/20 (провадження №61-9789св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №283/2791/19, від 21 квітня 2021 року у справі №705/2550/16-ц.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Установлено, що під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанцій Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» професійну правничу (правову) допомогу надавала адвокат Стрюк С.В. на підставі та в обсягах згідно з договором №22/08-2025 про надання правничої допомоги від 22 серпня 2025 року (т. 2 а.с. 150-151).
Подаючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» адвокат Стрюк С.В. надала докази на підтвердження понесення таких витрат, а саме: - платіжну інструкцію №304 від 25.08.2025 року (т. 2 а.с. 148); - акт №17/09-2025 прийняття-передачі послуг по договору №22/08-2025 від 22 серпня 2025 року про надання правничої допомоги від 17 вересня 2025 року (т. 2 а.с. 149); - договір №22/08-2025 від 22 серпня 2025 року про надання правничої допомоги (т. 2 а.с. 150-151); опис по договору №22/08-2025 від 22 серпня 2025 року про надання правничої допомоги (додаток до акту приймання-передачі послуг від 17.09.2025 року) (т. 2 а.с. 152), а також докази направлення заяви з додатками ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 153).
Згідно умов договору укладеного між Асоціацією «ОСББ «Олімпік-2» та адвокатом Стрюк С.В., а саме: п. 2.1. Договору виконавець зобов'язується надати замовнику юридичні послуги, а саме: - вивчити надані замовником документи; - надати правову консультацію та роз'яснення з правових питань щодо існуючого спору; - підготувати та подати до Дніпровського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в інтересах замовника за заявою ОСОБА_1 про відкриття та скасування за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11.10.2024 року по справі Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості витрат на утримання майна. Відповідно до п. 4.1. Договору замовник сплачує виконавцю оплату послуг у розмірі 5 000,00 грн.
В Акті від 17.09.2025 року, зазначено про те, що виконавець надав правничу допомогу в обсязі та на умовах передбачених договором, а замовник прийняв послуги, а саме: -ь вивчення апеляційної скарги ОСОБА_1 на 19 арк.; - надання замовнику консультації щодо апеляційної скарги; складання відзиву на апеляційну скаргу та направлення до суду. Загальна вартість наданих послуг 5 000,00 грн.
Надання зазначених в акті послуг підтверджується матеріалами справи.
Згідно платіжної інструкції №304 від 25.08.2025 року Асоціацією «ОСББ «Олімпік-2» сплачено 5 000,00 грн за надання правничої допомоги згідно договору №22/08-2025 від 22 серпня 2025 року.
Від ОСОБА_1 будь-яких заперечень щодо вищевказаних доказів та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду апеляційної інстанції не надходило.
За таких обставин, апеляційний суд, взявши до уваги співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також критерії обґрунтованості й пропорційності, враховуючи відсутність заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу та клопотання про його зменшення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви про стягнення з ОСОБА_1 на користь Асоціації «ОСББ «Олімпік-2» витрат на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Асоціації «Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків «Олімпік-2» витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “15» жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено “23» жовтня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна