Провадження № 22-ц/803/10146/25 Справа № 175/10780/25 Суддя у 1-й інстанції - Войтух О. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
15 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лавринович Оксани Володимирівни на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року у складі судді Войтуха О.М. по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису (а.с. 1-2), в обґрунтування якої посилалась на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 27 грудня 2013 року по 18 жовтня 2021 року.
За час перебування у шлюбі у них народилося четверо дітей, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Після розірвання шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася ще одна дитина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5
ОСОБА_1 зазначає, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 систематично вчиняє домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме приходить за її місцем проживання та висловлюється нецензурною лайкою в її бік, погрожує, принижує, залякує, вимагає відновити стосунки, штовхає та завдає стусанів здійснюючи ці дії в присутності їх спільних дітей
Також ОСОБА_1 , вказує, що 13 липня 2025 року вона була вимушена викликати працівників поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , та в результаті чого у відношенні останнього було винесено терміновий заборонний припис з 00 год. 00 хв. 14 липня 2025 року до 00 год. 00 хв. 24 липня 2025 року, однак ОСОБА_2 зазначений припис було порушено та він продовжив вчиняти насильницькі відносно заявниці.
Таким чином, ОСОБА_1 впевнена та переконана у тому, що вона є особою, яка зазнала домашнього насильства.
Посилаючись на вказані обставини, заявник просила суд заборонити протягом шести місяців, починаючи з дати ухвалення судового рішення, ОСОБА_2 : перебувати в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; наближатися ближче ніж на 200 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - відмовлено (а.с. 22-23).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лавринович О.В. посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити заяву (а.с. 24-25).
Заінтересована особа не скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який у період з 27 грудня 2013 року по 18 жовтня 2021 року, який рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2021 року було розірвано.
Від шлюбу у сторін народилося четверо дітей, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після розірвання шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася ще одна дитина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до положень п. 3, 6, 8, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника уявляє собою встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у разі вчинення домашнього насильства постраждала особа або її представник, у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування мають право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника.
Частинами 2-4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
При цьому головною метою застосування обмежувального припису є забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Такі висновки узгоджуються з правової позицією ВС у справі №756/2072/18 від 21 листопада 2018 року.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Заявник в обґрунтування своєї заяви зазначає про те, що 13 липня 2025 року вона була вимушена викликати працівників поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_2 та в результаті чого у відношенні останнього було винесено терміновий заборонний припис з 00 год. 00 хв. 14 липня 2025 року до 00 год. 00 хв. 24 липня 2025 року.
Разом з цим, заявником взагалі не надано доказів факту виклику нею працівників поліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 , а також доказів того, що працівниками поліції щодо ОСОБА_2 було винесено терміновий заборонний припис.
Також, заявником не надано доказів того, що вона зверталась до поліції з приводу невиконання ОСОБА_2 термінового заборонного припису.
В матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази на підтвердження факту вчинення ОСОБА_2 неправомірних дій відносно заявника (апелянта), а також доказів того, що остання з цього приводу зверталась до правовохоронних органів з метою притягнення кривдника до відповідальнсоті за вчинені ним дії.
Відсутність таких доказів позбавляє колегію суддів здійснити оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.
Враховуючи вищевказані норми матеріального права, встановлені судом першої інстанції обставини та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що суд дійшов до обґрунтованого висновку, що заявником не доведено належними, достовірними та достатніми доказами фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неї та/або дітей.
Посилання в апеляційній скарзі на аудіо запис щодо фіксації погроз та образ ОСОБА_2 на адресу заявника, який був зроблений після ухвалення судом першої інстанції рішення колегія суддів не бере до уваги, оскільки рішення суду переглядається судом на момент його ухвалення, а запис на який посилається апелянт не був предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів щодо вказаного аудіо запису звертає увагу заявника (апелянта) на те, що вказаний запис разом з іншими доказами за допомогою яких буде зафіксовано факт вчинення ОСОБА_2 стосовно неї факту насильства, в разі настання таких подій, може бути долучений при зверненні до суду із заявою про видачу обмежувального припису в майбутньому.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи заяви та апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лавринович Оксани Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “15» жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено “23» жовтня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна