22 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/2681/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.01.2025 про відмову їй в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку на 6 років у відповідності до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 13.11.2024.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Зокрема, позивач зауважує, що нею дотримано усіх законодавчих підстав для призначення їй пенсії.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надіслало до суду відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідачем зауважено, що у позивача відсутні підстави для призначення їй пенсії, оскільки документально не підтверджено період проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області скористалося своїм правом на подання відзиву, у якому заперечило проти задоволення позову та вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області правомірними. Зокрема вказує, що станом на 01.01.1993 документально позивачем підтверджений період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення з 01.09.1988 по 31.08.1989 та з 01.09.1992 по 31.12.1992, згідно записів трудової книжки від 06.09.1988 НОМЕР_1 становить 01 рік 04 місяці 00 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію відповідно до Закону №796. До страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. За наданими документами та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 36 років 00 місяців 09 днів. Тому позов є необґрунтованим та підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується посвідченням 3-ї категорії серії НОМЕР_2 від 10 березня 1996 року.
13.11.2024 позивач зверталася до відповідача із заявою, у якій просила призначити їй пенсію із зниженням пенсійного віку як особі, яка проживає і працює на територіях радіоактивного забруднення, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Листом від 20.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило заявника, що її звернення було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій та винесено рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.01.2025. Рішення мотивоване тим, що документально не підтверджено факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років. До уваги не взяті довідки №Т/210 від 05.11.2024 та №3387 від 17.10.2024, оскільки позивач у цей період навчалась в Овруцькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ст. №1, що не передбачено статтею 55 Закону №796-XII, рекомендовано за цей період надати довідки про постійне проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ст.55 Закону №796-XII).
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
У ході судового розгляду справи встановлено, що за інформацією викладеною у довідці Овруцької міської ради виконавчого комітету №11-25 від 15.01.2024 позивачка була зареєстрована та постійно проживала у с.Коренівка, Коростенського (Овруцького) району, Житомирської області: з 26.04.1986 по 29.08.1989.
Відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМ УРСР від 23.07.1991 №106 с.Коренівка відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, що у свою чергу передбачає інший порядок призначення пенсії, а саме пунктом 5 частини 2 статті 55 закріплено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно відмітки в паспорті та витягу з реєстру територіальної громади №2024/013745760 від 13.11.2024 позивачка у період з 28.11.1996 проживає та зареєстрована в с.Черепин, Коростенського (Овруцького) району, Житомирської області.
За змістом рішення, яке оскаржується, проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 1 рік 4 місяці і не дає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки відсутні документи про підтвердження факту проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки. Страховий стаж позивачки складає 33 роки 1 місяць 17 днів.
До періодів постійного проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання з 01.09.1978 по 10.06.1986 у Черепинській філії опорного закладу освіти "Овруцький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст.№1" згідно з довідкою від 05.11.2024 №Т/210, та період навчання з 01.09.1986 по 15.06.1988 в Овруцькій середній школі №1 згідно з довідкою від 17.10.2024 №3387, так як це не передбачено ст. 55 Закону №796-ХІІ. Рекомендовано надати довідку про постійне проживання в зоні гарантованого добровільного відселення за цей період.
Згідно з переліком населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМ УРСР від 23.07.1991 №106, с.Черепин та м.Овруч належать до зони гарантованого добровільного відселення.
Окрім цього судом встановлено відповідно до довідки про підтвердження місця роботи Овруцького ліцею №1 Овруцької міської ради №51 від 19.12.2024 позивач працювала у Черепинській неповній середній школі: з 01.09.1988 по 31.08.1989 на посаді старшої піонервожатої; з 01.09.1992 по 08.03.2016 на посаді вчителя російської мови та літератури та працювала за сумісництвом на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи з 01.09.1997 по 01.09.2010; з 09.03.2016 по 03.07.2017 на посаді директора; з 04.07.2017 по 17.06.2021 на посаді завідуючої філією. В Опорному закладі освіти "Овруцький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1" з 18.06.2021 по 22.08.2022 на посаді асистента вчителя. З 23.08.2022 по теперішній час працює в Овруцькому ліцеї №1 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи.
Таким чином, до періоду постійного проживання позивачки на території, яка відноситься до зони радіоактивного забруднення не зарахований період роботи в цій зоні. Також як свідчать матеріали справи, позивачка у період з 01.09.1989 по 30.06.1994 навчалася на денній формі у Житомирському державному педагогічному інституті імені Івана Франка, який знаходиться в м.Житомир, та яке не відноситься до зон радіоактивного забруднення. Однак згідно з архівною довідкою Житомирського державного університету імені Івана Франка від 05.12.2024 №259-Т-148-2024/2024: з 31.08.1992 по 30.04.1993 була переведена на індивідуальний план навчання та направлена на педагогічну практику на робоче місце вчителя в Черепинську НШС-сад Овруцького району Житомирської області; з 01.09.1993 по 30.04.1994 була переведена на індивідуальний план навчання та направлена на педагогічну практику на робоче місце вчителя в Черепинську НШС Овруцького району Житомирської області. Зазначене також підтверджується записами в трудовій книжці НОМЕР_1 .
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Відтак, вказані періоди навчання не підлягають врахуванню в період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки норма статті 55 Закону №796-ХІІ чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні, а позивач була зареєстрована та проживала в період з 26.04.1986 по 29.08.1989 у зоні посиленого радіологічного контролю, що у свою чергу передбачає інші умови призначення пенсії.
Серед іншого, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що навчання в одній зоні не заміняє факту проживання в іншій зоні. Позивач не надала доказів, що вона проживала під час навчання саме в зоні гарантованого добровільного відселення.
Враховуючи викладене, позивачкою не підтверджено період її постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3-х років у зоні гарантованого добровільного відселення, з огляду на що право на зниження пенсійного віку на 6 років у позивачки відсутнє.
Разом з тим, суд враховує, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус. Однак, вважає за необхідне вказати, що вказаним Законом №796-ХІІ підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Однак, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про не підтвердження позивачем факту постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3 років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на зменшення пенсійного віку.
Проаналізувавши встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що у позивачки відсутні умови, які є необхідними для прийняття відповідачами рішення про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, а відтак Управління правомірно відмовило позивачці у призначенні пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У сукупності викладених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька обл., Вінницький р-н, 21005, код ЄДРПОУ: 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м.Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003 код ЄДРПОУ: 13559341), про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Черноліхов
22.10.25