Справа № 320/2088/25 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я.
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:
- визнати противоправними дії відповідача, що виявились у застосуванні позивачу при призначенні та перерахунку пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014 - 2016 роки;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу з 10.11.2024 перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2021-2023 роки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ( далі - апелянт) звернувся з апеляційною скаргою до Шостого апеляційного адміністративного суду, у якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, які суд вважає встановленими, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Крім того, акцентував увагу на недосліджені доказів та обставин справи, що призвело до ухвалення помилкового та необґрунтованого рішення.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року та 14 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Позивачем направлено до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів пенсійного органу, остання просила залишити апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримувала з 29.07.2011 пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788- ХІІ (далі - Закон України № 1788- ХІІ), як працівник освіти після досягнення 55 років.
Набувши права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України № 1058-IV, позивач 10.11.2024 звернулась до відповідача із заявою встановленого зразку про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком.
За результатами звернення ОСОБА_1 була переведена на відповідний вид пенсії та при її розрахунку відповідач застосував показник середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки.
Позивач не погоджуючись із застосуванням показника заробітної плати за 2014-2016 роки звернулась до відповідача із заявою від 29.11.2024 вх. № б/н, в якій просила застосувати при розрахунку її пенсії середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення, а саме за 2021-2023 роки.
Листом від 16.12.2024 № 262840023487 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило провести позивачу з 10.11.2024 перерахунок пенсії за віком з застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідач всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно відмовив позивачці в застосуванні при розрахунку її пенсії середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення, а саме за 2021-2023 роки .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01 січня 1992 року постановою Верховної Ради України від 06 грудня 1991 року №1931-XII введено в дію Закон №1788-XII в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення: за вислугу років, за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
01 січня 2004 року набрав чинності Закон №1058-IV, який є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Правові висновки Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформовані, зокрема у постановах від 29 жовтня 2018 року у справі № 348/2305/16-а, від 23 листопада 2018 року у справі № 465/8263/14-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 493/1869/17, від 21 грудня 2019 року у справі № 211/2459/17(2-а/211/160/17), від 27 лютого 2019 року у справі № 185/756/17 (2-а/185/109/17), від 19 червня 2020 року у справі № 759/6396/16-а, від 23 червня 2020 року у справі № 751/10237/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі № 233/3458/17 та від 12 серпня 2021 року у справі № 640/20298/19.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
пенсія за віком;
пенсія по інвалідності;
пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Статтею 40 Закону № 1058-IV передбачено, щоу випадку призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Згідно пунктів 2, 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію (…) за вислугу років.
Як вбачається з матеріалів справи, ключовим є питання наявності у позивачки, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII права на призначення пенсії за віком із застосуванням при обчисленні пенсії врахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії з відповідно до приписів статті 40 Закону № 1058-IV після досягнення пенсійного віку.
Так, частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз зазначених вище норм законодавства дає підстави вважати, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.
Тобто, для коректного застосування статей 40 та 45 Закону №1058-IV слід застосовувати такий критерій розмежування:
якщо попередній вид пенсії було призначено за Законом №1788-XII (наприклад, пенсія за вислугу років), а особа звертається за призначенням пенсії за віком за Законом №1058-IV, це є первинним призначенням іншого виду пенсії за іншим законом, а не «переведенням з одного виду пенсії на інший» у розумінні частини третьої статті 45 цього Закону;
якщо ж особа змінює вид пенсії в межах Закону №1058-IV (наприклад, з пенсії по інвалідності на пенсію за віком), застосовується частина третя статті 45 Закону №1058-IV із незмінністю показника середньої заробітної плати, використаного під час попереднього призначення.
Відтак, у випадку спірних правовідносин має місце первинне призначення пенсії за віком, і при її обчисленні підлягає застосуванню частина друга статті 40 Закону №1058-IV із використанням середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2020 року у справі №127/7522/17, де зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Як вже було встановлено, позивачці з 29 липня 2011 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV вона звернулась вперше 10 листопада 2024 року.
Верховний Суд України вже аналізував подібні правовідносини і у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11 лютого 2013 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11 січня 2023 року, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а та Верховний Суд, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі №317/4184/16-а, від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23, від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22, від 30 вересня 2025 року у справі № 460/26237/23, що узгоджується з правовою позицією підтриманою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №876/5312/17 та Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі №520/6808/17.
Колегія суддів, враховуючи вже сформовану практику Верховного Суду, констатує, що перехід позивача з пенсії за вислугу років, призначеної за Законом №1788-ХІІ, на пенсію за віком за Законом №1058-IV, є саме первинним призначенням пенсії за віком у розумінні останнього, а не «переведенням з одного виду пенсії на інший» у розумінні частини третьої статті 45 цього Закону. Відповідно, при обчисленні розміру такої пенсії застосуванню підлягають положення частини другої статті 40 Закону №1058-IV, які прямо передбачають використання показника середньої заробітної плати в Україні за три роки, що передують року звернення.
При цьому, варто зазначити, що висновок суду щодо необхідності застосування актуального показника середньої заробітної плати при призначенні позивачу пенсії за віком не лише ґрунтується на усталеній національній судовій практиці, але й узгоджується з міжнародними зобов'язаннями України у сфері соціального захисту, зокрема: статтею 23 «Право осіб похилого віку на соціальний захист» Європейської соціальної хартії (переглянута), що вимагає від держави-учасниці сприяти наданню особам похилого віку можливості залишатися повноцінними членами суспільства шляхом «забезпечення достатніх ресурсів, які дозволяли б їм вести гідне життя».
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 34, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан
(Постанову суду виготовлено 20 жовтня 2025 року)