П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21601/24
Головуючий І інстанції: Стефанов С.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали - 10.09.2025р.) про відмову у визнанні протиправними дій (бездіяльності), вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.07.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні перерахунку його пенсії без обмеження її максимальним розміром, із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024р. №2-р/(ІІ)2024;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити з 20.03.2024р. перерахунок та виплату його пенсії без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, у розмірі - 101863,17 грн. щомісячно із урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2024р., залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025р., позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Херсонській області, яка полягає у не проведенні перерахунку ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024р. №2-р/(ІІ)2024. Зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити з 20.03.2024р. перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
01.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою в порядку ст.383 КАС України, в якій, посилаючись на неналежне невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, просив: визнати бездіяльність, допущену ГУ ПФУ в Херсонській області відповідачем в ході виконання судового рішення від 17.07.2023р. у справі №420/1640/19 - протиправною.
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання судового рішення від 16.08.2024р. у справі №420/21601/24 в частині не сплати нарахованої заборгованості з пенсійних виплат за період часу з 20.03.2025р. по 30.06.2025р. у розмірі 616260,23 грн.;
- зобов'язати відповідача вжити заходи стосовно усунення порушень п.9 ч.1 ст.129, ст.129-1 Конституції України, шляхом сплати нарахованої заборгованості з пенсійних виплат за період часу з 20.03.2025р. по 30.06.2025р. у розмірі 616260,23 грн.;
- зобов'язати відповідача повідомити Одеській окружний адміністративний суд про результати вжитих заходів протягом одного місяця після надходження ухвали суду за результатами розгляду цієї заяви;
- вийти за межі його вимог у разі, якщо суд вбачає в цьому необхідність для повного захисту його прав, свобод та інтересів, про захист яких заявник просить.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року (постановленою в порядку письмового провадження) у задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 23.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної ухвали, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2025р. та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги його заяви задовольнити в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
15.10.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України).
За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У Рішенні від 30.06.2009р. за №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також, варто звернути увагу на те, що обов'язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд попередньої інстанції, з огляду на те, що проведення виплати заборгованості не може бути здійснене за рахунок власних коштів ПФУ, зокрема ГУ ПФУ в Херсонській області, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань дійшов висновку про те, що підстав для визнання дій (бездіяльності), вчинених відповідачем на виконання рішення суду немає.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано, зокрема, ст.383 КАС України.
У відповідності до ч.1 ст.383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій або ж бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з ч.6 ст.383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу.
Системний аналіз зазначених вище норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі, і ст.383 КАС України, має на меті забезпечення належного виконання рішення суду. Підставами його застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень або дій суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення у відповідній справі, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Наявність у КАС України спеціальних положень, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання адміністративного позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому КАС України (ст.383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Тобто, судове рішення виконується безпосередньо і для виконання останнього не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Даний порядок оскарження дій суб'єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на ч.5 ст.383 КАС України, відповідно до якої, розгляд такої заяви здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2019р. у справі №806/2143/15 та від 21.12.2020р. у справі №440/1810/19.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, суд має зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад судочинства, серед іншого, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.05.2021р. у справі №9901/598/19 та від 01.02.2022р. у справа №420/177/20.
Як вбачається з резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2024р., ГУ ПФУ в Херсонській області зобов'язано здійснити з 20.03.2024р. перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Так, згідно з листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 21.07.2025р., ГУ ПФУ в Херсонській області з 20.03.2024р. було здійснено перерахунок пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром.
При цьому, сума доплати після перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 20.03.2024р. по 30.06.2025р. склала - 616260,23 грн.
Зазначена сума внесена до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, однак її виплата буде проведена лише після надходження відповідного фінансування з державного бюджету України та в порядку загальної черговості.
У свою чергу, наказом ПФУ від 31.03.2025р. №49, до затвердження бюджету ПФУ на 2025 рік, затверджено Тимчасовий розпис доходів і видатків ГУ ПФУ в Херсонській області на ІІІ квартал 2025р. У тимчасовому розписів доходів та видатків виділення коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду не передбачено.
Надаючи оцінку діям (рішенню) відповідача стосовно накладення на пенсійний орган штрафу, суд апеляційної інстанції не залишає поза увагою той факт, що згідно зі ст.ст.23,116 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання і платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному БК України.
Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених БК України чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно з п.п.1,2 «Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління» (затв. постановою правління ПФУ від 22.12.2014р. №28-2), Управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами ПФУ. Управління Фонду підпорядковуються Фонду і безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в АР Крим, областях, м.Києві та м.Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими у відповідності до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Основними завданнями управління Фонду є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення, ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, та виконання інших завдань, визначених законом (п.3 Положення №28-2).
У силу п.4 Положення №28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; призначає (здійснює перерахунок), виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення органом ПФУ дійсно можливе лише за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
У постанові від 24.07.2023р. у справі №420/6671/18 Верховний Суд наголосив, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю територіального управління ПФУ, не знаходяться на його рахунках. Тобто, фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Стягнення ж з суб'єкта владних повноважень (територіального органу ПФУ) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій і, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
При цьому, слід зазначити, що виділення коштів з Державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України, що підтверджується релевантною судовою практикою, а саме Верховним Судом у постановах від 24.01.2018р. у справі №405/3663/13-а, від 07.11.2018р. у справі №818/159/18, від 07.11.2019р. у справі №560/523/19 та від 23.04.2020р. у справі №560/523/19 зазначено про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Відповідно, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції, з огляду на обставини справи, були відсутні підстави для задоволення заяви позивача.
Інших належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права або ж порушень норм процесуального права апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить, а її доводи критично оцінюються колегією суддів, оскільки вони не спростовують висновків суду 1-ї інстанції та були враховані судом під час прийняття оскаржуваного судового рішення.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст.316 КАС України, суд 2-ї інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.249,308,311,315,317,321,322,325,328,383 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 21.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко