Справа № 948/541/25
Провадження № 2/533/397/25
23 жовтня 2025 року селище Козельщина
Козельщинський районний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді - Козир В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання - Заворотної К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
29 червня 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» через підсистему «Електронний суд» звернувся до Машівського районного суду Полтавської області зі позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якій просив суд:
1) прийняти позовну заяву до розгляду;
2) стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 39780,98 гривень, яка складається зі: заборгованості за основним боргом - 11551,74 грн; суми процентів за користування кредитором - 15126,08 грн; заборгованості за процентами, нарахованих ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 57 календарних днів, - 13103,16 грн;
3) стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 гривень;
4) у порядку частин 10, 11 статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: розрахунок інфляційних втрат: I = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, розрахунок 3 % річних: С* 3=100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3 % річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».
5) роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
6) розгляд справи проводити без участі представника позивача, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів, у якому позивач просив витребувати від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» інформацію.
Процесуальні дії/ рішення у справі
Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 01 липня 2025 року цивільну справу передано за територіальною підсудністю на розгляд до Козельщинського районного суду Полтавської області (а.с. 85).
04 серпня 2025 року цивільна справа надійшла до Козельщинського районного суду Полтавської області.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2025 справу розподілено головуючій судді Козир В.П. (а.с. 91).
Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 06 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання на 10 вересня 2025 року (а.с. 92-96).
Цією ж ухвалою суду клопотання позивача про витребування доказів задоволено, витребувано від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» інформацію.
21 серпня 2025 року від АТ КБ «Приватбанк» надійшла витребувана ухвалою суду інформація (а.с. 106).
01 вересня 2025 року від представниці відповідача - адвоката Шелудько Оксани Олександрівни через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 107-118).
01.09.2025 від представниці відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції (а.с. 127-128).
02.09.2025 від представника позивача - адвоката Столітнього Михайла Миколайовича через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив (а.с. 134-140).
03.09.2025 на адресу суду повторно надійшла інформації витребувана судом від АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 162-163).
У судове засідання 10.09.2025 учасники справи не з'явилися. Представниця відповідача - адвокат Шелудько О.О. подала клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, посилаючись на зайнятість в іншому судовому засіданні (а.с. 164-168).
Протокольною ухвалою суду від 10.09.2025 клопотання представниці відповідача задоволено, судове засідання відкладено на 23.10.2025 (а.с. 169).
19.09.2025 від представниці відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі (а.с.172-176).
У судове засідання 23.10.2025 представник позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, не з'явився. У позовній заяві та відповіді на відзив просив суд розгляд справи проводити за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився.
Представниця відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шелудько Оксана Олександрівна у судове засідання не з'явилася. 23.10.2025 через систему «Електронний суд» направила клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку з її тимчасовою непрацездатністю (а.с. 181).
Суд не вбачає вагомих та поважних причин, у розумінні ст. 223 ЦПК України, для повторного відкладення розгляду справи, адже всі учасники справи були належним чином повідомленні про місце, дату та час судового засідання (а.с. 185-188); повторно у судове засідання не з'явилися; мали можливість та скористалися нею на подання до суду заяв по суті та письмових пояснень; неявка сторін та їх представників не є перешкодою для розгляду справи по суті. З цих підстав суд відмовляє у задоволенні клопотання представниці позивача про повторне відкладення розгляду справи на іншу дату та час.
Справу розглянуто 23.10.2025 за відсутності сторін у судовому засіданні на підставі письмових доказів, наявних у матеріалах справи.
За ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Аргументи сторін
Позиція позивача (а.с. 1-10, 134-140)
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.11.2022 між ТОВ «Авентус Україна» (первісним кредитором) та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 6130783 про надання споживчого кредиту.
Сторони погодили умови договору, відповідно до яких: сума кредиту -13000,00 грн; строк кредиту - 360 днів, дата останнього платежу 20.11.2023; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Після прийняття ТОВ «Авентус Україна» позитивного рішення щодо надання кредиту відповідачу ТОВ «Авентус Україна» зробив йому пропозицію в особистому кабінеті укласти електронний кредитний договір, який містив усі істотні умови, і з якими відповідач ознайомився до моменту укладання.
Після прийняття відповідачем умов кредитного договору з ним було укладено електронний кредитний договір, який був підписаний відповідачем у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «M212857», після чого відповідач отримав кредит в сумі 13000,00 грн на свою платіжну карту № НОМЕР_1 , яку ОСОБА_1 вказав у заяві на отримання кредиту.
Позивач зазначав, що у період з 25.11.2022 по 24.09.2023 відповідачем здійснено оплату на рахунок первісного кредитора у сумі 1500,00 грн, які спрямовані на оплату тіла кредиту (1448,26 грн) та процентів за користування грошовими коштами (51,74 грн).
Станом на 25.09.2023 загальна сума заборгованості відповідача перед первісним кредитором за кредитним договором становила: тіло кредиту - 11551,74 грн, заборгованість за процентами - 15126,08 грн, загальною сумою 26677,82 грн.
25.09.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» належні права вимоги, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прийняло належні первісному кредитору права вимоги до боржників.
У позовній заяві представник позивача звертав увагу суду на пункт 1.1 договору факторингу, відповідно до якого за цим договором позивач (фактор) зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Авентус Україна» (клієнта) (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Позивач звертав також увагу суду, що на момент укладання договору факторингу строк договору № 6130783 про надання споживчого кредиту не сплив, позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 57 календарних днів з 25.09.2023 по 20.11.2023.
Щодо вимог про зазначення у рішенні суду про стягнення у порядку статті 265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду позивача зазначав, що у відповідності до законодавства суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, може зазначити у рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Не погодившись з аргументами, викладеними у відзиві на позовну заяву, у відповіді на відзив позивач детально пояснив процедуру укладення електронного договору, заперечував обов'язковість досудового врегулювання спору, наполягав на доведеності факту отримання кредитних коштів відповідачем та правильності розрахунків.
На думку позивача, нарахування процентів за користування кредитними коштами, виданими в рамках кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору.
Наполягав на тому, що про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус України» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту andrecheater2002@gmail.com, зазначену при укладенні кредитного договору відповідного повідомлення.
Щодо реєстру боржників, представник позивача зазначав, що позивачем додано до позовної заяви належним чином оформлений витяг з даного реєстру, що підписаний керівником товариства та скріплений печаткою товариства відповідно до вимог ДСТУ 4163:2020, оскільки сам реєстр боржників містить персональні дані інших осіб, розголошення яких суперечить положенням Закону України «Про захист персональних даних».
При обґрунтуванні позовних вимог позивач посилався на статті 203, 205, 207, 265, 512, 514, 526-527, 530, 534, 536, 549, 625-628, 638-640, 1048-1049, 1050, 1054-1055, 1077-1078 ЦК України, статті 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтю 9 Закону України «Про споживче кредитування», статтю 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит) затверджене постановою Правління НБУ від 03 листопада 2021 року №113, правові висновки Верховного Суду України у справах № 524/5556/19 (постанова від 12 січня 2021 року), № 127/33824/19 (постанова від 07 жовтня 2010 року), № 278/1679/13-ц (постанова від 06 лютого 2018 року), № 361/2105/16-ц (постанова від 06 лютого 2019 року), у справі № 686/21962/15-ц (постанова від 16 травня 2018 року), у справі № 127/15672/16-ц (постанова від 08 листопада 2019 року), у справі № 536/1841/15-ц (постанова від 23 червня 2020 року), у справі № 910/14524/22 (постанова від 05 червня 2024 року), у справі № 732/670/19 (постанова від 09 вересня 2020 року), у справі № 404/502/18 (постанова від 23 березня 2020 року), у справі № 922/51/20 (постанова від 29 січня 2021 року), у справі № 127/23910/14-ц (постанова від 23 грудня 2020 року), у справі № 910/1238/17 (постанова від 23 травня 2018 року).
Позиція відповідача (а.с. 107-118, 172-176)
Відповідач ОСОБА_1 та його представниця - адвокат Шелудько Оксана Олександрівна з пред'явленими позовними вимогами не погодилися.
У відзиві на позовну заяву представниця відповідача зазначила, що позивачем не надано доказів надіслання кредитодавцем та отримання відповідачем листів на адресу електронної пошти та/або сам-повідомлень щодо зазначеного договору, здійснення відповідачем входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Позивачем не надано жодного доказу направлення ідентифікатора відповідачеві (наприклад, довідки від мобільного оператора), не надано доказів використання відповідачем ідентифікатора.
Також позивачем не надано доказів приєднання відповідачем до Правил надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», шляхом їх підписання, а тому самі по собі Правила не можуть оцінюватися судом як договір приєднання та породжувати передбачені цими правилами права і обов'язки відповідача.
Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит. Паспорт не встановлює остаточних умов кредитування, а тому клієнт споживчих послуг не міг розраховувати, що саме інформація, вказана у паспорті, буде використовуватися позивачем для визначення умов кредитування.
На думку сторони відповідача, між сторонами не було досягнуто згоди щодо умов користування кредитом.
Також представниця відповідача стверджувала, що позивачем не надано жодних первинних документів на підтвердження заявленої заборгованості за кредитним договором.
З наданої позивачем довідки ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» неможливо ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.
Розрахунки заборгованості, на які посилався позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення кредитного договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Надані позивачем розрахунки заборгованості містять лише суму заборгованості (незмінну) та не містять відомостей щодо розрахунку заборгованості за період з часу укладення кредитних договорів, сум погашення заборгованості, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику у кредит. За умови відсутності відповідних доказів неможливо зробити висновок про належність, достовірність та достатність розрахунку позову, який є одностороннім документом позивача та не був погоджений з відповідачем.
Жодних доказів на підтвердження отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором позивач, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надав.
Позивач не довів, що він має право пред'являти вимогу щодо стягнення заборгованості за вказаним спірним договором, оскільки не надав належних доказів на підтвердження відступлення права вимоги за договором факторингу.
Договір факторингу не містить інформацію про конкретні кредитні договори, за якими передавалося право вимоги, не містить даних про боржників, про суми заборгованостей та інші необхідні відомості для такого виду договорів.
Витяг з реєстру боржників від 25.09.2023 до договору відступлення права вимоги від 25.09.2023 не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначена у ньому інформація, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Звертала увагу суду, що на підтвердження відступлення права вимоги від первісного кредитора відносно відповідача не надано жодного реєстру та/або іншого належного документу.
Матеріали справи не містять належних доказів повідомлення відповідача про відступлення права вимоги за кредитним договором.
У зв'язку з відсутністю належних доказів оплати фактором отриманого права вимоги, не можна констатувати, що за вказаним договором відступлення права вимоги фактичний перехід такого права вимоги відбувся, зокрема й у частині права вимоги до відповідача.
Наданий позивачем список згрупованих поштових відправлень не дає можливості ідентифікувати його як належний доказ відправлення повідомлення про відступлення прав вимоги за кредитним договором та одержання, відповідно, відповідачем.
На думку представниці відповідача, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» є неналежним позивачем у спірних правовідносинах, оскільки товариство не набуло права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором.
У позовній заяві позивачем не було доведено належними доказами обґрунтування нарахування відповідачу заборгованості за відсотками за 57 календарних днів у сумі 13103,16 грн, оскільки ним не було доведено відступлення права вимоги до відповідача.
Також уважали, що вимоги позивача про здійснення нарахування органом, що здійснює примусове виконання рішення у порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3 % річних, починаючи з дати набрання рішенням законної сили, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У додаткових письмових поясненнях представниця відповідача зазначала, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки зі засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Звертала увагу суду, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не зміг ефективно здійснити свої права, бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому укладення відповідачем договору перетворюється на непомірний тягар як для споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Тож, на думку представниці відповідача, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. 28229,24 грн - непропорційно велика сума процентів відносно тіла кредиту (13000,00 грн), що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи. Зазначена сума процентів перевищує 50 % тіла кредиту, що відповідач вважає незаконним та таким, що порушує вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».
Договір факторингу № 25.09/23-Ф не містить інформації про кредитний договір, за яким передається право вимоги, не містить даних про особу-боржника, щодо суми заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів.
Суду надана копія копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25 вересня 2023 року, що суперечить умовам договору факторингу та є недопустимим доказом, оскільки його зміст може бути змінено в односторонньому порядку та викладено в зручній для позивача формі, що не відповідає оригіналу, тому такий доказ не може бути взятий судом до уваги. ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» є неналежним позивачем у спірних правовідносинах, оскільки товариство не набуло права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором № 6130783 від 25.11.2022, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем.
Позивачем не доведено достатніми доказами те, що він є законним правонаступником стягувача за кредитним договором № 6130783 від 25.11.2022. Отже, позивачем не було набуто належним чином права вимоги відносно відповідача за кредитним договором, що становить предмет спору в цій справі, не подано належних доказів з даного приводу, а відтак позивач є неналежною стороною по вказаній судовій справі та заявлені ним позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ураховуючи викладене представниця позивача уважала, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки відсутні належні, допустимі та достатні докази, що підтверджують належний перехід права вимоги до позивача, а також докази отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними.
При обґрунтуванні відзиву на позовну заяву відповідач та його представниця посилалися на статтю 129 Конституції України, статті 215, 514, 516-517, 519, 627, 633-634, 1077-1078та п.18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, статті 12, 95, 177-178, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, статті 13, 14 Закону України «Про споживче кредитування», статті 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», статтю 13 Закону України «Про поштовий зв'язок», Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України затверджене постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року №75, та правові висновки Верховного Суду у справі № 757/40209/20 (постанова суду від 29 червня 2022 року), у справі № 393/126/20 (постанова суду від 23 травня 2022 року), у справі № 284/157/20-ц (постанова суду від 02 грудня 2020 року), у справі № 313/346/20 (постанова суду від 18 листопада 2020 року), у справі № 467/5555/19 (постанова суду від 26 грудня 2019 року), у справі № 161/16891/15-ц (постанова суду від 30 січня 2018 року), у справі № 5553/1325/14-ц (постанова суду від 31 липня 2019 року), у справі № 364/737/17 (постанова суду від 14 червня 2018 року), у справі № 755/18920/18 (постанова суду від 29 січня 2020 року), у справі № 200/5647/18 (постанова суду від 16 вересня 2020 року), у справі № 554/4300/16-ц (постанова суду від 25 травня 2021 року), у справі № 204/2972/20 (постанова суду від 26 травня 2021 року), у справі № 209/3046/20 (постанова суду від 13 жовтня 2021 року), у справі № 333/5483/20 (постанова суду від 26 жовтня 2022 року), у справі № 61-2858СК18 (постанова суду від 18 березня 2019 року), у справі № 761/22099/16-ц (постанова суду від 19 березня 2020 року), у справі № 136/1187/16-ц (постанова суду від 17 червня 2020 року), у справі № 514/259/16-ц (постанова суду від 15 липня 2020 року), у справі № 905/306/17 (постанова суду від 02 листопада 2021 року), у справі № 753/20537/18 (постанова суду від 29 червня 2021), у справі № 334/6972/17 (постанова суду від 21 липня 2021 року), у справі № 5026/886/2012 (постанова суду від 27 вересня 2021 року), у справі № 2221/2373/12 (постанова суду №15 квітня 2024 року), у справі № 6-1967цс15 (постанова суду від 11 листопада 2015 року), у справі № 464/3790/16-ц (постанова суду від 16 січня 2019 року), у справі № 199/1126/18 (постанова суду від 08 жовтня 2020 року), у справі 3752/8842/14-ц (постанова суду від 05 липня 2017 року), у справі № 761/33403/17 (постанова суду від 28 липня 2021 року), у справі № 910/12525/20 (постанова суду від 15 вересня 2022 року), у справі № 910/19199/21 (постанова суду від 08 серпня 2023 року), у справі № 906/1174/18 (постанова суду від 16 березня 2021 року), у справі № 905/306/17 (постанова суду від 18 жовтня 20223 року), у справі №7 52/8842/14-ц (постанова суду від 05 липня 2017 року), у справі № 914/868/17 (постанова суду від 24 квітня 2018 року), у справі № 910/11965/16 (постанова суду від 18 жовтня 2018 року).
Фактичні обставини справи, встановлені судом
25 листопада 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - товариство) та відповідачем ОСОБА_1 (далі - споживач) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 6130783 (надалі - кредитний договір або договір кредиту), який було підписано електронним підписом споживача (відповідача), відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що свідчить п. 1.1, 9.2, 9.6, р. 10 кредитного договору (а.с. 15-19).
Кредитний договір містить такі терміни та визначення, що використовуються у договорі:
- Інформаційно-телекомунікаційна система товариства (ІТС товариства) - програмний комплекс, який включає вебсайт, облікову та реєструючу систему товариства та використовується товариством, в тому числі, але не виключно, для укладення договорів про надання кредитів фізичним особам (споживачу), доступ до якої забезпечується через вебсайт або Мобільний додаток "CreditPlus";
- Особистий кабінет - захищена частина вебсайту, яка доступна споживачу для входу через вебсайт або мобільний додаток "CreditPlus" після його ідентифікації у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», та/або за допомогою паролю до особистого кабінету, в якій споживач має можливість надати товариству свої ідентифікаційні/персональні дані/доступ до ідентифікаційних/персональних даних, укладати з товариством кредитні правочини, отримувати інформацію та документи, пов'язані з наданням та обслуговуванням кредиту (у т.ч. суму заборгованості за кредитом, строки погашення, інше), здійснювати дії щодо ініціювання продовження строку кредиту.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через вебсайт або мобільний додаток "CreditPlus". Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», у тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до вебсайту/ІТС товариства.
Згідно з п. 1.2 кредитного договору на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Відповідно до п. 1.3 кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає: 13000,00 гривень. Тип кредиту - кредит.
У відповідності до п. 1.4 кредитного договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується графік платежів), що є додатком № 1 до цього договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
У споживача відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлених договором, на підставі звернення до товариства у паперовій, формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора (п. 1.4.1 кредитного договору).
Відповідно до п. 1.5 кредитного договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до таких умов: стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.4 цього Договору (п. 1.5.1 кредитного договору); знижена процентна ставка 0,398 % в день та застосовується відповідно до далі викладених умов (п. 1.5.2 кредитного договору).
Якщо споживач до 25.12.2022 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для споживача, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.
Відповідно до п.1.5.3 кредитного договору протягом строку дії договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для споживача у випадку та на умовах, визначених у пп. 1.5.2 договору, зокрема у випадку отримання споживачем знижки на стандартну процентну ставку.
Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби (п. 1.6 кредитного договору).
У відповідності до п. 1.7 кредитного договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 29653,85 % річних (п. 1.7.1 кредитного договору); за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 8904,08 % річних (п. 1.7.1 кредитного договору).
Відповідно до п. 1.8 кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 106132,00 грн (п. 1.8.1 кредитного договору); за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 99923,20 грн (п. 1.8.2 кредитного договору).
Згідно з п. 2.1 кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки), сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів споживача для надання кредиту за цим договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття товариством рішення про надання кредиту споживачу. Якщо сторони з будь яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим договором, а у товариства не виникає прострочення кредитора.
Згідно з п. 2.2 кредитного договору сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту: 25.11.2022 або 26.11.2022…
Кредит вважається наданим у день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1. договору (п. 2.4 кредитного договору)…
Кредит вважається погашеним в день отримання товариством коштів в погашення заборгованості за кредитом (п. 2.5 кредитного договору).
Відповідно до п. 3.1 кредитного договору проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт". Роз'яснення щодо процентів: економічна сутність процентів - плата за користування кредитом; база для розрахунку процентів - залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня протягом строку кредиту; порядок обчислення процентів здійснюється відповідно до наступної формули: проценти = «база для розрахунку процентів, з урахуванням умов п. 3.2 договору» помножити на «процентну ставку, вказану у п. 1.5, яка діє у відповідний період строку кредиту, з урахуванням умов договору».
Відповідно до п. 4.1 кредитного договору товариство має право: 1) вимагати від споживача повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов'язань, встановлених договором; 3) укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача, але з обов'язковим повідомленням споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення.
Згідно з п. 4.2 кредитного договору товариство зобов'язане: надати споживачу кредит на умовах та в порядку передбачених договором (п. 1).
У відповідності до п. 4.4 споживач зобов'язаний: 1) у встановлений договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені договором.
Згідно з п. 9.2 кредитного договору договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє до повного виконання споживачем зобов'язань за ним.
У п. 9.6 кредитного договору визначено порядок укладення договору та створення електронних підписів сторін.
Цей договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі сторони товариства електронним підписом, в особистий кабінет споживача для ознайомлення та підписання. Електронний підпис товариства створюється на договорі шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком попередньо узгодженим сторонами в укладеному договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом споживача, що створений шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні товариства для кожного разу використання та направляється споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім товариству в ІТС товариства, зазначений в цьому договорі. Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору створює підпис споживача на договорі та вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього договору.
Відповідно до п. 9.8 кредитного договору, підписуючи цей договір, споживач підтверджує, що: перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; б) вказана у ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на вебсайті; він ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», (далі - правила), що розміщені на вебсайті та затверджені наказом № 205-ОД від 10.02.2022, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися; дані, що стосуються його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі, та реквізитах сторін цього договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності. Споживач погоджується, що наявність помилок та/або неточностей, та/або описок в таких даних, не впливають на зобов'язання споживача, передбачені цим договором….
У п. 10 кредитного договору зазначені такі відомості щодо споживача: ОСОБА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; відомості про паспортні дані; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , 12, 12; додаткові дані клієнта: дані Особистий кабінет, номери моб. телефонів: НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; email: ІНФОРМАЦІЯ_1 та електронний підпис одноразовим ідентифікатором М212857.
Відповідно до паспорту споживчого кредиту «Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)», який було підписано електронним підписом споживача (відповідача), відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора М212857: тип кредиту - кредит; сума/ліміт кредиту - 13000,00 грн; строк кредитування - 360 днів, мета отримання кредиту - споживчі (особисті) потреби; спосіб та строк надання кредиту - шляхом перерахування кредитодавцем грошових коштів за реквізитами платіжної картки, зазначеної споживачем не пізніше двох календарних днів від дати підписання договору; стандартна процента ставка, відсотків річних: (застосовується протягом строку кредиту, крім періоду застосування зниженої процентної ставки, якщо виконані умови для її застосування) - 726,35 % річних (1,99 % в день); знижена процента ставка, відсотків річних: (застосовується з дати видачі кредиту до 25.12.2022, якщо споживачем виконані умови для отримання знижки, зокрема до вказаного строку (включно) (+3 дні) здійснена сплата першого платежу з оплати процентів, згідно з графіком платежів або здійснено часткове дострокове повернення кредиту) - 677,93 % річних (0,398 % в день). Дата надання інформації 25.11.2022, інформація зберігає чинність та є актуальною до 26.11.2022 (а.с. 22-23).
Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 6130783 від 25.11.2022, передбачено та зазначено такі умови: дата платежу, сума платежу за розрахунковий період (гривня), в тому числі погашення основної суми кредиту, проценти за користування кредитом тощо (а.с. 20).
З листа ТОВ «Пейтек Україна» до ТОВ «Авентус Україна» (а.с. 72-73, 41 (зворот)) вбачається, що відповідно до договору про організацію переказу грошових коштів від було успішно перераховано кошти на користь фізичної особи від ТОВ «Авентус Україна»: … 11) 25.11.2022 10:48:03 на суму 13000,00 грн, номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - 67aa4d15-ca2d-432c-a1f1-69a7fbeb0916, номер транзакції в системі ТОВ «Авентус Україна» - 31967121, Session ID - 018669544372, зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .
Відповідно до довідок АТ КБ «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , емітовано платіжну карту № НОМЕР_5 (IBAN НОМЕР_6 ) (а.с. 106, 162).
З виписки за договором, наданих АТ КБ «Приватбанк» за період з 25.11.2022 по 28.11.2022 установлено, що на картковий рахунок № НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулося зарахування переказу на картку у сумі 13000,00 грн (а.с. 106 (на звороті), 163).
Відповідно до картки обліку договору (розрахунок заборгованості) (а.с. 26-33), виконаним первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна», сума заборгованості відповідача за період з 25.11.2022 по 24.09.2023 становила 28109,00 гривень, у тому числі: заборгованість по основному боргу - 11551,74 гривень; заборгованість за процентами - 15126,08 грн (1385,04 грн - нараховані за зниженою процентною ставкою; 13792,78 грн - нараховані за стандартною процентною ставкою).
Заборгованість нарахована за період - 304 дні, з яких за період з 25.11.2022 по 24.12.2022 з розрахунку 0,398 % у день користування, а з 24.12.2022 по 24.09.2023 з розрахунку 1,99 % (останнім днем нарахування відсотків є 23.02.2023).
Також з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості, а саме 25.11.2022 у сумі 1500, 00 грн, з яких 1448,26 грн - оплата основного боргу; 51,74 грн - оплата процентів.
25.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» (фактор) укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф (далі -договір факторингу) (а.с. 42-46).
Договір факторингу містить визначення:
- Боржники - позичальники клієнта, яким клієнт надав кредити, або право вимоги до яких набуте клієнтом у відповідності до іншого договору факторингу, та які мають зобов'язання перед клієнтом згідно з кредитними договорами щодо внесення основної суми боргу (кредиту), плати за кредитом (плати за процентною ставкою), пені за порушення грошових зобов'язань, а також будь-які представники боржника, повірені, правонаступники, поручителі, інші особи, що взяли на себе обов'язок виконати (повністю або частково) зобов'язання щодо сплати заборгованості замість боржника;
- Заборгованість - грошові зобов'язання боржників перед клієнтом, що містяться в реєстрі боржників, які належать до сплати клієнту боржниками у зв'язку з наданими кредитами. До заборгованості включається сума основного зобов'язання (повернення кредиту), плата за кредитом (плата за процентною ставкою), пеня за порушення грошових зобов'язань та інші платежі згідно кредитних договорі;
- Реєстр боржників - це інформація, що стосується боржників, оформлена за формою, встановленою у додатку № 1 (форма реєстру боржників у паперовому вигляді) і додатку № 5 (форма реєстру боржників в електронному вигляді) до цього договору.
Відповідно до п. 1.1 договору факторингу за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 та є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
У день, коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, клієнт зобов'язаний передати фактору інформацію згідно з реєстром боржників в електронному виді за формою, наведеною в додатку № 5 до цього договору, на підставі акту прийому-передачі інформації згідно з реєстром боржників в електронному виді (додаток № 6).
У відповідності до п. 3.3 договору факторингу ціна продажу за договором становить 1773409,78 грн.
З акту прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному виді за договором факторингу № 25.09/23-Ф від 25 вересня 2023 року вбачається, що ТОВ «Авентус Україна» передало, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прийняло реєстр боржників кількістю 10782 в електронному вигляді (а.с. 50 на звороті).
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 25.09/23-Ф від 25 вересня 2023 року ТОВ «Авентус Україна» передало, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прийняло реєстр боржників кількістю 10782 (а.с. 51).
З копій платіжних інструкцій від 29.09.2023 № 1083, від 29.09.2023 № 1082, від 29.09.2023 № 1081, від 29.09.2023 № 1080, від 29.09.2023 № 1079 (а.с.53-55) вбачається, що ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» сплатило ТОВ «Авентус Україна» грошові кошти у загальній сумі 1773409,78 грн.
Відповідно до витягу з реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25 вересня 2023 року, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 6130783 у загальній сумі 26677,82 грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 11551,74 гривень; сума заборгованості за відсотками - 15126,08 гривень (а.с. 38).
З копії листа, відправленого на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що 25 вересня 2023 року було направлено на електронну адресу, зазначену у кредитному договорі, лист про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (а.с. 24).
Відповідно до розрахунку заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» за договором № 6130783 про надання споживчого кредиту від 25.11.2022 за 57 календарних днів (25.09.2023-20.11.2023) ОСОБА_1 донараховано проценти за користування грошовими коштами у сумі 11551,74 грн. Заборгованість нарахована за період з 25.09.2023 по 20.11.2023 з розрахунку 1,99 % у день користування кредитом (стандартна процентна ставка) (а.с.34).
Застосовані судом норми права
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній станом на дату вчинення правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ЦК України).
У статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» (тут та надалі - у редакції, чинній станом на дату укладення кредитного договору) передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За ч. 6 ст. 11 цього ж закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
-надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
-заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
-вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ст. 1054 ЦКУ за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦКУ).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦК України).
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ст. 519 ЦК України).
Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України)
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Частинами 10, 11 ст. 265 ЦК України встановлено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Висновки суду та мотиви прийнятого рішення
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 було укладено з ТОВ «Авентус Україна» (первісний кредитор) договір про надання споживчого кредиту в електронній формі, що згідно зі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору у письмовій формі, та відповідно до умов якого ТОВ «Авентус України» надало відповідачу у користування за плату грошові кошти у сумі 13000,00 грн строком на 360 днів.
На платіжну картку № НОМЕР_5 , яка за повідомленням банківської установи належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (у день укладення кредитного договору № 6130783) було зараховано 13000,00 грн.
Факт укладення кредитного договору належним чином підтверджено доказами, наданими позивачем.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідача на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Відповідно до умов кредитного договору його сторонами врегульовано основні істотні умови кредитування, у тому числі: загальну суму кредиту; строк, на який надається кредит; порядок повернення кредиту (графік розрахунків); проценти за користування кредитом та відповідальність за порушення умов кредитування.
Без входу до особистого кабінету позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього, які вважалися пропозицію первісного кредитора про укладення кредитного договору (офертою), та без направлення відповіді про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення зі застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався первісним кредитором електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер позичальника (відповідача), а позичальник (відповідач), в свою чергу, шляхом використання одноразового ідентифікатора (отриманої алфавітно-цифрову послідовності) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту), не був би укладений.
Відповідач не стверджував, що його особистими даними, у тому числі номером мобільного телефону, електронною поштою тощо заволоділи треті особи шахрайським шляхом. Доказів звернення до правоохоронних органів з відповідними заявами не надав. Аргументи відповідача в основному зводилися до того, що позивач не довів та не надав доказів того, що відповідач отримував ідентифікатор доступу чи входив на сайт кредитодавця за допомогою логіна особистого кабінету та паролю тощо.
Однак відповідачем чи його представницею жодним чином не пояснено походження коштів у сумі 13000,00 грн, що у день укладення кредитного договору надійшли на рахунок відповідача, реквізити платіжного засобу (картки) до якого зазначені у кредитному договорі. Не доведено повернення цих коштів відправнику, якщо такі кошти надійшли помилково. Відповідач не стверджував, що номери телефонів, зазначені у кредитному договорі, чи адреса електронної пошти ним не використовувалися, відповідних доказів не надав.
Фактично процесуальна поведінка відповідача полягає в уникненні ствердної відповіді на всі питання, які мають істотне значення для з'ясування обставин справи.
Отже суд висновує, що кредитний договір було укладено в електронному вигляді саме відповідачем, а не третіми особами.
Також суд уважає доведеним позивачем та не спростованим відповідачем факт видачі первісним кредитором кредиту у сумі 13000,00 грн та перерахування коштів саме у такій сумі у день укладення договору на поточний банківський рахунок відповідача, що підтверджується довідкою фінансової установи, що надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків (а.с. 72-73), довідкою банківської установи (а.с. 106) та випискою банку по рахунку відповідача (а.с. 106 на звороті).
Отже, факт отримання відповідачем кредиту у сумі 13000,00 грн є доведеним позивачем та не спростованим відповідачем. Такий факт ґрунтується на умовах кредитного договору.
Такі висновки суду ґрунтуються на сукупності досліджених судом доказів, зокрема:
- кредитному договорі, у реквізитах сторін якого зазначено повні та достовірні відомості про позичальника (ПІБ, податковий номер, номер паспорту), які повністю співпадають з даними відповідача (ПІБ, податковий номер, номер паспорту);
- довідці фінансової установи про успішне зарахування коштів у день укладення кредитного договору за реквізитами банківської картки, яка належить відповідачу;
- довідці з банківської установи та виписці по поточному рахунку відповідача, якими підтверджується факт зарахування суми кредиту на рахунок відповідача у день укладення договору.
Передача коштів при укладенні електронних кредитних договорів (особливо з мікрофінансовими організаціями) зазвичай підтверджується комплексом доказів, що демонструють факт переказу коштів від кредитора до позичальника через платіжну систему або інші канали.
У постанові від 12.12.2024 у справі № 298/825/15 Верховний Суд вказав, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача.
У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 (провадження № 61-232св23) зазначено, що кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.
У справі № 234/7298/20, що переглядалась КЦС ВС, суд установив, що договір сторони уклали в електронному вигляді, зі застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на вебсайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору. На думку КЦС ВС, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суди дійшли обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.
Також у постанові від 01.07.2024 у справі № 638/161/22 ВС погодився з тим, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували, що грошові кошти за спірним договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перераховувалися на платіжну картку позивача, відкриту АТ КБ «ПриватБанк». КЦС ВС погодився із тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору.
У постанові КЦС ВС від 20 червня 2024 року (справа № 523/13603/21) суди встановили, що спірні договори укладені сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». При цьому позивачка через особисті кабінети на вебсайтах відповідачів подала заявки на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту. Ідентифікація позивачки в інформаційно-телекомунікаційних системах відповідачів здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням її особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, місця реєстрації та проживання, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, контактних даних її матері. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що всі ці дії вчинені від імені позивача невстановленими особами внаслідок шахрайських дій, матеріали справи не містять.
Отже суд відхиляє заперечення представниці відповідача щодо самого факту укладення кредитного договору відповідачем та, відповідно, про відсутність згоди щодо умов користування кредитом. Відсутність у довідці ТОВ «Пейтек Україна» повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача про ідентифікацію компенсується довідкою АТ КБ «Приватбанк», якою надано повну інформацію щодо банківської картки, яка співпадає з її маскою, зазначеною у кредитному договорі та у довідці ТОВ «Пейпек Україна».
Невизнання відповідачем самого факту отримання листів на електронну адресу та/або смс-повідомлень на номер телефону, здійснення відповідачем входу на сайт товариства за допомогою особистого кабінету і паролю або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання ним одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір, суд відхиляє, адже, зважаючи на загальні засади цивільного законодавства, закріплені у ст. 3 ЦК України, у тому числі такі, як свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність, відповідач, якщо він дійсно не укладав в електронній формі договір, на їх умови не погоджувався, або ж він був для нього незрозумілим, не позбавлений був можливості, діючи розумно та добросовісно, з'ясувати джерело походження коштів, що надійшли на його рахунок, повідомити про безпідставне перерахування коштів первісного кредитора та повернути йому кошти, що надійшли на його банківський рахунок. Таких доказів відповідачем надано суду не було. Джерело походження коштів у сумі, ідентичній сумі кредиту, чи причини їх неповернення пояснено суду не було.
Суд погоджується з доводами представниці відповідача, що Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», затверджені наказом директора ТОВ «Авентус Україна» від 10.02.2022 №205-ОД (а.с. 56-65), які долучені до матеріалів справи, не можуть бути самі по собі оцінюватися як договір приєднання та породжувати передбачені цими правилами права і обов'язки відповідача. Однак, навіть без урахування умов кредитування, викладених у Правилах, договір про надання споживчого кредиту, який суд уважає підписаним в електронній формі первісним кредитодавцем та позивачем, містить всі обов'язкові умови кредитування, властиві для такого типу договорів.
Те ж саме стосується паспорту споживчого кредиту, який сам по собі не є доказом укладення кредитного договору на певних умовах, як правильно зазначила представниця відповідача, але за законом (ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування») такий паспорт має містити всю необхідну інформацію про споживчий кредит для прийняття споживачем обґрунтованого рішення про отримання кредиту. З матеріалів даної справи вбачається, що на виконання вимог ст. 9 Закону України «Про споживчий кредит» відповідачу було надано інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту). На підставі отриманої інформації відповідач прийняв рішення про укладення кредитного договору. Умови кредитування, викладені у паспорті споживчого кредиту та у кредитному договорі, повністю співпадають - є ідентичними. Тому ствердження представниці відповідача, що відповідач не міг розраховувати на те, що саме інформація, що вказана у паспорті споживчого кредиту, буде використана позивачем для визначення умов кредитування, - є безпідставними.
Отже суд погоджується з аргументами позивача, викладеними ним у позовній заяві, та вважає, що позивачем доведено сукупністю наданих ним доказів факт укладення кредитного договору відповідачем з додержанням письмової форми, визначеної законом, з дотриманням процедури, визначеної Законом України «Про електронну комерцію». Такий договір підписано відповідачем шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 цього закону та умовами договору. Відповідач отримав за кредитним договором грошові кошти шляхом зарахування таких коштів на його поточний банківський рахунок за реквізитами емітованої на його ім'я платіжної банківської картки, що була зазначена у реквізитах кредитного договору.
Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, що передбачені договором.
Доказів проведення відповідачем повного розрахунку за отриманим кредитом матеріали справи не містять. Відповідач таких доказів суду не надав та про таке не стверджував.
Отже, відповідач умови кредитного договору порушив та у строк, встановлений умовами кредитного договору, кредитні кошти у повному обсязі не повернув.
З цих підстав позовні вимоги позивача про стягнення основної суми заборгованості кредиту у сумі 11551,74 грн (з урахуванням часткового погашення кредиту) суд уважає законними, обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на умовах договору.
Факт набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором суд також уважає доведеним належними та достатніми доказами.
ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» станом на дату розгляду справи в суді є кредитором по відношенню до відповідача ОСОБА_1 , має законне право вимоги до відповідача, що ґрунтується на договорі, який не оспорений та недійним судом не визнавався.
Заперечення представниці відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо недоведення позивачем факту переходу права вимоги до позивача від первісних кредиторів, суд уважає безпідставними.
Позивачем надано всі докази на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором, а саме договори факторингу, платіжні інструкції про сплату права вимоги за договорами, акти приймання-передачі реєстру боржників, реєстри (витяги з реєстрів) боржників тощо. Такі докази підписані, а їх копії завірені належним чином.
Аргументи зі сторони відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про відсутність у договорах факторингу інформації про конкретні кредитні договори, за якими передавалося право вимоги, даних про боржників та конкретні суми заборгованості за кожним кредитним договором, є безпідставними, адже за умовами досліджених договорів факторингу (п. 1.1) такі відомості зазначаються у додатках до договорів (реєстрах боржників), які є невід'ємною частиною договорів.
Нерозкриття позивачем інформації про інших боржників, право вимоги до яких набувалося за договорами факторингу, жодним чином не порушує права відповідача як зобов'язаної за кредитним договором стороною. Відсутність описів вкладення у поштові відправлення на підтвердження факту повідомлення відповідача про відступлення права вимоги також жодним чином не звільняє відповідача від виконання обов'язку за кредитним договором взагалі, у тому числі й перед первісним кредитором, якщо відповідач уважає, що позивач не є управненою на отримання коштів стороною. Проте доказів виконання зобов'язань за кредитним договором перед первісним кредитором відповідач також суду не надав.
Надані позивачем договори факторингу недійсними судом не визнавалися, отже є чинними та дійсними. Зі змісту таких договорів вбачається, що вони є рамковими угодами, якими визначені основні умови відступлення прав вимоги до боржників первісних кредиторів на користь позивача як нового кредитора. Є допустим та таким, що не суперечить діловій практиці у такого роду правовідносинах, той факт, що у рамках цих договорів може відбуватися відступлення прав вимоги за кредитними договорами до боржників, відомості про яких зазначені в окремих реєстрах, що є додатками до договору.
Суд також уважає безпідставними доводи представниці відповідача про недоведення позивачем факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, оскільки матеріали справи, нібито, не містять жодного доказу на підтвердження відступлення права вимоги ТОВ «Авентус Україна» до відповідача, адже матеріали справи містять витяг з реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25 вересня 2023 року (а.с. 38), де містяться відомості про кредитний договорів укладений з відповідачем під номером 6806; акт приймання-передачі реєстру боржників (а.с. 51); докази проведення розрахунку між первісним кредитором та другим кредитором за договором факторингу (а.с. 53-55).
Доводи представниці відповідача про недопустимість як доказу копії витягу з реєстру боржників не підтвердилися, адже стороною обвинувачення не доведено, що такий витяг був одержаний з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).
Висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12525/20, на які посилалася у відзиві представниця відповідача, суд у даному спорі не застосовує, оскільки обставини даної справи, що розглядалася судом, є нерелевантними з обставинами справи № 910/12525/20, висновки ВС у якій стосувалися відступлення припиненого права вимоги.
Іншим правовим висновкам у постановах Верховного Суду, на які посилалися сторони у своїх заявах по суті, висновки суду у даній справі не суперечать.
Здійснивши перевірку розрахунків заборгованостей за кредитом суд арифметичних чи логічних помилок та неузгодженостей не виявив. Заборгованість за процентами нарахована правильно, виходячи з процентної ставки, що була узгоджена сторонами у п. 1.5.1 договору (1,99 % в день) та 1.5.2 (0,398 % за перші 30 днів користування кредитними коштами). Такі проценти нараховані у межах строку кредитування, встановленого договором (п. 1.4), тобто за правомірне користування кредитом.
При цьому судом було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема первинним документом - випискою по поточному рахунку відповідача. Розрахунок заборгованості є зрозумілим та результати обрахунків, викладені у ньому, легко перевірити арифметичним шляхом.
У сукупності сума заборгованості відповідача за кредитним договором складає 39780,98 грн (11551,74 грн (тіло кредиту) + 15126,08 грн (% нараховані первісним кредитором) + 13103,16 (% нараховані позивачем) = 39780,98 грн), як правильно було зазначено позивачем у розрахунках заборгованості та у позовній заяві.
Помилковим є доводи зі сторони відповідача, що розрахунок не є доказом існування боргу. Дійсно, як правильно зазначено у відзиві представницею відповідача, розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та укладення кредитного договору. У той же час кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. У розрахунку, наданого позивачем, враховано здійснену відповідачем оплату на рахунок первісного кредитора у сумі 1500,00 грн, а твердження представниці відповідача про невідображення у розрахунку сум погашення заборгованості, за відсутності будь-яких доказів з боку відповідача про й інші суми погашення, є безпідставними. У суду немає сумнівів у правильності здійсненого розрахунку з урахуванням тих даних, що навів позивач (сума виданого кредиту, сума погашеного кредиту та процентів за користування кредитом).
Матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем. Відповідачем докази погашення заборгованості у сумі більшій, аніж 1500,00 грн, не надано.
Посилання представниці відповідачки на ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України та Закон України «Про захист прав споживачів» не є підставою для зменшення судом суми заборгованості за процентами за кредитним договором, адже, як встановлено у ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору; проценти, про стягнення яких просить позивач є процентами за правомірне користування кредитом, а не штрафною санкцією (неустойкою), й суд позбавлений законної можливості зменшувати розмір таких процентів. Положення ж п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, є несправедливою умовою договору, - до спірних правовідносин не застосовується, оскільки стягнення будь-якої компенсації за невиконання зобов'язань за договором щодо продукції не є предметом спору.
Підсумовуючи все викладене вище, суд уважає, що відповідач наведене у позовній заяві не спростував, своїм правом на подання до суду контрррозрахунку заборгованості не скористався, доказів сплати заборгованості за кредитним договором первісному кредитору або позивачеві, або належних доказів на спростування отримання кредиту - до суду не надав.
Тому суд позовні вимоги позивача задовольняє повністю, оскільки уважає їх обґрунтованими, підставними та доведеними належними, достовірними, достатніми доказами, що містяться у матеріалах справи.
Щодо вимоги позивача про застосування частин 10, 11 статті 265 ЦПК України суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/14524/22 (постанова суду від 05 червня 2024 року) зробила такі висновки:
"99. Сформульовані в частині десятій статті 238 ГПК України та частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України приписи не є астрентом, оскільки за українським правом вони застосовуються лише у грошових зобов'язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується. Тоді як астрент передовсім застосовується до зобов'язань негрошового характеру й розмір астренту не пов'язується із розміром заборгованості чи її складовими частинами, які відповідно й не є базою для обрахування судової неустойки, оскільки, як уже зазначалося, астрент - це санкція за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення, а не форма стягнення чи відшкодування збитків перед позивачем (стягувачем).
100. Тож на відміну від астренту, правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.
101. Санкція частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.
102. Відповідно єдина схожість астренту з тією правовою конструкцією, що передбачена частиною десятою статті 238 ГПК України (частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України), полягає у тому, що таку пеню чи відсотки суд ухвалює нараховувати на майбутнє - на період після постановлення судового рішення.
132. Можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.
133. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.
134. Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання.
135. Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу."
У даній справі позивач не заявляв позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої заборгованості за кредитним договором та інфляційних втрат. Суд таку вимогу не розглядав та не задовольняв. Відповідно, й не може бути зазначено у резолютивній частині рішення про нарахування відсотків та інфляційних втрат до моменту виконання цього рішення суду у порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.
Крім того, у відповідності до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто позовна вимога позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не підлягала б задоволенню, навіть, якби ним була заявлено таку вимогу як позовну. Відповідно, й у порядку ч. 10,11 ст. 265 ЦПК України нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є незаконним.
З цих підстав суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про зазначення у резолютивній частині рішення про нарахування відповідних відсотків та інфляційних втрат до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Позивач правильно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/14542/22, але неправильно витлумачив висновки ВП ВС.
Розподіл судових витрат
Згідно зі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору у сумі 2422,40 грн (а.с. 81, 83).
З урахуванням того, що позов позивача підлягає задоволенню, суд на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України приходить до висновку про стягнення судових витрат у вигляді судового збору з відповідача на користь позивача у сумі 2422,40грн.
Крім того позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн, на підтвердження яких надав відповідні докази.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
У відповідності до ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Зі сторони позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу було надано такі докази (копії):
1) договір про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року № 10/12-2024, укладений між адвокатом Столітнім Михайлом Миколайовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (а.с. 74-75), за умовами якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1); клієнт здійснює оплату гонорару адвоката згідно з узгодженим та підписаним актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів з моменту набуття рішенням суду по справі законної сили (п. 4.8);
2) заявку від 19.05.2025 № 8853 на виконання доручення до договору № 10/12-2024 від 10.12.2024, відповідно до якої клієнт доручає, а адвокат зобов'язується надати послуги професійної правничої допомоги у рамках цивільного судочинства в суді першої інстанції по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором № 6130783, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 (а.с.11-12). У заявці визначено вид робіт та їх вартість, а саме:
- зустріч адвоката та клієнта, надання адвокатом усної первинної консультації та роз'яснень з правових питань у рамках цивільного судочинства - 0,5 години - 440,00 грн;
- дослідження наданих клієнтом документів та аналіз фактичних обставин справи - 1 година - 840,00 грн;
- аналіз чинного законодавства, судової практики Верховного Суду, практики судів апеляційної інстанції у рамках цивільного судочинства - 0,5 години - 440,00 грн;
- підготовка декількох позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту прав та інтересів клієнта, узгодження обраної позиції з клієнтом - 1 година - 840,00 грн;
- письмова юридична консультація, складання письмового консультаційного висновку з посиланням на вимоги чинного законодавства з урахуванням сталої судової практики та обраної клієнтом позиції захисту прав та інтересів - 1 година - 840,00 грн;
- проведення адвокатом заходів, спрямованих на самостійне отримання необхідних письмових доказів у цивільному процесі, які містять дані про обставини, що мають юридичне значення для правильного вирішення спору, складення та оформлення адвокатських запитів - 1 година - 840 грн;
- складання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором № 6130783 від 25.11.2022, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 до суду - 2 години - 1640,00 грн;
- складання та оформлення інших документів (крім процесуальних) - додатків до позовної заяви, необхідних для повного, всебічного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наданих до суду доказів (витяги з реєстру боржників, опис до поштового направлення відповідачу, що містить позовну заяву з додатками, рахунок на оплату послуг адвоката, акт прийому-передачі виконаних робіт та інші необхідні документи) - 1 година - 840,00 грн;
- складання та оформлення процесуальних документів необхідних для розгляду цивільної справи в суді першої інстанції (відповідь на відзив, письмові пояснення, заяви (клопотання), клопотання про витребування доказів, тощо - 2 години - 1640,00 грн;
- представництво інтересів клієнта під час здійснення цивільного судочинства за позовною заявою клієнта про стягнення заборгованості за кредитним договором № 6130783 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , в тому числі участь у судових засіданнях - 2 години - 1640,00 грн.
Загальна сума наданих послуг - 10000,00 грн.
3) акт № 8853 прийому - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 16.06.2025 згідно з договором № 10/12-2024 від 10.12.2024, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв послуги професійної правничої допомоги у рамках цивільного судочинства в суді першої інстанції по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором № 6130783 від 25.11.2022, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 (а.с.37). У акті зазначено вид виконаних робіт та їх вартість, аналогічні тим, що зазначені у заявці;
4) рахунок на оплату послуг на суму 10000,00 грн (а.с. 25).
Оплата за договором позивачем на користь адвоката станом на дату ухвалення рішення не проведена.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Такі висновки зробив Верховний Суд у справі № 922/449/21.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Позивачем надано усі необхідні докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, у строки, що передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України, у тому числі: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; договір про надання правничої допомоги; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги тощо. Такі докази завчасно були направлені відповідачу.
Представниця відповідача у відзиві на позовну заяву не погодилась з таким розміром правової допомоги, заявленої до стягнення, та зазначала, що вартість правничої допомоги в сумі 10000,00 грн з огляду на малозначність справи та складність написання позову є неспівмірною, вартість правової допомоги є значно завищеною та не відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості.
Зазначала, що для звернення до суду з даною позовною заявою адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулюють спір у справі та документи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовувала вимоги та інші обставини. Отже, відшкодування заявлених представником позивача витрат у розмірі обумовленого сторонами угодою є завищеним та необґрунтованим, а також неспівмірними з витраченим часом та обсягом виконаних робіт.
Не погодившись з запереченнями представниці відповідача щодо відшкодування правової допомоги, представник позивача зазначив, що стороною позивача документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
Також Верховний Суд у справі № 420/1109/20 (постанова від 21.11.2021, п. 124 - 127) зробив такий висновок: «вивчення матеріалів справи, правовий аналіз первинних документів, узгодження правової позиції, обрання належного способу захисту прав та підготовка позовної заяви до суду це є фактично однією послугою адвоката, яка включає в себе правовий аналіз первинних документів, узгодження правової позиції, обрання належного способу захисту прав та підготовку позовної заяви до суду».
Оцінюючи заявлений відповідачем до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката на відповідність критерія, визначеним ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд виснує таке.
Оскільки позовна заява позивача підлягає задоволенню, то на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 141, 137 ЦПК України суд мав би покласти витрати позивача на правничу допомогу на відповідача у повному обсязі.
Разом з тим, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Така правова позиція зроблена Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18.
Схожа правова позиція також висловлена Верховним Судом у справі № 340/4492/22 від 25 липня 2023 року.
Також у справі № 922/445/19 Об'єднана палата Верховного Суду зробила такий висновок:
«Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Водночас у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, за якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від зазначеного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення».
Здійснюючи розподіл витрат на правничу допомогу у даній справі, ураховуючи власну практику розподілу витрат на правничу допомогу в аналогічних справах, суд погоджується з доводами представниці відповідача щодо неспівмірності таких витрат та зазначає, що фактично справа розглядалася без участі сторін; по цій справі відбулося лише два судових засідання; така категорія справ є розповсюдженою, а позовні заяви шаблонними; спір є нескладним у правозастосуванні; сума понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сукупності зі сумою боргу, що стягуються судом у результаті задоволення позову, може бути надмірним фінансовим тягарем для відповідача; деякі види юридичних послуг дублюються (надання усної консультації (440,00 грн); надання письмової консультації (840,00 грн); аналіз фактичних даних (840,00 грн), аналіз чинного законодавства та судової практики (440,00 грн), а деякі види юридичних послуг (виконаних робіт) у даній справі не надавалися (письмові пояснення (1640,00 грн), представництво у судових засіданнях (1640,00 грн). Тому суд погоджується з представницею відповідача, що пред'явлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу є дещо завищеним, та суд частково відмовляє позивачеві у відшкодуванні здійснених ним витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн, та, відповідно, стягує з відповідача на користь позивача 5000,00 грн (10000,00 - 5000,00 = 5000,00) у рахунок витрат на правничу допомогу, які позивач має понести.
На думку суду, судові витрати у такому розмірі відповідають критеріям реальності (їх дійсності та необхідності), розумності та не є явно несправедливими. Решту суми витрат (5000,00 грн) слід залишити за позивачем.
Керуючись статтями 12, 76, 77, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 282 ЦПК України, нормами матеріального права та висновками Верховного Суду, наведеними у мотивувальній частині рішення, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором від 25.11.2022 № 6130783 у загальному розмірі 39780 гривень 98 копійок, у тому числі: заборгованість по тілу кредиту - 11551 гривень 74 коп.; заборгованість за процентами, нарахованими за правомірне користування кредитом - 28229 гривень 24 коп.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір у сумі 2422,40 гривні.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 гривень.
Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга в електронній формі подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (місцезнаходження: вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 44559822; адреса електронної пошти: fintrust@ukr.net).
Представник позивача: адвокат Столітній Михайло Миколайович (адреса: АДРЕСА_3; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; тел.: НОМЕР_8 ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; тел.: НОМЕР_9 ).
Представник відповідача: адвокат Шелудько Оксана Олександрівна (адреса: АДРЕСА_4; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_10 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_6 ; тел.: НОМЕР_11 ).
Повне рішення складено та підписано суддею 23.10.2025.
Суддя В.П. Козир