Справа № 629/5614/21 (1-кп/632/12/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
11-кп/818/2106/25
11-кп/818/2112/25
14 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене 02 червня 2022 року до ЄРДР за №12022221110000310, за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2025 року, якою
ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 14 листопада 2025 року без визначення розміру застави,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Златопільського міськрайонного суду Харківської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 02 червня 2022 року до ЄРДР за №12022221110000310, щодо ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_16 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді та суду.
Ухвалою Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_9 в порядку, передбаченому ст.331 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 14 листопада 2025 року, без визначення розміру застави.
Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт щодо ОСОБА_9 .
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2025 року, якою ОСОБА_9 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким обрати щодо ОСОБА_9 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування посилається на те, що роль обвинуваченого ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні є другорядною, що виключає необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Вказує, що обвинувачений ОСОБА_9 має міцні соціальні та сімейні зв'язки, мешкає разом із дружиною та дітьми, у тому числі, малолітнім, віком до 1 року. Батьки обвинуваченого є пенсіонерами, мають ряд тяжких захворювань та потребують щоденного догляду. ОСОБА_9 є єдиним, хто піклується про них, та його перебування під вартою ставить родину у критичне становище.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_9 має позитивні характеристики за місцем мешкання і роботи, що свідчить про його належну поведінку та репутацію.
Зазначає, що кримінальне провадження триває з 2021 року, без постановлення вироку, що порушує принцип «розумного строку», більшість свідків наразі допитано, матеріали досліджено, що додатково свідчить про відсутність підстав для подальшого тримання під вартою ОСОБА_9 .
Обвинувачений ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2025 року, якою йому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким обрати щодо нього більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою з покладенням процесуальних обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
В обґрунтування посилається на те, що у даному кримінальному провадженні він - не єдиний обвинувачений, натомість, виключно щодо нього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, тоді як щодо інших обвинувачених обрано більш м'які запобіжні заходи, не пов'язані з позбавленням волі, що свідчить про очевидну вибірковість та упередженість сторони обвинувачення щодо нього.
Вказує, що раніше у межах даного кримінального провадження щодо нього обирався запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, який неодноразово продовжувався. Та за увесь час його застосування (майже 2 роки), він жодного разу не порушував його умов.
Зазначає про наявність постійного місця проживання та міцних соціальних зв'язків, має дружину та 4 малолітніх дітей, наймолодшому з яких всього 1 рік. Крім того, його батьки - пенсіонери, які потребують постійного догляду, та лише він в змозі його забезпечити, оскільки був та залишається єдиним годувальником.
Крім того, страждає на хронічні захворювання, які несумісні із перебуванням у слідчому ізоляторі, умови перебування у якому призводять до суттєвого погіршення стану його здоров'я, лікування можливе лише за місцем проживання та під контролем лікарів.
Посилається на наявність позитивних характеристик, відзнаки та подяки від ЗСУ за волонтерську діяльність та допомогу військовим.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні висловив думку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені раніше, не зменшились, а продовжують існувати, що унеможливлює застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу. А тому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Представник потерпілого в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні просили апеляційні скарги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційних скарг, думку прокурора, представника потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності зміни, скасування або продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
При розгляді апеляційних скарг зазначеної категорії колегія суддів, діючи в межах вимог ч.1 ст.404 КПК України, перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо слідчий доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Відповідно до правової позиції, викладеної у п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі “Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. Під час обрання запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини. Сама по собі наявність ризиків та обґрунтованої підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення не свідчить про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та неможливість застосування інших запобіжних заходів.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі», «МакКей проти Сполученого Королівства», «Зогландт проти Недерландів», «Харченко проти України», «Ігнатов проти України», «Макаренко проти України». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Також, положення чинного Кримінального процесуального кодексу України вказують, що важливим елементом при встановленні підстав для продовження строку дії запобіжного заходу є не лише наявність ризиків, які існували при обранні запобіжного заходу, а і ті обставини, що до завершення дії попереднього судового рішення про обрання запобіжного заходу вони не зменшилися або з'явилися нові. Доведення таких обставин покладається на слідчого, прокурора.
Крім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і орган досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані.
Як убачається з наданих матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що стосовно ОСОБА_9 застосовувались запобіжні заходу у виді тримання під вартою, а також у виді домашнього арешту.
Зокрема, у липні 2024 року стосовно ОСОБА_9 змінено запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою.
Таким чином, під вартою ОСОБА_9 перебуває безперервно з липня 2024 року по теперішній час, що становить майже півтора року.
Окрім цього, після надходження даного кримінального провадження щодо ОСОБА_9 до суду, судовий розгляд рухається дуже повільно, фактично розглядаються лише клопотання, основна частина яких стосується саме питань продовження дії запобіжного заходу. При цьому, відкладення судових засідань відбувається не за клопотаннями обвинуваченого ОСОБА_9 або його захисника. Даних, що саме ОСОБА_9 та його захисник затягують судовий розгляд не має. Не надано таких даних стороною обвинувачення й апеляційному суду. Колегія суддів звертає увагу, що така ж сама ситуація склалася в цілому у кримінальному провадженні й щодо інших обвинувачених, яке перебуває в суді першої інстанції з 2021 року, що свідчить про сталу тенденцію до її існування в майбутньому.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого неодноразово продовжувався з посиланням на те, що продовжують існувати ризики передбачені ст.177 КПК України, висновки суду про чергове продовження тримання під вартою здебільшого обумовлені лише тяжкістю обвинувачення, клопотання прокурора про продовження їх існування в тому ж об'ємі обґрунтовувалися тими ж самими обставинами, що зазначалися на момент обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_9 .
Однак з плином часу обставини, що стали підставою для продовження та обрання запобіжного заходу, згідно до зазначених конвенціальних норм, практики ЄСПЛ та вітчизняного законодавства мають бути істотно переглянуті, оскільки особа має право на розгляд кримінального провадження щодо неї впродовж розумного строку, що є складовою права особи на справедливий суд, тобто держава в особі судових органів повинна забезпечити виконання цих приписів, а обвинувачений не повинен в такій ситуації нести тягар такого найбільш обтяжуючого примусу в умовах невиправданої тяганини та невизначеності без вагомих об'єктивно доведених підстав, на чому постійно наголошує ЄСПЛ у своїх численних рішеннях з огляду на існування в країні структурної проблеми надмірної тривалості кримінальних проваджень, як одного із головних недоліків функціонування системи правосуддя і дотримання принципу верховенства права («Яковенко та інші проти України», «Ігнатов проти України», «Котій проти України», «Мефедов проти України» та інші)
Тривале утримання обвинуваченого під вартою без можливості реалізувати права на стадії судового розгляду щодо надання пояснень, участі під час допиту свідків, заявлення клопотань задля доведення своєї позиції, порушує принцип рівності, диспозитивності у кримінальному провадженні.
Враховуючи тривалість строку перебування обвинуваченого під вартою, судом обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
Колегія суддів погоджується з доводами прокурора та суду, що зазначені ними ризики дійсно існували і певною мірою продовжують існувати, однак вищезазначені обставини, на думку колегії суддів, вказують на зменшення тих ризиків, які були підставою для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Відомості про наявність нових ризиків у поведінці останнього доводи клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять.
За таких обставин, хоча ОСОБА_9 й обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, однак, ураховуючи обсяг судового розгляду (допитано двоє потерпілих та 2 свідка), дані про особу обвинуваченого, який судимий; має вищу освіту; до затримання займався волонтерською діяльністю, за що від відповідної організації була висловлена подяка; одружений, має 4-х малолітніх дітей, сім'я перебуває у місті Харкові, що свідчить про міцні соціальні зв'язки; а також ураховуючи, що згідно змісту самого обвинувачення ОСОБА_9 не є організатором злочину у даному кримінальному провадженні, не вчиняв безпосередньо будь-яких дій щодо потерпілих, тобто не мав активної ролі; при цьому, слід врахувати, що дане кримінальне провадження щодо дванадцяти обвинувачених, та лише обвинувачений ОСОБА_9 перебуває під вартою, всім іншим обрано запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, колегія суддів вважає, що подальше тримання обвинуваченого під вартою не викликано об'єктивною необхідністю і не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи останнього.
Зважаючи на викладене, враховуючи кожну обставину окремо та в сукупності, проводячи оцінку наданих прокурором та судом доказів, беручи до уваги мету, підстави та обставини для застосування запобіжних заходів, передбачених ст.177, 178 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст.5 Конвенції, в контексті зазначеного кримінального провадження, шляхом застосування такого найсуворішого виду процесуального примусу, як тримання під вартою, немає. Щодо обвинуваченого ОСОБА_9 можливо застосувати запобіжний захід, а саме домашній арешт, який полягає у цілодобовій забороні залишати місце свого мешкання з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, який буде достатнім для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні прокурора та суду, так як зазначені вище дані будуть стримуючим фактором при обранні відповідного способу подальшої процесуальної поведінки обвинуваченим.
Крім того, колегія суддів враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Згідно правової позиції ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і цілодобовий домашній арешт, прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції.
Отже, вищезазначені обставини в сукупності узгоджуються з європейськими правовими стандартами та свідчать про можливість застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, який, на думку колегії суддів, забезпечить належну подальшу процесуальну поведінку обвинуваченого.
Згідно ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, з одночасним покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, що також забезпечить утримання ОСОБА_9 від спілкування з потерпілими, свідками та іншими обвинуваченими. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Колегія суддів враховує дані обвинуваченого, та приходить до висновку про можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, що буде достатнім для запобігання встановленим ризикам на даному етапі провадження, в тому числі про які зазначає прокурор та представник потерпілого.
У випадку недотримання ОСОБА_9 умов визначеного запобіжного заходу, то судова колегія зазначає, що прокурор не позбавлений права звернутись з відповідним клопотанням до суду в порядку, визначеному КПК України, щодо зміни запобіжного заходу.
Враховуючи вищевикладене, за таких обставин, відповідно до ч.3 ст.407 КПК України, ухвалу суду слід скасувати та постановити нову ухвалу для застосування зазначених вимог кримінального процесуального закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 задовольнити.
Ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 на 60 днів до 14 листопада 2025 року скасувати та постановити нову.
Відмовити у задоволенні клопотання прокурора Лозівської окружної прокуратури ОСОБА_17 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів до 14 листопада 2025 року.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю за адресою: АДРЕСА_1 , на строк до 14 листопада 2025 року включно.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- не залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово.
- прибувати за першою вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду у встановлений ними час;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні;
- носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_9 , що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
В разі невиконання вищевказаних зобов'язань до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
Ухвалу про застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту направити до органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого для виконання.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у даному кримінальному провадженні.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та підлягає негайному виконанню.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4