Справа № 640/21096/22 Суддя першої інстанції: Голубова Л.Б.
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: - Файдюка В.В.,
суддів: - Епель О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) з позовом до Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, Голосіївський відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській обл.), в якому просила:
- визнати протиправною відмову Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки;
- зобов'язати Голосіївський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503 -ХІІ, по досягненню 16 річного віку.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, не враховано та не досліджено обставини, що мають істотне значення для вирішення справи.
Додатково зазначила про те, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду у даній категорії справ викладені у постановах від 18 листопада 2021 року у справі №420/4049/20, від 21 грудня 2022 року у справі №420/5353/20.
У відзиві на апеляційну скаргу Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що на момент звернення позивача до Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 не досягла віку, встановленого законодавством для отримання паспорту громадянина України зразка 1994 року.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року - скасувати, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві народилася донька ОСОБА_2 .
31 серпня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як законі представники ОСОБА_2. та ОСОБА_2 як неповнолітня особа, звернулись до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою, в якій просили видати неповнолітній донці 2007 року народження паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № НОМЕР_3 . До вказаної заяви було додано копії паспортів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та свідоцтво про народження ОСОБА_2 (а.с. 6-11).
Голосіївський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області листом від 17 вересня 2022 року №К-285/6/8024-22/8024/71-22 повідомив, що відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992.
Вважаючи протиправною відмову Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, позивач звернулась до суду з позовом.
Приймаючи рішення відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення законних представників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (31 серпня 2022 року), ОСОБА_2 виповнилося повних 14 (чотирнадцять) років, що свідчить про те, що на момент звернення із заявою про видачу паспорта громадянина України в формі книжечки, ОСОБА_2 не досягла 16-річного віку.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно з частиною першою статті 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначено Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI).
За змістом частини першої статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.
За приписами частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI, відповідно до якої такий містить, зокрема, унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Відповідно до пунктів 1, 2, Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.
Паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Згідно з пунктами 12, 13 Положення № 2503-ХІІ видача та обмін паспорта провадиться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.
Для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Кабінетом Міністрів України 25 березня 2015 року прийнято постанову № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302).
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 01 листопада 2016 року, внесено зміни до Постанови № 302, і з цієї ж дати паспорт громадянина України оформляється у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.
Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 (у редакції постанови Уряду № 745), оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 131 вказаного Порядку також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 внесено зміни до пункту 3 Постанови № 302 (далі - Постанова № 398), доповнивши його абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.".
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" (далі - Тимчасовий порядок № 456), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за №620/33591, відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови № 302 та Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Згідно з пунктом 1 Тимчасового порядку № 456 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови № 302, Постанови № 398, Положення №2503-XII, визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку № 456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Пунктом 3 Тимчасового порядку передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС), зокрема, особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.
За приписами пунктів 4, 5 Тимчасового порядку № 456, оформлення і видача паспорта здійснюються протягом 30 календарних днів з дня подання особою до територіального підрозділу ДМС заяви та документів для оформлення і видачі паспорта. Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи.
Питання права особи по досягненню нею 14-річного віку на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, у зв'язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних, було предметом дослідження Верховного Суду за наслідками якого сформовано висновок у постановах від 18 листопада 2021 року у справі № 420/4049/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 420/5353/20 та у подальшому підтримано у постановах від 17 травня 2023 року у справі № 420/12574/21 та від 09 листопада 2023 року у справі № 380/16510/22 за подібних правовідносин із справою, що розглядається. Висновки, наведені у вказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.
Так, у постанові від 18 листопада 2021 року у справі № 420/4049/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що питання стосовно права особи на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, у зв'язку із ненаданням нею згоди на обробку персональних даних було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, за результатами розгляду якої 19.09.2018 була винесена постанова у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
В означеному рішенні Велика Палата констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
На переконання Великої Палати, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
У цій же постанові Велика Палата вказала, що висновки у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
За встановлених обставин цієї справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також їх неповнолітня донька, ОСОБА_2 , звернулися до Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з заявою від 31 серпня 2022 року у якій просили оформити та видати ОСОБА_2 паспорт зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
До вказаної заяви додано свідоцтво про народження ОСОБА_2 та копії паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У поданій заяві про отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, остання не дала згоди на обробку персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорта.
Крім того, у постановах від 18 листопада 2021 року у справі № 420/4049/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 420/5353/20 Верховний Суд, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення № 2503-ХІІ та Тимчасовий порядок.
У вказаних справах Верховним Судом наголошено на імперативності приписів Закону № 5492-VI, адже ними встановлено обов'язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України.
Також окрему увагу Верховний Суд у цих постановах звернув увагу на те, що відповідно до частини першої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Тому, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що, в свою чергу, може створювати перешкоди у реалізації позивачем своїх громадянських прав.
У подальшому, аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 420/12574/21, від 09 листопада 2023 року у справі № 380/16510/22, від 20 березня 2024 року у справі № 560/3366/23 та від 05 грудня 2024 року у справі №560/7209/23.
Отже, суд першої інстанції помилково погодився з доводами відповідача у справі, зазначивши про те, що право на оформлення паспорта у формі книжечки, набуває громадянин України лише після досягнення 16-річного віку та як наслідок дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503 -ХІІ, колегія суддів зазначає таке.
Як вказувалося вище, пунктом 13 Положення № 2503-ХІІ встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: (1) заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; (2) свідоцтво про народження; (3) дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; (4) у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Форма такої заяви, зазначеної у підпункті 1 пункті 13 Положення № 2503-ХІІ, була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року № 320 "Про затвердження порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", а саме Додаток 1. Однак вказаний наказ втратив чинність на підставі наказу цього ж Міністерства від 01 березня 2018 року № 161. Відтак на сьогодні немає іншого зразка форми про видачу паспорта громадянина України, встановленого Міністерством внутрішніх справ України для реалізації пункту 13 Положення № 2503-ХІІ.
Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 "Про затвердження Тимчасового порядку оформленні і видачі паспорта громадянина України" хоч і містить форму заяви про видачу паспорта громадянина України (додаток 1), проте цей наказ, виходячи із його суті і змісту, не може бути застосовано у спірних правовідносинах, оскільки на дату подання документів відсутнє на користь заявника рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що реалізація волевиявлення особи на отримання паспорта, незалежно від його форми, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу разом із об'єктивно необхідними для цього документами, зокрема для паспорта зразка 1994 року - двома фотокартками і свідоцтвом про народження (від 21 листопада 2018 року у справі № 821/1974/17, від 26 червня 2019 року у справі № 0840/3992/18, від 19 липня 2019 року у справі № 2340/2876/18, від 25 липня 2019 року у справі № 807/85/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 520/11053/18, від 29 листопада 2019 року у справі № 260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 240/575/20).
Як вбачається зі змісту листа Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 17 вересня 2022 року №К-285/6/8024-22/8024/71-22, відповідач оцінки поданій позивачем заяві та долученим до неї додаткам не надавав.
Таким чином, наявні підстави для зобов'язання Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також їх неповнолітня донька, ОСОБА_2 від 31 серпня 2022 року та додані до неї документи і прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, то відповідно до статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Зобов'язати Голосіївський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 03039, місто Київ, вулиця Голосіївська, 15: ЄДРПОУ: 42552598) повторно розглянути заяву ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ) від 31 серпня 2022 року та прийняти рішення за наслідками її розгляду з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Епель
Є.І. Мєзєнцев
Повне рішення виготовлено 20 жовтня 2025 року.