Справа № 420/35541/25
22 жовтня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом ОСОБА_1 до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
встановив:
До суду звернувся ОСОБА_1 ( далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яким просить
- визнати протиправною бездіяльність Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з не розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 19.08.2025 року на підставі абзацу 13 пункту 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
- зобов'язати Голову комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 подану 19.08.2025 року та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 , (адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ), відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 13 пункту 1 статті 23 Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Одночасно позивачем скерована до суду заява про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь - які дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням його на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Дана заява обґрунтована тим, що засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» ОСОБА_1 на адресу Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 було надіслано заяву від 19.08.2025 року про надання йому відстрочки в порядку п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як військовозобов'язаний, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що має одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи, яка була отримана адресатом 29 серпня 2025 року. Проте, на дату звернення до суду Головою комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 вказана заява не розглянута та відповідно не вирішено питання про надання йому відстрочки. Оскільки відповідач наділений повноваженням та зобов'язаний вчиняти дії щодо мобілізації ОСОБА_1 , незважаючи на те, що останній має право на відстрочку та не підлягає призову, тому вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та навіть унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, та буде неможливо ефективно захистити і поновити порушені права заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2025 р. заява про забезпечення позову передана судді Дубровній В.А.
Частиною 1 статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що матеріалів вказаної заяви достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, суд вважає за можливе здійснити розгляд заява про забезпечення позову у письмовому провадженні (без участі сторін).
Відповідно до вимог ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Положеннями ч.1 ст. 151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме:
1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) заборона відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Передумовою для вжиття таких заходів, з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 Кодексу.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Суд зауважує, що регулювання підстав і порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв «адекватності», тобто наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема і те, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також «співмірності», тобто співвідношення негативних наслідків від вжиття певних заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №826/16911/18, від 25.03.2019р. у справі №826/10936/18, від 26.06.2019р. у справі №826/13396/18, від 30.09.2019р. у справі №420/5553/18, від 30.09.2019р. у справі №640/868/19, від 30.09.2019р. у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020р. у справі №640/9167/19 та інших.
Так, з матеріалів справи встановлено, що у даній справі спірні правовідносини стосуються обставин розгляду відповідачем заяви ОСОБА_1 щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Як на одну із обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що відповідачем протиправно не розглянута його заява у строки, передбачені п. 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, та відповідно не надано йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019р. у справі №826/14303/ 18, від 12.02.2020р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідача є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023р. у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/ неправомірності дій/бездіяльності відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
У той же час, слід зазначити, що дії ж або бездіяльність відповідача щодо призову та мобілізації позивача останнім не оскаржуються, а тому визначений ним спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення його на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до набрання судовим рішенням у справі законної сили, виходить за межі предмету спору.
Також, як на окрему обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що особа, яка має право на відстрочку/бронювання, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації, таким чином, що якщо його буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, то вказане фактично унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Разом із тим, суд зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
При цьому, суд зауважує, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
В контексті оцінки вказаних аргументів позивача суд зазначає, що коли позивач відстоює своє право на відстрочку, важливо розуміти різницю між правом на відстрочку і самою відстрочкою. Право на відстрочку означає можливість одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Отже, позивач може використовувати це право для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або для захисту своїх інтересів у відносинах з іншою стороною.
Відстрочка відстрочення виклику до військової служби в разі загрози національній безпеці або військових дій надається певним категоріям громадян за рішенням відповідних державних органів.
Тобто, сама відстрочка це конкретний акт чи дія або виконання обов'язку на певний строк, яка надається при дотриманні відповідних умов, передбачених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Нормативно-правовим актом, що регулює питання мобілізації, підстав для відстрочки від призову під час мобілізації є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже, позивач може мати право на відстрочку, що дає йому можливість використовувати цей інструмент в своїх інтересах, але сам факт відстрочки стане реальністю тільки при наявності виконання процедури надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Перелік підстав, які дають право на відстрочку від мобілізації, наведено у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію.
З огляду на вказане, суд зазначає про недостатність обґрунтованих підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та за даних обставин, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів.
Поряд з вказаним, суд зауважує, що визначений позивачем спосіб забезпечення адміністративного позову фактично спрямований на майбутнє
Сам собою факт бездіяльності відповідача, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що вказане є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 по справі № 300/2540/19.
За правилами частини першої статті 77 КАС України обов'язок доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову покладається саме на позивача, який ініціює відповідне клопотання.
Враховуючи, що на момент звернення із даною заявою позивачем не підтверджено свої вимоги належними доказами існування реальної загрози невиконання рішення суду чи суттєвої перешкоди у такому виконанні, суд дійшов висновку про відсутність передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, який є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, тому у задоволенні заяви потрібно відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
У задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь - які дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням його на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до набрання законної сили рішенням у цій справі - відмовити.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею
Суддя В.А. Дубровна