Єдиний унікальний номер справи № 361/3510/24
Провадження № 22-ц/824/10950/2025
18 вересня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ», треті особи: Державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Мурашко Ольга Володимирівна, виконавчий комітет Калинівської селищної ради Київської області, інженер землевпорядник Перканюк Інна Петрівна товариства з обмеженою відповідальністю «Норматив плюс» про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав власності та відновлення права,
10 квітня 2024 року позивач звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.06.2013 року було підписано договір поруки РХ029031.137462.002 між поручителем в особі ОСОБА_1 та кредитором ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», згідно якого, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник. Згідно інформаційної довідки, правонаступником усіх прав та обов'язків згідно з договору про відступлення права вимоги від 07.11.2017 року за договором іпотеки будинку та земельної ділянки серія та номер: ZXR019521.137462.001 від 25.06.2013 року, є ТОВ «АНСУ». Боржником за договором поруки є ОСОБА_2 .
За умовами договору поруки РХ029031.137462.002 від 25.06.2013 року, позивачем ОСОБА_1 було підписано договір іпотеки нерухомого майна - житлового будинку з відповідними надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 95,7 кв.м; - земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221287201:01:022:0011, на якій розташовано предмет іпотеки. Право власності позивача ОСОБА_1 , на момент підписання договору поруки, підтверджувалось Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 12.06.2013 року, зареєстрованим в реєстрі №3-1573, спадкова справа №67/2010, на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 4753398, дата формування 12.06.2013 року; а також підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23.07.2010 року, зареєстрованим в реєстрі №1-1923, спадкова справа №67/2010 на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221287201:01:022:0011. Вказані обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 5102555, дата формування 19.06.2013 року.
Відповідно до умов договору іпотеки будинку та земельної ділянки, серія та номер: ZXR019521.137462.001 від 25.06.2013 року вищевказані житловий будинок та земельна ділянка були передані заявником в іпотеку ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку».
У подальшому, ТОВ «АНСУ» звернулось до державного реєстратора Мурашко О.В., виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, рішенням якого про державну реєстрацію прав та обтяжень від 25.07.2018 року, індексний номер: 42217269, було проведено державну реєстрацію права власності шляхом внесення до нього запису про право власності на земельну ділянку за кадастровим номером: 3221287201:01:022:0011, розташованої на території АДРЕСА_1 - за ТОВ «АНСУ» дата та час державної реєстрації: 18.07.2018 о 11:32:57.
Також, ТОВ «АНСУ» звернулось до державного реєстратора Мурашко О.В., виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, рішенням якого про державну реєстрацію прав та обтяжень від 25.07.2018 року, індексний номер: 42218259, було проведено державну реєстрацію права власності шляхом внесення до нього запису про право власності на житловий будинок, розташований на території АДРЕСА_1 - за ТОВ «АНСУ» дата та час державної реєстрації: 18.07.2018 о 11:57:54.
Після чого земельна ділянка за кадастровим номером: 3221287201:01:022:0011 розташована на території АДРЕСА_1 - згідно відомостей Державного земельного кадастру від 12.01.2024р. зазнала поділу на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221287201:01:022:0089 (площа 0,125 га), дата державної реєстрації права 27.10.2023р., номер запису про право: 52329863 та 3221287201:01:022:0090 (площа 0,0125 га), дата державної реєстрації права 27.10.2023 року, номер запису про право: 52330158, у зв'язку із чим, ТОВ «АНСУ» набуло усіх прав власника нерухомістю, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім цього, позивачу стало відомо з інформаційної довідки №362368335 від 18.01.2024 року про зміну власника житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , державну реєстрацію права в державному реєстрі прав було вчинено державним реєстратором Мурашко О.В. індексний номер 42218259 від 25.07.2018р. о 10:46:00. При цьому, власником вказаного житлового будинку стало ТОВ «АНСУ».
Враховуючи викладене, позивач просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 42218259 від 25.07.2018, державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В., згідно з яким 18.07.2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 27187821 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 95.7 кв.м за Товариством з обмеженою відповідальністю «АНСУ» та відновити становище, що існувало раніше, шляхом скасування права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» та відновлення права власності ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 42217269 від 25.07.2018 року, державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Горкава Ольга Володимирівна, згідно з яким 18.07.2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 27187026 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер: 3221287201:01:022:0011, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «АНСУ» ЄДРПОУ та відновити становище, що існувало раніше шляхом скасування права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» та відновлення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер: 3221287201:01:022:0011, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав (в державному реєстрі прав) номер запису про право: 52329863 від 27.10.2023 року, здійснену виконавчим комітетом Калинівської селищної ради Броварського району Київської області, земельної ділянки кадастровий номер: 3221287201:01:022:0089, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «АНСУ»; скасувати рішення про державну реєстрацію прав (в державному реєстрі прав) номер запису про право: 52329863 від 27.10.2023 року, здійснену виконавчим комітетом Калинівської селищної ради Броварського району Київської області, земельної ділянки кадастровий номер: 3221287201:01:022:0090, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «АНСУ»;
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 23 квітня 2025 року позивач ОСОБА_1 направила засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, у якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
23 червня 2025 року до апеляційного суду від відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.
У судове засідання, призначене на 18 вересня 2025 року, з'явився представник позивача.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 25.06.2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Всеукраінський банк розвитку» був укладений кредитний договір №IKIZG.137452.001, відповідно до якого Банк надав, а ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в сумі 240 000,00 грн строком до 24.06.2023 року з встановленням плати за користування кредитними коштами в розмірі 22% річних та комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,10% від суми кредиту по кредитному договору.
25.06.2013 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», з метою забезпечення виконання зобов'язань був укладений договір іпотеки дому та земельної ділянки № ZXR019521.137462.001, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О. та зареєстрований в реєстрі за №5511. Відповідно до умов іпотечного договору, для забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, іпотекодавець надав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, розташовану за тією ж адресою, кадастровим номером: 3221287201:01:022:0011.
07.11.2017 року між Банком та ТОВ «АНСУ» був укладений договір про відступлення прав вимоги №59, відповідно до якого Банк відступив, а новий кредитор прийняв права вимоги, що належали банку згідно кредитного договору.
07.11.2017 року між Банком та ТОВ «АНСУ» був укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований в реєстрі за №5007, відповідно до якого Банк відступив, а ТОВ «АНСУ» прийняв права вимоги, що належали банку згідно іпотечного договору.
Станом на 07.11.2017 року ОСОБА_2 мала заборгованість за кредитним договором 498951,32 грн, про що була сповіщена ТОВ «АНСУ» письмовою вимогою про усунення порушення від 07.11.2017 року №2698. Також про вищевказану наявну заборгованість була сповіщена ОСОБА_1 письмовою вимогою про усунення порушення від 07.11.2017 року №2699.
Вимогою ТОВ «АНСУ» про добровільне звільнення житлового будинку від 03.05.2019 року №6533, ОСОБА_1 була сповіщена про наявність одного місяця з дня його отримання на виконання.
Рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, підтверджувалось належне сповіщення ОСОБА_1 про вищевказані обставини.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що підставою для реалізації процедури позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно укладення між Банком та Позичальником Договору про задоволення вимог іпотекодержателя або іпотечного застереження в Іпотечному договорі, які є належними правовстановлюючими документами для реєстрації права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд звертає увагу на неналежну позицію апелянта щодо необхідності укладення окремого договору щодо позасудового задоволення вимог кредитора.
Позиція апелянта ґрунтується на трактуванні того, що положення іпотечного договору не містить іпотечного застереження у розумінні ст.36 Закону України «Про іпотеку».
У той же час дана позиція не може бути прийнята судом.
Як убачається з матеріалів справи, укладений між сторонами договір іпотеки передбачає можливість звернення стягнення у позасудовому порядку. І це суд трактує як іпотечне зобов'язання.
Не може бути прийнята позиція апелянта щодо того, що позов підлягає до задоволення у зв'язку з неналежністю Звіту про оцінку предмета іпотеки.
Свою позицію з даного приводу позивач ґрунтує на тому, що реєстратором не було подано цей Звіт.
Колегія суддів зазначає, що апелянт мав право вимагати витребування документів, які були подані на реєстрацію, однак як убачається з матеріалів справи, жодних процесуальних дій з цього приводу ним зроблено не було.
До суду сторона не зверталась з метою сприяння в отриманні інформації.
За таких умов дане твердження не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.
Окремо колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що встановлення належності чи неналежності оцінки дійсної ринкової вартості майна, на яке було звернуте стягнення в порядку Закону України «Про іпотеку», взагалі не має вирішального значення для заявлених в даній справі вимог.
Так, позивач посиланнями на заниження встановленої вартості квартири обґрунтовував свої позовні вимоги про недійсність звернення стягнення на іпотечне майно. В той же час чинне законодавство України не пов'язує наявність права іпотекодержателя на звернення стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки від вартості іпотечного майна або її співвідношення до розміру заборгованості, забезпеченого іпотекою.
Натомість положеннями ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність або спеціальне майнове право на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
З аналізу наведеної норми вбачається, що питання встановлення дійсної вартості предмета іпотеки та її співвідношення до розміру забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя має значення лише для вирішення вимоги відшкодування перевищення вартості майна, на яке було звернуте стягнення в позасудовому порядку, над розміром зобов'язання, забезпеченого іпотекою, і жодним чином не може обґрунтовувати визнання протиправним самого звернення стягнення на предмет іпотеки.
Оскільки позовна вимога вказаного вище характеру в рамках даної справи не заявлялася, питання щодо належності чи неналежності визначення дійсної ринкової вартості предмета іпотеки при звернення на нього стягнення не має вирішального значення в рамках даної справи.
Крім того, в апеляційній скарзі апелянт зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги, що вказаному будинку зареєстрована малолітня дитина.
Дана обставина не може бути предметом розгляду в апеляційному суді.
Відповідно до ч.6 ст. 367 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, вказана обставина не була предметом розгляду судом першої інстанції, у зв'язку з цим не може бути предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.
Докази щодо реєстрації малолітньої дитини апелянтом подано лише до апеляційного суду.
Згідно ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У Постанові ВС від 13.01.2021 року у справі №264/949/19 зазначається, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний суд роз'яснив, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини справи, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положення про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Доказів на підтвердження неможливості подати вказані докази до суду першої інстанції апелянтом до апеляційного суду не надано, за таких умов при вирішенні справ суд апеляційної інстанції вказані докази не приймає.
З огляду на вищевказане, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, відтак підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько