Справа № 580/12691/24
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н.П.
Суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року, суддя Гаращенко В.В., у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Черкаській бласті до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
Головне управління ДПС у Черкаській області звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в якому просило в рахунок погашення податкового боргу стягнути з відповідача на користь Державного бюджету 482 837,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач має податковий борг з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, зі сплати єдиного податку з фізичних осіб, що виник на підставі податкових декларацій платника єдиного податку та пені.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку як платник податків і зборів. Місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань види діяльності ФОП ОСОБА_1 : надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний) 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах 14.13 Виробництво іншого верхнього одягу.
У позовній заяві позивач зазначає, що за відповідачем обліковувався податковий борг перед бюджетом:
- з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у сумі 363112,26 грн, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 05.05.2021 №0295280-2405-2305, від 14.11.2021 №0295286-2405-2305, 05.05.2021 №0295291-2405-2305, від 05.05.2021 №0295297-2405-2305, від 24.08.2022 №0825992-2409-2305, від 24.08.2022 №0825997-2409-2305, від 24.08.2022 №0825998-2409-2305-UA71060210000032972, від 24.08.2022 №0825999-2409-2305-UA71060210000032972, від 23.06.2023 №0518342-2409-2305-UA71060210000032972, від 23.06.2023 №0518343-2409-2305- UA71060210000032972, від 23.06.2023 №0518344-2409-2305-UA71060210000032972, від 23.06.2023 №0518348-2409-2305-UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770225-2409-2305-UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770227-2409-2305- UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770232-2409-2305-UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770233-2409-2305-UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770228-2409-2305-UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770231-2409-2305- UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770229-2409-2305-UA71060210000032972. Пеня, нарахована згідно з ст. 129 ПК України, становить 4574,57 грн;
- з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в сумі 94895,48 грн, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 05.05.2021 №0295279-2405-2305, від 05.05.2021 №0295281-2405-2305, від 05.05.2021 №0295282-2405-2305, від 05.05.2021 №0295283-2405-2305, від 05.05.2021 №0295284-2405-2305, від 24.08.2022 №0825991-2409-2305, від 24.08.2022 №0825993-2409-2305, від 24.08.2022 №0825994-2409-2305, від 24.08.2022 № 0825995-2409-2305, від 24.08.2022 №0825996-2409-2305, від 23.06.2023 №0518345-2409-2305-UA71060210000032972, від 23.06.2023 №0518346-2409-2305-UA71060210000032972, від 23.06.2023 №0518347-2409-2305-UA71060210000032972, від 23.06.2023 №0518349-2409-2305- UA71060210000032972, від 23.06.2023 №0518350-2409-2305-UA71060210000032972, від 23.06.2023 №0518351 -2409-2305-UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770236-2409-2305-UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770230-2409-2305-UA71060210000032972, від 19.06.2024 №0770234-2409-2305- UA71060210000032972, від 20.06.2024 №0775400-2409-2305-UA71060210000032972, від 20.06.2024 №0775394-2409-2305-UA71060210000032972, від 20.06.2024 №0775399-2409-2305-UA71060210000032972, від 20.06.2024 №0775395-2409-2305- UA71060210000032972, від 20.06.2024 №0775396-2409-2305-UA71060210000032972. Пеня, нарахована згідно з ст. 129 ПК України, становить 1327,31 грн;
- зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у сумі 24829,92 грн, що виник на підставі податкових декларацій платника єдиного податку від 26.01.2024 №9378257312, від 26.04.2024 № 9108507732 та від 20.07.2024 №9202716673. Пеня, нарахована згідно з ст. 129 ПК України, становить 1988,40 грн.
Колегія суддів зазначає, що спірним питанням у даній справі є дотримання контролюючим органом порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу.
Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13 лютого 2018 року у справі №826/18379/14, від 19 лютого 2019 року у справі №807/495/17, від 3 лютого 2022 року у справі №560/4343/19, від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов'язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
При цьому, колегія суддів наголошує, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.
В апеляційній скарзі скаржник заперечує законність формування податковим органом податкового боргу, а судом його стягнення без належного вручення їй податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги.
Разом з тим, апеляційна скарга не містить доводів того, що всі податкові зобов'язання ФОП ОСОБА_1 сплачені своєчасно та у повному обсязі відповідно до поданих нею податкових декларацій.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
У відповідності до пункту 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 ПК України, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Порядок надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків регулюється Порядком направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №610.
Пунктом 6 розділу IV зазначеного Порядку встановлено, що податкова вимога вважається належним чином надісланою (врученою) платнику податків, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою, а для фізичної особи (її законного чи уповноваженого представника) - місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків (його законному чи уповноваженому представникові), або надіслана в електронний кабінет засобами ІТС з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, аналіз податкового законодавства свідчить про те, що податкова вимога повинна бути надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням.
Матеріалами справи встановлено, що 21 червня 2019 року відповідачем винесено податкову вимогу форми «Ф» №160447-52, яка виставлена ОСОБА_1 . Загальна сума податкового боргу 80999,80 грн (а.с.9).
Зазначена податкова вимога направлена ОСОБА_1 11.07.2019, про що свідчить відмітка поштового відділення, на адресу АДРЕСА_1 (номер квартири не віалізується) та вручена особисто адресату 11.07.2019 про що зазначено у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення працівником відділення поштового зв'язку.
У корінці податкової вимоги зазначено чітко прізвище, ім'я та по батькові особи - ОСОБА_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 , дата вручення 11.07.2019.
Аналогічна адреса зазначена і на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлена.
Той факт, що номер квартири на повідомленні не віалізується, колегія суддів вважає, не є доказом неналежного направлення рекомендованого листа ОСОБА_1 .
Як вже зазначено колегією суддів, ключовим питанням у цій справі, є дотримання контролюючим органом порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу.
Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13 лютого 2018 року у справі №826/18379/14, від 19 лютого 2019 року у справі №807/495/17, від 3 лютого 2022 року у справі №560/4343/19, від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов'язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
При цьому, колегія суддів наголошує, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.
Як вже зазначено колегією суддів вище, відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
За змістом пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Таким чином, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
У відповідності до пункту 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення у встановлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 ПК України, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Порядок надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків регулюється Порядком направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №610.
Пунктом 7 розділу IV зазначеного Порядку встановлено, що податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу.
Так, аналіз податкового законодавства свідчить про те, що податкова вимога повинна бути надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням, що й було виконано контролюючим органом у спірних правовідносинах.
Як встановлено колегією суддів, податкову вимогу надіслано відповідачці в порядку, встановленому податковим законодавством, що, серед іншого, свідчить про дотримання позивачем умов звернення до суду з відповідним позовом.
У постанові від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17 Верховний Суд зазначав, що дотримання позивачем визначених пунктом 95.2 статті 95 ПК України умов підлягає перевірці судом саме станом на час звернення до суду, а з'ясування дійсного розміру непогашеного податкового боргу - станом на час ухвалення судового рішення.
Разом з тим, відповідач не надала до суду жодних доказів, які б свідчили, що вона сплатила повністю чи частково суму податкового боргу, що утворився та рахується за нею.
Не надано до матеріалів справи і доказів того, що відповідач оскаржила прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дають підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов'язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов'язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України.
Виникнення податкового боргу не пов'язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов'язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.
Отже, колегія суддів вважає, що обставина неотримання особисто відповідачем вимоги про сплату боргу, яка встановлена вже після звернення до суду з позовом або ж відсутність даних про особу, яка отримала вимогу, не може впливати на перевірку дотримання умов, які передують зверненню до суду з позовом.
В межах спірних у цій справі правовідносин, колегія суддів робить висновок, що дотримання контролюючим органом вимог пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України характеризується сукупністю таких обставин, які мали місце на момент звернення до суду з позовом 19 грудня 2024 року: 1) наявність у відповідача податкового боргу, який не сплачений у добровільному порядку; 2) виконання контролюючим органом обов'язку щодо направлення (вручення) податкової вимоги; 3) після направлення (вручення) податкової вимоги сплинуло 30 днів; 4) до моменту звернення до суду з позовом податкова вимога була чинною (у судовому порядку не скасована); 5) існування податкового боргу з моменту направлення податкової вимоги не припинялось.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №120/2014/24 у постанові від 25 вересня 2024 колегія суддів вважає помилковим, оскільки обставини в цій справі та справі, що розглядається, є різними.
Щодо неотримання позивачем податкових повідомлень-рішень, а також відсутність деяких ППР в матеріалах справи, як на те посилається скаржник, то колегія суддів вже вище зазначила, що у даному випадку відсутні докази оскарження таких податкових повідомлень-рішень у судовому порядку. Окрім того, предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку.
Доводи скаржника про відсутність розрахунку пені, колегія суддів вважає безпідставними, так як відповідно до витягу з інтегрованої картки убачається наявність розрахунку пені, нарахованої податковим органом, у т.ч. з урахуванням вимог Закону України щодо періоду поширення короновірусної хвороби.
Скаржник до апеляційної скарги не додала жодного доказу, який би свідчив про неправильність розрахунків податкового боргу, проведеного контролюючим органом.
Що стосується посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, шо відповідач сплатила 24 січня 2024 року Єдиний податок за 4 квартал 2023 року від 24 січня 2024 року, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до витягу з інтегрованої картки (а.с.34) 24.01.2024 було зараховано сплачений єдиний внесок в розмірі 12658,80 грн, платіжне доручення 13703066к від 24.01.2024 і зазначена сума врахована контролюючим органом під час обрахунку заборгованості.
Також враховано контроюючим органом і сплачений відповідачкою єдиний внесок від 15 травня 2024 р в сумі 13 267 грн єдиний внесок від 18 липня 2024 року в сумі 2 556 грн на які посилється скаржник та копії китанції про сплату якого долучено до апеляційної скарги.
Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 87.9. ст. 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив заяву у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Кобаль М.І.
Мельничук В.П.