14 жовтня 2025 року
справа № 953/5083/25
провадження № 22-ц/818/4188/25
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого Тичкової О.Ю.
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа: Відділ реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Харкова апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року в складі судді Демченко С.В., -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в якій просив визнати ОСОБА_1 батьком ОСОБА_4 , 06 червня 2010 року, зобов'язати відділ реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського управління юстиції внести зміни до актового запису № 2957 від 30 червня 2010 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключити відомості з актового запису № 2957 від 30 червня 2010 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме в графі «батько» виключити запис « ОСОБА_2 , громадянин України» та внести запис « ОСОБА_1 , громадянин Вірменії», змінити прізвище дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », по батькові « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у вересні 2009 року перебував у близьких стосунках з ОСОБА_3 , у якої ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син. Оскільки на той час ОСОБА_3 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , тому запис про батька дитини внесений відповідно до положень ст. 126 СК України. З 2018 року позивач проживає однією сім'єю з ОСОБА_3 та її сином. У 2024 році позивачу стало відомо від ОСОБА_3 про те, що він є біологічним батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 з підстав передбачених п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Ухвала мотивована тим,Ю що нормами діючого законодавства не передбачено можливості звернення особи, яка вважає себе батьком дитини, у разі якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до положень ст. 126 СК України. Тому заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали, яку просить скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому, скаржник зазначає, що суд не правильно встановив характер спірних правовідносин та як наслідок не правильно застосував норми процесуального права. Зроблені судом висновки суперечать правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року справа № 639/2026/17.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання батьківства та внесення змін до актового запису.
В обґрунтування позову зазначив, що вересні 2009 року перебував у близьких стосунках з ОСОБА_3 , у якої ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син. Оскільки на той час ОСОБА_3 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , тому запис про батька дитини внесений відповідно до положень ст. 126 СК України. З 2018 року позивач проживає однією сім'єю з ОСОБА_3 та її сином. У 2024 році позивачу стало відомо від ОСОБА_3 про те, що він є біологічним батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини (частина третя статті 128 СК України).
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України).
У рішенні від 13 жовтня 2020 рокуу справі "KOYCHEV v. Bulgaria" (заява № 32495/15) ЄСПЛ виснував про те, що неможливість стверджуваного біологічного батька дитини домогтися розгляду по суті питання про визнання його батьківства є порушенням статті 8 Конвенції. Хоча національні органи та суди у своїх рішеннях навели конкретні причини, які, на їхню думку, виправдовували відмову у наданні дозволу заявникові встановити своє батьківство, процес прийняття цих рішень, як вбачається, не гарантував належного захисту інтересів заявника та не дав змоги детально оцінити факти і збалансувати відповідні інтереси. Як наслідок, ЄСПЛ визнав, що, незважаючи на широкі межі свободи розсуду, наданої державам у таких справах, право на повагу заявника до його приватного життя було порушено.
Порушення статті 8 Конвенції установлено також тоді, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (рішення від 18 травня 2006 року у справі "Ружанські проти Польщі" ("Rozanski v. Poland", заява № 55339/00, § 78, 79).
На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі "Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини"("Krasztian Barnabas Tot v. Hungary", заява № 48494/06, § 33-38).
Той факт, що національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, як такий не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (див. Krisztian Barnabas Toth v. Hungary, № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33). Тим не менш, абсолютна неможливість передбачуваного біологічного батька намагатися встановити своє законне батьківство лише на тій підставі, що інший чоловік уже визнав батьківство дитини, про яку йде мова, без розгляду конкретних обставин справи та різноманітних інтересів, що поставлені на карту, було визнано Судом таким, що порушує статтю 8 Конвенції (див. Rozanski v. Poland, № 55339/00, 18 травня 2006 року, §§ 77-79)".
У справах, в яких чоловік бажає ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини, суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши "повагу" до "приватного життя" заявника. Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов'язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов'язання можуть існувати позитивні зобов'язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі "Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)" [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов'язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню, проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 16, 21, 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року).
У постанові від 19 лютого 2024 року у справі 639/2026/17 Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з'ясовування можливості звернення до суду із позовом особи, яка вважає себе біологічним батьком дитини, зокрема у порядку статті 128 СК України, у випадку, коли під час реєстрації народження дитини запис про батька був вчинений у порядку частини першої статті 135 СК України, однак згодом після реєстрації матір'ю дитини шлюбу відомості до актового запису змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16?ц (провадження № 61?28728св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61?19815сво19).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України).
Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв'язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19 (провадження № 61-10148сво22)).
Касаційний суд констатував, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли чоловік, який вважає себе біологічним батьком та ініціює позов про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір'ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства і такі обставини вже існували на момент подання позову. Очевидно, що позбавлення чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, права ініціювати позов про визнання батьківства суперечить принципу розумності та справедливості.
Тому Об'єднана палата вважає, що позов чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір'ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства, підлягає розгляду по суті з дотриманням статей 128, 129 СК України на підставі аналогії закону.
За викладених обставин, наявні підстави для відступу від висновку, зробленого в постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 462/659/13-ц (провадження № 61-24834св18).
ОСОБА_1 просив визнати його батьківство щодо малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі судового рішення та виключити внесені відомості про батька з актового запису про народження дитини.
При відмові у відкритті провадження суд першої інстанції враховуючи положення ч. 4 ст. 128 СК України, а також взявши до уваги, що відомості про батька малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внесені відповідно до ст. 126 СК України, дійшов висновку, що відсутні правові підстави для прийняття позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Відділ реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції про визнання батьківства та внесення змін до актового запису, оскільки на час звернення з позовом до актового запису про народження дитини внесені відомості про батька за заявою іншої особи про визнання батьківства, тобто до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 128 СК України;
Проте, суд першої інстанції не звернув уваги, що чоловік, який вважає себе біологічним батьком має право ініціювати позов про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір'ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства,на підставі статей 128, 129 СК України, які підлягають застосуванню відповідно до аналогії закону.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду скасувати. Справу повернути до районного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 374, 389, 381-383 ЦПК України апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року - скасувати.
Справу повернути до районного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2025 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук