Провадження № 22-ц/803/9769/25 Справа № 212/5164/25 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
23 жовтня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/5164/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОКОМЦЕНТР»,
відповідач - Великород Олександр Володимирович,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційними скаргами відповідача ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 119 червня 2025 року та на додаткове рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 01 липня 2025 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 01 липня 2025 року, -
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» (надалі - ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу з житлово-комунальних послуг.
Позовна заява мотивована тим, що, віддповідно до договору від 21.12.2012 року, ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» визначено виконавцем послуг з управління будинком та виконавцем послуг з утримання будинком, спорудою або групою будинків та прибудинкових території, багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , з 01.04.2013 року по теперішній час.
В період з 01.05.2018 року по 31.03.2025 року, ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» надавав послуги, але відповідач не проводив оплату, в результаті чого утворилась заборгованість, в сумі 11 662,07 гривень.
Відповідач ОСОБА_1 єдиний власник приміщення АДРЕСА_2 .
Згідно відомостей з державного реєстру прав власності на нерухоме майно набув приватну власність 05.09.2012 року, на підставі договору купівлі-продажу, а тому з цього часу є споживачем житлово-комунальних послуг, що надаються багатоквартирному будинку ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР».
Заборгованість за житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.05.2018 року по 31.03.2025 року становить 11 662,07 гривень.
Згідно із ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплатити позивачу борг з урахуванням 3% процентів річних в сумі 666,92 грн. та інфляційні втрати в сумі 2507,78 грн.
На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, за період з 01.05.2018 року по 31.03.2025 року, в сумі 11 662,07 гривень, суму індексу інфляції - 2507,78 гривень, 3% річних 666,92 грн., а також судові витрати.
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлокомцентр» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.05.2018 року по 31.03.2025 року в розмірі 11662 ,07 грн., інфляційні збитки в сумі 2507,78 грн. та 3% річних в сумі 666,92 грн., а всього 14 836,77 гривень 77 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлокомцентр» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 гривень 00 копійок.
Додатковим рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 01 липня 2025 року заяву ТОВ «Житлокомцентр» про ухвалення додаткового рішення - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлокомцентр» судові витрати за послуги професійної правничої/правової допомоги у розмірі 4000 гривень 00 копійок.
Крім того, 24 червня 2025 року до Покровського районного суду міста Кривого Рогу надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» про захист прав споживача житлово-комунальних послуг, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у прийнятті якої відмовлено ухвалою цього суду від 01 липня 2025 року.
Відповідач ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 року та додаткове рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 01 липня 2025 року, з підстав порушення судом норм процессуального права, та просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 року та зобов?язати суд першої інстанції провести розгляд зустрічного позову у взаємному зв?язку з позовом адвоката Зарівної С.В., яка діє на користь ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР», відповідно до вимог ЦПК України.
Також, просить скасувати додаткове рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 01 липня 2025 року; постановити окрему ухвалу стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення (ст.ст. 190, 212, 440-1 КК України), яку надіслати прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк; повідомити Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Дніпропетровської обалсті щодо порушення адвокатом Зарівною С.В. «Правил адвокатської етики» щодо вчинення нею тиску, шантажу, примусу іншої сторони.
Апеляційна скарга на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 року мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено процесуальні строки на подання відзиву відповідачем, і, відповідно, зустрічного позову, та передчасно ухвалено рішення у справі. Так, ухвалою суду від 21 травня 2025 року встановлено відповідачеві п?ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали, протягом якого він має право подати відзив на позову заяву. При цьому, згідно ч. 1 ст. 193 ЦПК України, у строк для подання відзиву відповідач має право пред?явити зустрічний позов. Вказану ухвалу суду, відповідач ОСОБА_1 отримав 09 червня 2025 року, та, в межах визначених судом строків, звернувся до суду із зустрічним позовом та ще з сімома клопотаннями по суті спору. Натомість, як пізніше стало відомо відповідачеві, 19 червня 2025 року судом було ухвалено рішення по справі, чим фактично позбавлено його доступу до правосуддя.
Щодо додаткового рішення суду зазначає, що заява адвоката Зарівної С.В., яка діє на користь ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР», про ухвалення додаткового рішення прийнята до розгляду судом з порушенням вимог ч. 1 ст. 183 ЦПК України. Докази щодо розміру розміру понесених витрат на правничу допомогу адвокатом Зарівною С.В., разом із заявою, на адресу відповідача не надсилалися, про такі витрати йому нічого не відомо. Таким чином, суд мав повернути цю заяву без розгляду, у зв?язку з відсутністю доказів направлення цієї заяви стороні відповідача.
Також, наполягає на тому, що адвокатом Зарівною С.В. не надані докази того, що ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» дійсно понесло витрати на правову допомогу перерахувавши суму коштів адвокату Зарівній С.В., та у матеріалах справи відсутній Договір про надання правової допомоги між юридичною особою ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» та адвокатом Зарівною С.В.
Вказує на те, що адвокат Зарівна С.В. здійснює представництво, як самозайнята особа в судах міста Кривого Рогу за готівковий розрахунок та без сплати податків з такої діяльності. Тобто, адвокатом Зарівною С.В., за участі суддів Покровського районного районного суду міста Кривого Рогу та керівника ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» створена схема, яка діє з 2023 року, по отриманню грошових коштів через судове рішення, без сплати податків з незалежної професійної діяльності.
У відзиві на апеляційні скарги, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 року та додаткове рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 01 липня 2025 року слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Також, відповідно до ст.134 ЦПК України, позивачем заявлено про орієнтовно очікувані судові витрати в апеляційній інстанції, розрахунок розміру понесених судових витрат в сумі 8 000,00 грн., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву на них, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Договору від 21 грудня 2012 року про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеного між ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» та Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міськради міста Кривого Рогу, ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» визначено управителем та виконавцем послуг з утримання будинком, спорудою або групою будинків та прибудинкової території у Жовтневому районі м. Кривого Рогу (об'єкт № 4), до складу якого, відповідно акту приймання передач, входить будинок АДРЕСА_1 . Згідно додаткової угоди від 11.11.2013 року до вказаного договору, термін його дії з 01.04.2013 року встановлено безстроково.
За відомостями інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 15.04.2025 року, номер інформаційної довідки 422785293, власником приміщення 41 будинку АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі продажу, ВРТ № 769798, 05.09.2012, зареєстрований в реєстрі № 1394 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С.
Відповідно до інформації Реєстру Криворізької міської територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно наданого розрахунку боргу за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за особовим рахунком за адресою: АДРЕСА_4 , наявна заборгованість за період з 01.05.2018 року по 31.03.2025 року, яка становить 11 662,07 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку, у визначеному позивачем розмірі.
Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку, витрати на сплату винагороди управителю та інші витрати.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належить послуга з управління багатоквартирним будинком.
Згідно із визначеннями, що містяться у п. 6, 13, 14 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Встановлено, що ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» є управителем багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , надаючи послуги з управління багатоквартирним будинком для забезпечення потреб мешканців.
При цьому, слід зауважити, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі № 750/12850/16-ц).
Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; а індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, (або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги).
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 4 ст. 319, ч. 1 ст. 322 ЦК України власність зобов'язує, тому власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналізуючи наведені норми загального цивільного законодавства та спеціального в сфері житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме власник нерухомості повинен нести відповідальність за несплату наданих житлово-комунальних послуг, у зв?язку з чим стягнув із відповідача заборгованість за період 01.05.2018 року по 31.03.2025 року, яка становить 11 662,07 грн.
Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуг у визначеному позивачем розмірі, який в апеляційній інстанції відповідачем ОСОБА_1 не спростовано та власного розрахунку не надано.
Крім того, суд дійшов вірного висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, та враховуючи ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за надані позивачем послуги, АТ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань, розмір яких визначено із врахуванням обмежень, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (із наступними змінами до неї) та в апеляційному порядку не спростовано.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було порушено процесуальні строки на подання відзиву відповідачем, і, відповідно, зустрічного позову, та передчасно ухвалено рішення у справі, чим порушено право відповідача ОСОБА_1 на належний доступ до правосуддя, не тягнуть за собою скасування оскаржуваного рішення суду, з огляду на наступне.
Так, ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 21 травня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення боргу з житлово-комунальних послуг.
Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження на 19 червня 2025 року у приміщенні Покровського районного суду м. Кривого Рогу (Дніпропетровська область, 50029, м. Кривий Ріг, вул. Захисників Азовсталі, 3, каб. 209) без виклику сторін.
Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали, протягом якого він має право подати відзив на позовну заяву, надіславши його на адресу суду з дотриманням вимог ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Роз?яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України), та, відповідно до ч. 1ст. 193 ЦПК України, у строк для подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов.
Копія ухвали суду та копія позовної заяви були напарвлені на адресу відповідача ОСОБА_1 та отримані ним особисто 09 червня 2025 року (т. 1 а.с. 137).
Отже, встановлений судом п'ятнадцятиденний строк для відповідача ОСОБА_1 закінчується 24 червня 2025 року.
Наведене судом не було враховано та ухвалено у справі рішення по суті 19 червня 2025 року, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Натомість, у данному випадку, наведені вище порушення вимог ЦПК України не призвели до неправильного вирішення справи. Так, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, які не спростовано відповідачем ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався нормами статей 133, 137 ЦПК України та, виходячи з характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, дійшов висновку про покладення на відповідача ОСОБА_1 обов'язку з відшкодування позивачу ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР»судових витрат, понесених з надання професійної правничої допомоги, у розмірі 4 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суду надано такі документи: Договір № 7 про надання професійної правової/правничої допомоги від 17 квітня 2025 року, укладений між ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» та адвокатом Зарівною С.В.; Акт прийому-здачі наданих послуг від 19.06.2025 року за договором про надання професійної правової/правничої допомоги № 7 від 17.04. 2025 року, за яким адвокатом Зарівною С.В. надано послугу з складання та оформлення позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по житлово-комунальним послугам за адресою: Дніпропетровська область місто Кривий Ріг вулиця Січеславська будинок 13 приміщення 41, вартістю 4000,00 грн. (т. 1 а.с. 183-185).
Отже, вартість наданих адвокатом Зарівною С.В. та отриманих ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР», на користь якого було укладено договір, склала 4000,00 грн.
Витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України), у зв?язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги в цій частині.
При цьому, доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що докази щодо розміру розміру понесених витрат на правничу допомогу адвокатом Зарівною С.В., разом із заявою, на адресу відповідача не надсилалися, спростовються матеріалами справи (а.с. 187).
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що витрати позивача на професійну правничу допомогу відповідають критеріям розумності, співмірності та справедливості, а тому наявні підстави для стягнення цих витрат у заявленому розмірі, який не є завищеним.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду - залишенню без змін.
Щодо клопотання відповідача ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення (ст.ст. 190, 212, 440-1 КК України), яку надіслати прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк, та повідомлення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської обалсті щодо порушення адвокатом Зарівною С.В. «Правил адвокатської етики» щодо вчинення нею тиску, шантажу, примусу іншої сторонни, колегія суддів зазначає наступне.
Питання про постановлення окремих ухвал регламентується ст. 262 ЦПК України.
Частинами 1, 5, 6 цієї статті передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення, чи запобігти їх повторенню.
Право суду постановляти окрему ухвалу також ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 68 Конституції України, яка передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.
Наведені норми вказують на те, що в суду є право, коли він встановив порушення закону, постановити окрему ухвалу. Інститут окремої ухвали направлений на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала (п. 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 990/131/22 (провадження № 11-137заі23)).
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень законодавства, яке може бути підставою для постановлення окремої ухвали суду.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 та додаткове рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 01 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 23 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: