Справа № 620/8231/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Падій В.В.
Іменем України
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.03.2020 по 30.08.2023 відповідно до абз. 4, 6 п. 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 фіксовану індексацію 4463,15 грн в місяць, за період з 21.03.2020 по 30.08.2023 включно, відповідно до абз. 4, 6 п. 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період, з 21.03.2020 по 31.12.2022 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період, з 21.03.2020 по 31.12.2022 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для нарахування та виплати спірної індексації відсутні. Також відповідач вказує, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу та був звільнений та виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 наказом командира № 101 від 30.08.2023.
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування індексації, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 21.03.2020 по 31.12.2022 без застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 порушує право позивача на отримання індексації у повному обсязі, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню за обґрунтованістю.
При цьому, суд вказав, що у 2023 році зупинився обов'язок виплати індексації доходів населення, враховуючи вищевикладене зазначає, що позовна вимога в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 30.08.2023 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 задоволенню не підлягає. Позовна вимога стосовно компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 також не підлягає задоволенню, оскільки вона є передчасною, відповідач ще не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.
Щодо строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 5 КАС передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
Суд зазначає, що положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), зокрема частиною другою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП, у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У постанові від 28.07.2022 у справі № 300/6805/21 Верховний Суд констатував, що до «усіх виплат» належить заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші виплати.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено у новій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП можна зробити висновок, що до 19.07.2022 вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025) дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Виходячи з наведено, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Отже, спори у правовідносинах щодо оплати праці, які стосуються періоду до 19.07.2022, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду. Натомість після цієї дати строк звернення до суду становить три місяці та обчислюється з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
У даному апеляційному провадженні судом розглядаються правовідносини, що мали місце у період з 21.03.2020 по 31.12.2022. У зв?язку із цим, суд констатує, що позовні вимоги, які охоплюють період з 21.03.2020 по 19.07.2022 не обмежені строком звернення до суду. У свою чергу, позовні вимоги за період з 20.07.2022 по 31.12.2022 можуть бути пред'явлені з урахуванням правил статті 233 КЗпП, які встановлюють тримісячний строк звернення до адміністративного суду з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що про нараховані суми позивачу було відомо 28.09.2023 у зв?язку із отриманням відповідної архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України щодо нарахованого грошового забезпечення, однак до суду він звернувся лише 05.06.2024, тобто більш як через 8 місяців.
У зв?язку із викладеним, суд апеляційної інстанції наголошує на положеннях частини першої статті 77 КАС, якими передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС).
Колегія суддів наголошує, що вказуючи про отримання позивачем відповідних даних про нарахований розмір грошового забезпечення, відповідач не надає докази тому, що відповідні дані (повідомлення) дійсно були направлені позивачу та отримані ним.
У зв?язку із цим, суд констатує відсутність належних та допустимих доказів того, що позивача у розумінні статті 233 КЗпП було повідомлено належним чином про виплачені при звільненні кошти. Відтак, встановлений законом строк звернення до суду станом на час подання позову не почав спливати, а відтак не є пропущеним.
Щодо суті спору, колегія суддів звертає увагу на таке.
Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні та обмежене фінансування жодним чином не впливає на його право отримати індексацію грошового забезпечення.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Так, з 01.01.2015 положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078) діють зі змінами, внесеними Постановою №1013, і згідно з пояснювальною запискою до проєкту цієї Постанови, метою цього акта є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.
У зв'язку із цим Постановою №1013 удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 Порядку №1078 викладено у новій редакції).
Внесені зміни, з-поміж іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», а й надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.
На відміну від правил визначення «базового місяця», яким уважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій, виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Водночас зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу), за новими правилами, не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв'язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за 1 чи 100 відсотків, обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону №1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат і надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Станом на грудень 2015 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався Постановою №1294, яка була чинною з 01.01.2008 по 01.03.2018, тобто до набрання чинності Постановою №704, якою затверджено, зокрема, нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Між тим, Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо «фіксованої» суми індексації, необхідно зазначити, що у період існування спірних правовідносин з 01.03.2018 Закон №1282-XII і Порядок №1078 такого поняття не містили. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте Постановою №1013 цей Додаток був викладений у новій редакції та з 01.12.2015 в ньому, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація не нараховується/нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Абзац 3 пункту 5 Порядку №1078 з 15 березня 2018 року й дотепер діє у редакції Постанови №141 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 застосовується з 01.12.2015 й дотепер у редакції Постанови №1013 та встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу та розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзац 5 пункту 5 Порядку №1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021 у редакції Постанови №1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакціях постанов №1013, №141) додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що нарахування і виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Своєю чергою обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.
Застосовуючи наведений підхід і ураховуючи, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний та цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок про те, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то в якому розмірі.
Як видно з установлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за спірний період та не вирішував питання щодо наявності у позивача права не цей вид індексації за спірний період.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася в березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен установити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) - визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункту 5 Порядку №1078);
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) - визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078);
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася в березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
У такому випадку, як уже зазначалося, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 у справах №420/6982/21, №560/13302/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, від 03.05.2023 у справі №160/10790/22, від 09.05.2023 у справі №400/12702/21, №120/2234/22-а, №560/538/22, №580/8769/21, від 10.05.2023 у справі №260/5461/21, від 22.06.2023 у справі №520/6243/22, від 06.07.2023 у справі №240/23550/21, від 27.07.2023 у справі №160/12028/22, від 03.08.2023 у справі №420/23183/21, від 15.08.2023 у справах №580/9339/21, №400/3784/22, №520/1800/22, від 17.08.2023 у справах №160/4155/22, №580/3967/22, від 28.08.2023 у справі №420/17338/22, від 07.09.2023 у справах №480/5766/22, №160/16084/22, №420/12787/22, від 26.09.2023 у справі №200/4531/22, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 09.11.2023 у справах №420/3131/22, №420/4325/23, від 30.11.2023 у справі №420/616/23, від 06.12.2023 у справі №160/16075/22, від 07.12.2023 у справі №360/381/23, від 20.12.2023 у справі №560/6693/22, від 21.12.2023 у справі №420/10945/22, від 05.02.2024 у справі №360/383/23, від 04.04.2024 у справі №160/4155/22,від 18.04.2024 у справі №280/4812/23, від 30.04.2024 у справі №360/700/23, від 06.06.2024 у справі №280/4745/23, від 27.06.2024 у справах №440/1497/22, №580/602/22 та ін.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 21.03.2020 по 31.12.2022 без застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 порушує право позивача на отримання індексації у повному обсязі.
Посилання скаржника на відсутність у нього відомостей про розмір індексації-різниці, яка виплачувалась йому за попереднім місцем роботи, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідач у розумінні вимог частини другої статті 77 КАС не надав жодних доказів щодо вжиття ним будь-яких дій для з?ясування цих обставин.
При цьому, суд апеляційної інстанції не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині, що розрахунку суми індексації-різниці грошового забезпечення, оскільки відмова у задоволенні позову у цій частині та мотиви суду першої інстанції про те, що здійснення відповідного розрахунку належить до компетенції відповідача, не заперечено скаржником.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку