Справа № 752/5222/23 Суддя в І-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2513/2025 Суддя в 2-й інстанції ОСОБА_2
15 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12023100000000073 від 28.01.2023 року за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року,
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Стрижавка Ставищенського району Київської області, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, не одруженого, маючого утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки;
вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Відповідно до вироку, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 17 год. 34 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz B 180», д.н.з. НОМЕР_1 , на проїзній частині вул. А. Заболотного, зі сторони вул. Метрологічна в напрямку Столичного шосе, зі швидкістю 64,04 ± 2,56 км/год, яка перевищувала максимально дозволену на цій ділянці дороги 50 км/год та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою та інформаційно-вказівними дорожніми знаками, у порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 (б), 12.1, 12.4, 12.9 (б) та п. 18.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, відволікся від керування транспортним засобом у дорозі, внаслідок чого
виїхав на нерегульований пішохідний перехід, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка рухалась зліва на право відносно напрямку руху транспортного засобу, в результаті чого остання отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці.
Порушення водієм ОСОБА_8 вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілій ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 , не оспорюючи фактичні обставини справи, вказав, що вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Так, на обґрунтування своєї позиції зазначив, що суд першої інстанції належним чином не врахував, що обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся, попросив вибачення в потерпілої, частково відшкодував завдану шкоду в розмірі 30 тис. грн., активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також те, що його дії були скоєні з необережності і не мали умислу та інші учасники судового розгляду не заперечували щодо призначення обвинуваченому покарання, не пов'язаного з обмеженням волі та позбавленням права керувати транспортними засобами. Вважає, що суд всупереч ст. 65 КК України не врахував всіх пом'якшуючих покарання обставин та не вмотивував своєї позиції щодо необхідності ізоляції засудженого від суспільства, при цьому, що правила ст. 71 КК України не виключають можливості застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України. Захисник звернув увагу також на те, що суд призначив ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом, чим позбавив його навіть мінімального заробітку, адже обвинувачений заробляє кошти на неофіційних підробітках з перевезення матеріалів, виконання робіт, пов'язаних з будівництвом, що дає змогу забезпечувати себе, своїх дітей та батьків-пенсіонерів, а за час водіння ним автомобіля грубих порушень ПДР України він не допускав, має великий досвід водіння, а тому вважає, що обвинувачений заслуговує на застосування до нього ст. 75 КК України. Просить суд оскаржуваний вирок змінити в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 75 КК України та звільнивши ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення захисника обвинуваченого, який уточнив вимоги апеляційної скарги та просив оскаржуваний вирок змінити в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 75 КК України та звільнивши ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки; пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Судовий розгляд вказаного кримінального провадження проводився в суді першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких докази судом не досліджувались, апеляційним судом не перевіряються. Підстав для виходу за межі апеляційної скарги в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України колегія суддів не вбачає.
Рішення суду в частині доведеності вини ОСОБА_8 та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України учасниками судового провадження не оспорюється.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про суворість призначеного обвинуваченому покарання та необхідність застосування до призначеного обвинуваченому ОСОБА_10 покарання положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ч. 1 ст. 75 КК України умовами звільнення особи від відбування покарання є:
рішення суду про призначення покарання в виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше п'яти років;
переконання суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, яке базується на даних про тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та інших обставинах справи.
Питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні покарання, у тому числі у виді обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Так, сукупність даних про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту, конкретні обставини кримінального правопорушення, позиція потерпілої, яка при призначенні покарання обвинуваченому просила суд першої інстанції призначити йому найвищу міру покарання, яка передбачена санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, та заявила цивільний позов про відшкодування їй заподіяної шкоди, що вказує про відсутність примирення обвинуваченого з потерпілою, а також те, що згідно з досудовою доповіддю Дніпровського РВ філії ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області виправлення ОСОБА_8 можливе без позбавлення або обмеження волі та ризик вчинення ним повторного правопорушення орган пробації оцінив як низький, однак в ході апеляційного розгляду колегією судді було встановлено, що наразі ОСОБА_8 перебуває під вартою за обвинуваченням у вчиненні крадіжки, не приводять колегію суддів до переконання про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування ним покарання в умовах ізоляції від суспільства. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України при призначенні обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого не містить обґрунтованих доводів про наявність обставин, які свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та дають суду можливість застосувати положення ст. 75 КК України.
Зокрема, посилання захисника на те, що суд не врахував всіх пом'якшуючих покарання обставин, адже обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся, попросив вибачення в потерпілої, частково відшкодував завдану шкоду в розмірі 30 тис. грн., активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, колегія суддів не сприймає, оскільки з оскаржуваного вироку вбачається, що наведені обставини були враховані судом в повній мірі та як наслідок визнано щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування шкоди потерпілому як обставини, які пом'якшують покарання винного.
Ті обставини, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також те, що його дії були скоєні з необережності і не мали умислу є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки вказані обставини хоч і позитивно характеризують особу обвинуваченого, однак самі по собі, без урахування конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, не можуть свідчити про наявність таких обставин, які безумовно приводять колегію суддів до переконання про можливість застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, тоді як спосіб та характер вчиненогообвинуваченим кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_8 керував автомобілем з перевищенням максимально дозволеної швидкості та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , в результаті якого остання отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці, вказує про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого ОСОБА_8 , виправлення якого, на думку колегії суддів, неможливе без відбування реального покарання.
Також необґрунтованими колегія суддів вважає і доводи захисника про те, що обвинувачений заслуговує на застосування до нього ст. 75 КК України з огляду на ті обставини, що позбавлення його права керувати транспортним засобом позбавляє його навіть мінімального заробітку, за час водіння автомобіля обвинувачений грубих порушень ПДР України не допускав та має великий досвід водіння, оскільки в процесі апеляційного розгляду захисником не було долучено будь-яких доказів, довідок про те, що ОСОБА_8 заробляв кошти саме шляхом перевезення матеріалів, виконання робіт, пов'язаних з будівництвом, використовуючи автомобіль.
Наведене у своїй сукупності указує на необґрунтованість апеляційної скарги захисника обвинуваченого та відсутність підстав для її задоволення.
Враховуючи викладене, вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування колегією суддів не встановлено, а тому колегія суддів вважає за необхідне вказаний вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4