П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/295/23
Головуючий І інстанції: Величко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту ухвали суду - 04.09.2025р.) про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
17.01.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо здійснення йому виплати пенсії з 01.03.2022р. з обмеженням її максимальним розміром;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити починаючи з 01.03.2022р. виплату пенсії в повному обсязі, з урахуванням індексації згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального заходу найбільш вразливих верст населення у 2022 році» від 16.02.2022р. №118, без обмеження її максимальним розміром, з основним розміром 90% грошового забезпечення із урахуванням проведених виплат.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2023р. зобов'язано ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити проведення перерахунку і виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2022р. з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального заходу найбільш вразливих верст населення у 2022 році» від 16.02.2022р. №118, з основним розміром 90% грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром, із урахуванням проведених виплат.
Вказане судове рішення набрало законної сили - 04.03.2023р.
06.03.2023р. Миколаївський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у даній справі.
30.06.2025р. ухвалою суду 1-ї інстанції (із урахуванням змін, внесених ухвалою суду від 15.07.2025р.) було змінено спосіб та порядок виконання судового рішення від 03.02.2023р. у справі №400/295/23 шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 нараховану суму доплати пенсії за період з 01.03.2022р. по 31.03.2023р. у розмірі 60306,74 грн.
30.07.2025р. ГУ ПФУ в Миколаївській області звернулося до суду 1-ї інстанції із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа у справі №400/295/23, виданого від 06.03.2023р. Миколаївським окружним адміністративним судом.
В обґрунтування поданої заяви відповідач вказав, що фактичне виконання судового рішення буде здійснюватися органами Казначейства на підставі ухвали суду 1-ї інстанції від 30.06.2025р. про зміну способу виконання рішення у справі №400/295/23. Таким чином, з метою запобігання подвійного виконання судового рішення у справі №400/295/23, завдання збитків Державному бюджету України відповідач просив визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року (прийнята в порядку письмового провадження) у задоволенні заяви ГУ ПФУ в Миколаївській області - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, відповідач 15.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної ухвали, було порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.09.2025р. та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги поданої заяви в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
03.10.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України).
За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У Рішенні від 30.06.2009р. за №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також, варто звернути увагу на те, що обов'язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд 1-ї інстанції констатував, що ГУ ПФУ у Миколаївській області не зазначено як жодної матеріально-правової, так і процесуально-правової підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно з ч.1 ст. 374 КАС України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
У силу ч.2 цієї статті, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку із його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Так, наведені в ст.374 КАС України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові і процесуально-правові.
До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов'язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником поза межами виконавчого провадження чи іншою особою.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:
- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);
- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;
- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;
- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;
- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;
- пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Відповідно до обставин даної справи, зміна способу та порядку виконання судового рішення не є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Також, безпідставними є доводи апелянта з приводу того, що наявність виконавчого листа та прийнята ухвала про зміну способу і порядку виконання рішення суду призведуть до подвійного стягнення з відповідача заборгованості по рішенню суду у даній справі з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.ч.1-2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
За п.6 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845) передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:
- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв'язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім'я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);
- оригінал виконавчого документа;
- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);
- оригінал або ж копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).
Таким чином, подання оригіналу виконавчого листа у справі №400/295/23 є обов'язковою вимогою для перерахування коштів згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845.
За таких обставин відсутні підстави для визнання виконавчого листа, виданого 06.03.2023р. Миколаївським окружним адміністративним судом у справі №400/295/23, таким, що не підлягає виконанню.
Інших належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права або ж порушень норм процесуального права апеляційна скарга пенсійного органу не містить, а її доводи критично оцінюються колегією суддів, оскільки вони не спростовують висновків суду 1-ї інстанції та були враховані судом під час прийняття оскаржуваного судового рішення.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст.316 КАС України, суд 2-ї інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.249,308,311,315,317,321,322,325,328,383 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 21.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко