21 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/9188/25 пров. № А/857/30301/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Комшелюк Т.О.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 01 липня 2025 року,
26 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, в якому просила: визнати протиправною відмову щодо не нарахування та не виплати пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 23.12.2024; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок та виплату пенсії передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 23.12.2024.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особи з інвалідністю 2 групи. З огляду на рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року вважає, що згідно положень статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства нарахування та виплату пенсій за спірний період відповідач здійснював у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України. Не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати основної пенсії по інвалідності в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та вважає її протиправною.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправну відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 23.12.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, за період з 23.12.2024 до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами. У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону № 796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР. Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №1584-IX, суд першої інстанції зазначив, що законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. Таким чином, прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. За наведеного в сукупності, суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР, тому наявні підстави для застосування норми статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, яка передбачає виплату позивачу пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивачу призначено та виплачується, пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не пенсія по інвалідності відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується відповідним протоколом перерахунку пенсії від 26.02.2025. Вказує, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Зауважує, що зобов'язання провести позивачу перерахунок та виплату пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є безпідставним, оскільки особа має право отримувати тільки один із тих видів пенсії, який самостійно обрала.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), їй встановлена друга група інвалідності.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Рівненській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Однак, колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII).
Метою та завданнями Закону №796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Із електронних матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 згідно із електронною пенсійною справою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Рівненській області та отримує пенсію за віком згідно зі ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, що підтверджується відповідним протоколом перерахунку пенсії від 26.02.2025.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Стаття 9 Закону № 1058-IV в частині першій встановлює, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При цьому, пунктом 13 розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не висловлювала прохання щодо переведення її на інший вид пенсії, а лише просила провести перерахунок основної пенсії відповідно до статті 54 Закону № 796-XII та виплачувати пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком.
Колегія суддів погоджується із твердженнями скаржника про те, що оскільки, ОСОБА_1 не виявила своє волевиявлення та не звернулась із заявою про перехід на пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за нормами ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відтак відсутні підстави вважати протиправними дії пенсійного органу.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що позивач може реалізувати своє право на пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР після звернення до відповідача із заявою про перехід на пенсію по інвалідності за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд апеляційної інстанції вказує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 по справі №240/1121/24 дійшов висновку що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Таким чином, в межах спірних правовідносин, після переходу на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач може набути право на виплату пенсії в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком як особі з інвалідністю ІІ групи, яка пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку із їх передчасністю.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити повністю.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у справі № 460/9188/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін