справа № 369/7463/24
провадження № 22-ц/824/2477/2025
головуючий у суді І інстанції Фінагеєва І.О.
30 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Глухової О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 травня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до його подачі, у якій просив суд накласти арешт на двокімнатну квартиру загальною площею 54.8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2377322132224) та на нежитлове приміщення - гараж, загальною площею 62.2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2903264332140).
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, та був цивільним чоловіком ОСОБА_2 , з якою вони проживали однією сім'єю (спільне проживання; спільний побут, взаємні права та обов'язки) до 10 квітня 2024 року у її квартирі АДРЕСА_3 .
Факт його постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 у вказаній квартирі, щонайменше з 2018 року, внаслідок чого він, як член сім'ї ОСОБА_2 , набув право користування цією квартирою на підставі 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, може бути підтверджений ним особисто та численними свідками, іншими доказами. Крім того, даний факт підтверджується матеріалами протиправно ініційованої щодо нього справи про адміністративне правопорушення №752/5675/24.
В період проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 за рахунок його грошових коштів було придбано нерухоме майно, що було зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 , а саме:
11 червня 2021 року - двокімнатну квартиру загальною площею 54.8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2377322132224);
14 січня 2023 року - нежитлове приміщення - гараж, загальною площею 62.2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2903264332140), що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.
Вказував, що 22 березня 2024 року ОСОБА_2 без його згоди було укладено з її сином ОСОБА_3 спадковий договір серія та номер: 663 від 22 березня 2024 року, що був посвідчений Федоренко Владиславою Володимирівною, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Таким чином, на переконання заявника, ОСОБА_2 наведеними діями 22 березня 2024 року з метою ускладнення або унеможливлення питання поділу вказаного нерухомого майна, фактично вчинила зі своїм сином ОСОБА_2 фраудаторний правочин - спадковий договір серія та номер: 663 від 22 березня 2024 року, що був посвідчений Федоренко Владиславою Володимирівною, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
З урахуванням зазначеного заявник вважав, що заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на майно є співмірними із вимогами про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, поділу майна, визнання недійсним фраудаторного правочину, іншими вимогами, які він має намір пред'явити. У зв'язку із чим, заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 травня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви відмовлено.
Не погоджуючись із указаною ухвалою представник ОСОБА_1 - адвокат Окунєв І.С. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Звертає увагу, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, заявник насамперед має на меті захистити своє право власності на нерухоме майно, яким розпорядилась відповідачка, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вважає, що оскільки визнання недійсним правочину, який є підставою для зміни власника спірного майна, так чи інакше впливає на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний заявником вид забезпечення позову є співмірним із вимогами, які він має намір пред'явити.
Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права, що відповідає висновку викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23).
Наголошує, що подана заява про забезпечення позову та докази на її підтвердження свідчать про наявність спору між сторонами та існування реальної загрози відчуження спірного майна, а тому суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на спірне майно, що є співмірним заходом забезпечення у межах існуючого спору.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Окунєв І.С. просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Інші особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів керуючись положеннями ч.2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.
Перевіряючи обставини справи, судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до його подачі, у якій просив суд накласти арешт на двокімнатну квартиру загальною площею 54.8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2377322132224) та на нежитлове приміщення - гараж, загальною площею 62.2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2903264332140).
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, та був цивільним чоловіком ОСОБА_2 , з якою вони проживали однією сім'єю (спільне проживання; спільний побут, взаємні права та обов'язки) до 10 квітня 2024 року у її квартирі АДРЕСА_3 .
Факт його постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 у вказаній квартирі, щонайменше з 2018 року, внаслідок чого він, як член сім'ї ОСОБА_2 , набув право користування цією квартирою на підставі 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, може бути підтверджений ним особисто та численними свідками, іншими доказами. Крім того, даний факт підтверджує матеріалами протиправно ініційованої щодо нього справи про адміністративне правопорушення №752/5675/24.
Стверджує, що у період проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 за рахунок його грошових коштів було придбано нерухоме майно, що було зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 , а саме:
11 червня 2021 року - двокімнатну квартиру загальною площею 54.8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2377322132224);
14 січня 2023 року - нежитлове приміщення - гараж, загальною площею 62.2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2903264332140), що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.
Отже, вважає, що в силу презумпції спільності майна подружжя зазначене нерухоме майно є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , хоча у дійсності це нерухоме майно було придбано за рахунок його особистих грошових коштів.
15 березня 2024 року ним було виявлено, що його цивільна дружина ОСОБА_2 приховала та позбавила можливості користуватися належними йому грошовими коштами у розмірі 10 тис. доларів США, приблизно 8 тис. Євро, коштовностями (ювелірними виробами), орієнтовною вартістю 10 тис. доларів США, пилосмоком, вартістю 3 тис. доларів США, правовстановлюючими документами на його майно, які знаходилися у її квартирі АДРЕСА_3 , іншими речами.
Повідомляє, що внаслідок виявлення зникнення грошових коштів, ювелірних виробів, документів 15 березня 2024 року та бажання з'ясувати це питання з ОСОБА_2 остання почала його ображати та принижувати. Також вона почала вимагати негайного виселення заявника з квартири, погрожуючи викликом поліції та залученням свого сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 з метою його виселення.
Реалізовуючи свої наміри, щодо його виселення з квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 викликала поліцію, якій повідомила про нібито вчинення ним відносно неї домашнього насильства, намагаючись таким чином штучно створити йому репутацію кривдника для виселення його з вказаної квартири. Наслідком цього стало складення на нього протоколу про адміністративне правопорушення та прийняття постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року у справі №752/5675/24, що на даний час оскаржується в апеляційному порядку, як незаконна та необґрунтована.
Більше того, як з'ясував у подальшому заявнму, 22 березня 2024 року ОСОБА_2 без його згоди було укладено з її сином ОСОБА_3 спадковий договір серія та номер: 663 від 22 березня 2024 року, що був посвідчений Федоренко Владиславою Володимирівною, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Наведені обставини заявник підтверджує відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.
Таким чином, заявник стверджує, що ОСОБА_2 наведеними діями 22 березня 2024 року з метою ускладнення або унеможливлення питання поділу вказаного нерухомого майна, фактично вчинила зі своїм сином ОСОБА_2 фраудаторний правочин - спадковий договір серія та номер: 663 від 22 березня 2024 року, що був посвідчений Федоренко Владиславою Володимирівною приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Оскільки домовленості про поділ майна у встановленому порядку сторонами досягнуто не було, тому виникла необхідність вирішення питання про поділ спільного майна в судовому порядку.
Як зазначається вище, що підставою для звернення до суду з позовом, з яким має намір звернутися ОСОБА_1 , є факти набуття спірного майна в період спільного проживання чоловіком і жінкою однією сім'єю, предметом позову є встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, поділ майна, визнання недійсним спадкового договору як фраудаторного правочину, інші вимоги.
Наведені обставини на переконання позивача вказують, що ОСОБА_2 без його згоди вчинила дії щодо розпорядження спірним майном і може разом зі своїм сином будь-яким чином і в будь-який час розпорядитися спірним майном шляхом його подальшого відчуження (продати, подарувати тощо) або обтяжити. При цьому, виходячи з фактичних обставин справи (факт укладення спадкового договору) існує висока ймовірність подальшого здійснення дій, спрямованих на реалізацію третім особам вказаного майна.
Відчуження спірного майна може призвести до зміни суб'єктного складу учасників спірних правовідносин в процесі розгляду справи. Відповідно перехід права власності на вказане нерухоме майно до інших осіб унеможливить виконання в майбутньому рішення суду на його користь, що зумовить необхідність звернення до суду з іншим позовом.
Більше того, подальше відчуження спільного майна на користь третіх осіб може ускладнити ефективний захист його прав та інтересів, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
З урахуванням зазначеного заявник вважав, що заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на майно є співмірними із вимогами про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, поділ майна, визнання недійсним фраудаторного правочину, іншими вимогами, які він має намір пред'явити. У зв'язку із чим, заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову у цій справі будуть позовні вимоги немайнового характеру про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, поділ майна, визнання недійсним спадкового договору як фраудаторного правочину, а тому в разі задоволення позову рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, і відповідно незабезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Частиною 1 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 та 2 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст.150 ЦПК України).
Так, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З наведених обставин справи вбачається, що у даній справі заявник зазначив намір пред'явити вимоги про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, поділ майна, визнання недійсним спадкового договору.
Предметом оспорюваного правочину - спадкового договору, як вважає заявник є спільне майно сторін, зокрема: двокімнатна квартира загальною площею 54.8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2377322132224); нежитлове приміщення - гараж, загальною площею 62.2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2903264332140), якими за умовами укладеного сторонами договору відповідачка одноособово, без згоди заявника розпорядилася на користь свого сина.
Апеляційний суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції, оскільки в силу об'єктивних обставин, існує ймовірність того, що ОСОБА_2 , як власник спірного майна може розпорядитися ним, зокрема відчужити квартиру та гараж іншим особам, що у подальшому може утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, застосування судом такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на спірне нерухоме майно, до розгляду справи по суті, є цілком достатнім для забезпечення можливості виконання судового рішення і, в той же час, не створить ризику заподіяння непомірної шкоди.
Обрані заявником заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, а отже, існує прямий зв'язок між вказаними заходами забезпечення позову і предметом позову.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до положень ст. 149 ЦПК України умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, що має місце у вказаній справі.
При цьому вжиття відповідних заходів може забезпечити як належний розгляд справи, так і належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити як розгляд справи, так і виконання можливого рішення суду.
Колегія суддів також зазначає, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Враховуючи тимчасовий характер заходів забезпечення позову баланс інтересів учасників судового розгляду буде додержаним.
Отже доводи апеляційної скарги є такими, що знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Суд першої інстанції, не врахував зазначені обставини, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав до забезпечення позову у спосіб, про який просив заявник, оскільки саме такі заходи забезпечення позову спроможні забезпечити розгляд справи та фактичне виконання рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене та вимоги ч. 2 ст. 376 ЦПК України, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
Накласти арешт на двокімнатну квартиру загальною площею 54.8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2377322132224);
Накласти арешт на нежитлове приміщення - гараж, загальною площею 62.2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2903264332140).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба