21 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3511/25 пров. № А/857/23813/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року (головуючий суддя Борискін С.А., м.Рівне) у справі №460/3511/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
25.02.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 в якому просив: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у наданні подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт від 02.02.2025 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами ОСОБА_1 та скласти відповідне подання (клопотання) для прийняття рішення щодо звільнення відповідним суб'єктом; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи.
Позов обґрунтовує тим, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , що входить до складу Військової частини НОМЕР_2 . Мати позивача є особою з інвалідністю II групи, потребує постійного догляду, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. Враховуючи це позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з підтверджуючими документами та рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Однак, відповідачем відмовлено у задоволенні такого рапорту, що стало підставою для звернення до суду першої інстанції.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у наданні подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт від 02.02.2025 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами ОСОБА_1 та скласти відповідне подання (клопотання) для прийняття рішення щодо звільнення відповідним суб'єктом. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що позивачем для реалізації права на звільнення за сімейними обставинами не було надано всіх підтверджуючих документів. Зауважив, що надана довідка до акта огляду МСЕК не містить інформацію про потребу матері позивача у постійному догляді, а наданий висновок ЛКК не є належним документом на підтвердження права на звільнення з військової служби. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з лав ЗС через сімейні обставини згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До вказаного рапорту позивач додав такі документи: копію паспорту; копію довідки про наявність РНОКПП; копію паспорту ОСОБА_2 (матір позивача); копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження брата - ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про смерть брата - ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про смерть батька - ОСОБА_4 ; копію довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ; копію Довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №913451 від 25.12.2024; копію висновку ЛКК від 26.12.2024 №342; копію Акту обстеження матеріально- побутових умов проживання №40 від 22.01.2025; копію медичних висновків та епікризів.
Листом від 08.02.2025 командування Військової частини НОМЕР_1 відмовило позивачу в задоволенні рапорту про звільнення позивача з лав ЗС через сімейні обставини згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232, звернувся до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Згідно з частинами першою - третьою статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232 від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Статтею 26 Закону № 2232 визначені підстави звільнення з військової служби
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Своєю чергою абзацом 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти: наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи; необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи; відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак, колегія суддів наголошує, що лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232.
Позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю, яка згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії потребує постійного стороннього догляду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наказом Міністерства оборони України від 23 липня 2024 року № 495, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 вересня 2024 року за № 1361/42706, внесено зміни до Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (Інструкція № 170) (пункт 12.11 розділу XII), яким визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема конкретизовано, що під час подання до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (у разі набуття права на пенсійне забезпечення за вислугою років), документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я: документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Отже, за змістом вищенаведених положень Додатку 19 до Інструкції № 170 документами, які підтверджують потребу особи з інвалідністю І чи ІІ групи в постійному догляді, є (альтернативно): висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є матір'ю позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 913451 від 25 грудня 2024 року ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що не заперечується відповідачем.
У спірній відмові апелянт покликається на те, що подані документи разом із рапортом про звільнення з військової служби підтверджують виключно наявність у матері військовослужбовця інвалідності ІІ групи, у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 913451 від 25 грудня 2024 року не зроблено висновок про необхідність здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , а лише зазначено , що їй протипоказана важка фізична праця.
Колегія суддів критично оцінює такі покликання відповідача, оскільки до рапорту про звільнення з військової служби позивач додав висновок лікарської консультативної комісії №342 від 26.12.2024, згідно якого за станом здоров'я ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Висновок лікарської консультативної комісії є одним із альтернативних документів, який відповідно до Додатку 19 до Інструкції № 170 підтверджує потребу особи з інвалідністю І чи ІІ групи в постійному догляді.
Проте, жодної правової оцінки вказаному висновку лікарської консультативної комісії від 26 грудня 2025 року № 342 у контексті того, чи є він документом, який підтверджує потребу матері позивача, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, в постійному догляді відповідач не надав.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що вищевказаний висновок безпідставно залишився поза увагою відповідача.
Щодо доводів апелянта про те, що до рапорту не додано документів для реалізації права на звільнення за сімейними обставинами, зокрема, акта обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність осіб, які здійснюють чи можуть здійснювати такий догляд, колегія суддів оцінює їх як безпідставні, оскільки позивачем до рапорту був долучений акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 22.01.2025 №40, згідно якого вбачається, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; за нею здійснював догляд син - ОСОБА_3 , який помер; стан здоров'я незадовільний. Вказаний акт також був не взятий до уваги Військовою частиною НОМЕР_1 .
Таким чином, проаналізувавши зазначені вище нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт від 02.02.2025 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами ОСОБА_1 та скласти відповідне подання (клопотання) для прийняття рішення щодо звільнення відповідним суб'єктом.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі №460/3511/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар