Справа № 371/111/25 Суддя в І-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4572/2025 Суддя в 2-й інстанції ОСОБА_2
08 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12024116220000140 від 10.11.2024 року за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 19 травня 2025 року,
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 19 травня 2025 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України на підставі ст. 46 КК України у зв'язку із примиренням винних з потерпілим, а кримінальне провадження щодо них в цій частині - закрито у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Також вказаною ухвалою розгляд кримінального провадження № 12024116220000140 від 10.11.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, продовжено.
Вказане рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються, в тому числі, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 162 КК України, яке є кримінальним проступком, свою вину у вчиненому визнали повністю, вперше притягуються до кримінальної відповідальності, а оскільки майнової шкоди не заподіяно та потерпілий вказав про примирення з обвинуваченими, то суд вважав за можливе звільнити кожного з обвинувачених від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України на підставі ст. 46 КК України та кримінальне провадження щодо кожного з них в цій частині - закрити, а розгляд кримінального провадження за їх обвинуваченням за ч. 1 ст. 125 КК України продовжити.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій указав на незаконність оскаржуваної ухвали у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, оскільки при вирішенні питання чи вчинено ним кримінальне правопорушення вперше суд не врахував, що він обвинувачувався у вчиненні двох окремих кримінальних правопорушень в різний час, потерпілими від яких є різні особи ( ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ), а також різні об'єкти кримінальних правопорушень (здоров'я особи і право на недоторканість житла та іншого володіння особи), що свідчить про реальну сукупність кримінальних правопорушень та, відповідно, неможливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності. Просив оскаржувану ухвалу щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Вказаних вимог закону судом першої інстанції було дотримано.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на розгляд до Миронівського районного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024116220000140 від 10.11.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.1 ст.162, ч.1 ст.125 КК України.
За змістом ст. 46 КК України особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 162 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, свою вину у вчиненому визнали повністю, вперше притягуються до кримінальної відповідальності, при цьому майнової шкоди не заподіяно, а потерпілий вказав про примирення з обвинуваченими, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості звільнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України на підставі ст. 46 КК України та закриття кримінального провадження щодо них в цій частині.
Доводи апеляційної скарги прокурора про неможливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України з тих підстав, що при вирішенні питання чи вчинено ним кримінальне правопорушення вперше суд не врахував, що він обвинувачувався у вчиненні двох окремих кримінальних правопорушень в різний час, потерпілими від яких є різні особи, а також різні об'єкти кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає безпідставними.
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_8 09.11.2024 року приблизно о 20 год 30 хв, вживав разом ОСОБА_7 та ОСОБА_11 алкогольні напої за місцем проживання останньої за адресою: АДРЕСА_1 , де в цей час між ними та ОСОБА_9 , який перебував на той час на території сусіднього домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , виникла словесна перепалка та сварка, після якої ОСОБА_9 пішов всередину житла, тоді як ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , будучи ображеними на слова ОСОБА_9 в свою адресу, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, домовились про спільне незаконне проникнення до приміщення будинку сусіднього домоволодіння, де на той час знаходився ОСОБА_9 для з'ясування обставин виниклого конфлікту. Після цього, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 09.11.2024 року приблизно о 20 год 40 хв шляхом вільного доступу зайшли на територію домоволодіння ОСОБА_10 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та приблизно о 20 год 45 хв, діючи без дозволу власника, проникли всередину будинку, чим вчинили незаконне проникнення до житла.
Надалі ОСОБА_8 09.11.2024 року приблизно о 20 год 50 хв, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в будинку ОСОБА_10 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де на той час знаходився ОСОБА_9 , з яким у ОСОБА_8 виникла словесна перепалка, кулаком правої руки вдарив ОСОБА_9 два рази в ліву сторону обличчя, внаслідок чого той отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком експерта № 81 від 11.11.2024 року належать до легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України, згідно з обвинувальним актом вчинене ОСОБА_8 вперше як особою, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягалась, адже ОСОБА_8 визнав свою вину у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України, тобто фактично підтвердив вчинення ним вказаного кримінального правопорушення, тоді як його вина за ч. 1 ст.125 КК України не доведена та не визнана, обвинувальний вирок суду не ухвалений та не набрав законної сили, а тому, з урахуванням закріпленого в Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою, вважається, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та вперше вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України, а тому може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України і законодавцем не встановлена заборона на його звільнення від кримінальної відповідальності як особи, яка обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що, обґрунтовуючи в апеляційній скарзі неможливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, фактичні обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень прокурором викладені таким чином, що ОСОБА_8 спочатку наніс ОСОБА_9 тілесні ушкодження, а потім вчинив незаконне проникнення до житла, що суперечить фактичним обставинам, викладеним в обвинувальному акті.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга прокурора не містить будь - яких доводів на обгрунтування неможливості звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при вирішенні питання щодо звільнення обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення для його правильного вирішення та перевіривши наявність обставин, передбачених ст. 46 КК України, встановивши умови і підстави визначені законом України про кримінальну відповідальність, отримавши згоду обвинувачених на їх звільнення від кримінальної відповідальності та встановивши факт примирення потерпілого з обвинуваченими, обґрунтовано звільнив останніх від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України у зв'язку з примиренням винних з потерпілим та закрив кримінальне провадження в цій частині.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Миронівського районного суду Київської області від 19 травня 2025 року є обґрунтованою і вмотивованою, а відтак підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4