22 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/4661/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) щодо не проведення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 01.03.2022 перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 01.03.2022 до 26.03.2024, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період з 01.03.2022 до 26.03.2024 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказує, що відповідач починаючи з 01.03.2022 протиправно розраховував його грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018, тобто з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704) та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, що призвело до порушення його майнових прав та до зменшення розміру основних та додаткових видів грошового забезпечення.
Зазначає, що 01.06.2025 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення, у відповідь на яку отримав лист №7003 від 09.06.2025 про відмову у здійсненні такого перерахунку.
Вважає бездіяльність відповідача щодо нарахування його грошового забезпечення без урахування прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року протиправною. З цих підстав просить позов задовольнити.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог.
На обгрунтування заперечень зазначив, що спрямування фінансових ресурсів в умовах війни не на фінансування Збройних Сил України шкодить інтересам держави та призводить до розбалансування бюджету Міністерства оборони України.
Зауважує, що визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність, адже дія акта законодавства поновлюється шляхом прийняття аналогічного акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку такого відновлення.
При цьому, станом на дату виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови №704 був викладений у наступній редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже, Кабінет Міністрів України не приймав жодного нормативно-правового акта, який бив відновлював дію пункту 4 постанови №704 в редакції від 29.12.2017.
Також, 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704", якою встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Вказує, що оскільки у спірний період розрахункова величина для розмірів посадових окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб застосовувалась в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, підстави для перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 відсутні.
Звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду.
З цих підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
30.08.2025 позивач надав суду відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача.
23.07.2025 позивач надав суду заяву про усунення недоліків позовної заяви разом із заявою про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.
У відповіді на відзив позивач просить суд надати окрему правову оцінку твердженням відповідача, які містять безпідставні звинувачення у «необґрунтованому збагаченні», «шкоді інтересам держави», «розбалансуванні бюджету», та визнати їх як такі, що принижують честь, гідність і ділову репутацію позивача. Також, просить зобов'язати відповідача надати позивачу належним чином засвідчену копію довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача, яка була надана суду з відзивом.
Будь-яких інших клопотань від учасників справи до суду не надходило.
14.07.2025 ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю не більше 10 днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для його поновлення за весь період його пропуску, а також доказів поважності причин такого пропуску.
12.08.2025 ухвалою суду позовну заяву в частині позовних вимог щодо нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 26.03.2024 повернуто позивачу.
12.08.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог, які стосуються визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення, починаючи з 01.03.2022 по 18.07.2022. Розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження), витребувано за ініціативи суду у відповідача докази по справі.
Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) №37 від 01.03.2022 солдата запасу ОСОБА_1 зараховано з 01.03.2022 до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 13).
З 04.03.2023 позивача наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) №63 від 04.03.2023 зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11зв.)
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 25.03.2024 №13-рс з військової служби у запас за підпунктом "г" (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з 26.03.2024 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 12).
01.06.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення та усіх одноразових виплат за період з 01.03.2022 до 26.03.2024. Також просив надати копії наказів про проходження військової служби та довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення (а.с. 9).
Листом №7003 від 09.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_8 у відповідь на вказану заяву відмовив у проведенні перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю правових підстав (а.с. 10).
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_7 від 13.08.2025 №9709 про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 по 18.07.2022 відповідач здійснював обчислення та нарахування грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що становить 1762,00 грн (а.с. 57).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Закону України №2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Отже, з набранням чинності Постановою №704 змінено розміри грошового забезпечення військовослужбовців.
Станом на час прийняття Постанови №704 пунктами 2 та 4 було визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
З 24.02.2018 набула чинності Постанова №103, пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким вносились зміни до Постанов КМУ, що додаються, зокрема пункту 4 Постанови №704.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність, та була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 року не містить.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постанови №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечать нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №420/6572/22, від 22.03.2024 у справі №380/10075/21, від 28.03.2024 у справі №160/8290/23.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня - 2481,00 гривні.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, який відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом під час розгляду справи.
Як встановлено судом відповідно до листа №7003 від 09.06.2025 та довідки від 13.08.2025 №9709 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 відповідачем у період з 01.03.2022 по 18.07.2022, обчислення та нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням йому здійснювалось виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (1762,00 грн). Вказана обставина відповідачем не заперечується.
Приймаючи до уваги, що у період з 01.03.2022 по 18.07.2022, розрахунковою величиною, що застосовується для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, є встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в той час коли відповідачем застосований встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум у розмірі 1762,00 грн, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення за вказаний період.
Крім того, при вирішенні спірних питань суд враховує, що розмір додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразових виплат, залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням позивача, як військовослужбовця, тому у період з 01.03.2022 по 18.07.2022 мали би визначатися з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не "на 1 січня 2018 року").
Таким чином, внаслідок невірного розрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим знанням позивачу було невірно обчислено і розміри додаткових видів грошового забезпечення у період з 01.03.2022 по 18.07.2022.
З огляду на наведене, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_7 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача (основних та додаткових видів, які підлягали виплаті позивачу) за період з 01.03.2022 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та з урахуванням виплачених сум.
Щодо надання окремої правової оцінки твердженням відповідача, які містять безпідставні звинувачення у «необґрунтованому збагаченні», «шкоді інтересам держави», «розбалансуванні бюджету», та визнати їх як такі, що принижують честь, гідність і ділову репутацію позивача, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Предметом даного спору є бездіяльність відповідача не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення (основних та додаткових видів, які підлягали виплаті позивачу) за період з 01.03.2022 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022.
З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд не вбачає підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог та надання оцінки доводам відповідача, що не стосуються предмета позову. При цьому, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з окремим позовом до відповідача про захист честі та гідності у порядку цивільного судочинства.
Щодо порядку направлення відповідачем відзиву на позовну заяву, суд зауважує, що згідно із частиною 8 статті 18 КАС України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом.
Стосовно зобов'язання відповідача надати позивачу належним чином засвідчену копію довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача, яка була надана суду з відзивом, суд зазначає, що така довідка була витребувана за ініціативою суду ухвалою від 12.08.2025, а її скановану копію разом із відзивом долучено до електронних матеріалів справи підсистеми «Електронний суд», що у свою чергу дозволяє позивачу ознайомитись із її змістом.
Водночас суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу.
Із клопотанням про витребування доказів позивач до суду не звертався.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на початок виникнення спірних відносин) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно із частиною 2 цієї статті в цій же редакції, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, норми статті 233 КЗпП України є нормами матеріального права, які визначають строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказані норми поширюють свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Предметом судового розгляду є дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.03.2022 по 18.07.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022.
Отже, оскільки спірні правовідносини виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені до моменту набрання чинності статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тому у такому випадку правове регулювання здійснюється згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції).
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Суд зауважує, що ухвалою суду від 12.08.2025 позовну заяву в частині позовних вимог щодо зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 26.03.2024 повернуто позивачу.
З урахуванням наведеного, строк звернення до суду до правовідносин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2022 по 18.07.2022 не обмежується, тому позивач не пропустив строк звернення до суду із цим позовом.
Суд відхиляє посилання відповідача на правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, оскільки позивач оскаржує у цьому спорі правомірність обрахунку його грошового забезпечення, а наведена постанова стосується перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік, тобто інших правовідносин і прийнята за інших обставин справи.
З цих же підстав суд не враховує під час розгляду справи правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 01.12.2022 у справі №580/2869/22, предметом розгляду у якій була бездіяльність пенсійного органу щодо відмови нарахувати та виплатити особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність своєї бездіяльності у спірних правовідносинах не надав, натомість доводи позивача частково відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом повного задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат в частині стягнення судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ “Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових видів, які підлягали виплаті позивачу) за період з 01.03.2022 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів, які підлягали виплаті позивачу) за період з 01.03.2022 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК