П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 522/2152/25-Е
Головуючий І інстанції: Ковтун Ю.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 20 червня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 20.06.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,-
06.02.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 03.10.2024р. №АВ/20527, винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 , по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, якою на нього накладено штрафні санкції у розмірі - 17000 грн., а також закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 було винесено постанову від 03.10.2024р. №АВ/20527 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн. Позивач не згоден із вказаною постановою, вважає її протиправною, незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем, при її винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства не з'ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, та чи наявна його вина у вчиненні правопорушення.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 20 червня 2025 року (ухваленим в порядку письмового провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, позивач 30.06.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 20.06.2025р. та прийняти нове, яким його позовні вимоги - задовольнити у повному обсязі.
21.07.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
03.10.2024р. ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову №АВ/20527 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн.
Згідно із зазначеною постановою, 03.10.2024р. о 15:00 год. військовозобов'язаний ОСОБА_1 , в умовах особливого період, під час дії воєнного стану та проведення мобілізації, в порушення вимог абз.2, пп.10-1 п.1 Додатку №2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», не мав при собі військово-облікового документа разом із документом, що посвідчує особу.
Не погоджуючись з правомірністю винесення спірної постанови від 03.10.2024р. №АВ/20527 про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова від 03.10.2024р. №АВ/20527 прийнята відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Нормами ч.3 ст.126 КУпАП передбачено відповідальність осіб за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Порушення вказаної норми в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян в розмірі від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Неоподатковуваний мінімум доходів громадян - грошова сума розміром у 17 грн., встановлена п.5 підрозділу 1 розділу XX ПК України, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, за винятком норм адміністративного і кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів чи правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу IV ПК України для відповідного року.
Таким чином, станом на момент винесення спірної у даній справі постанови, розмір штрафу у грошовому виразі, який міг бути накладений на громадянина, винного у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, складав від 17000 грн. до 25500 грн.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- та кінозйомки, відеозапису або засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності дійсно можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного, а також об'єктивного з'ясування обставин справи.
При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод або інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або ж мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як уже встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами даної справи, 03.10.2024р. ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 винесено спірну постанову по справі про адміністративне правопорушення №АВ/20527, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено на останнього стягнення у вигляді штрафу у розмірі - 17000 грн.
Саме такий склад правопорушення зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що згідно зі ст.235 КУпАП, ТЦК та СП розглядають справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст.210, 210-1, 211 КУпАП (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі СБУ або СЗР України). Від імені ТЦК та СП розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За приписами ч.1 ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Як передбачено у п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про ТЦК та СП» від 23.02.2022р. №154, ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, а також мобілізаційної підготовки та мобілізації.
ТЦК та СП утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) ТЦК та СП.
У силу п.9 Положення №154, ТЦК та СП відповідно до покладених завдань розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням КУпАП.
З викладених вище норм можна дійти висновку, що керівник ІНФОРМАЦІЯ_2 має право розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення, зокрема, і за ст.210-1 КУпАП.
У відповідності до п.120 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. Указом Президента України від 10.12.2008р. за №1153/2008), у зв'язку зі службовою необхідністю на військовослужбовця, який займає штатну посаду, може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою рівнозначною або вищою посадою, а саме: невакантною - у разі тимчасової відсутності, або внаслідок усунення від виконання службових обов'язків чи відсторонення від виконання службових повноважень військовослужбовця, який її займає.
Зазначене передбачає тимчасове отримання особою, яка призначена відповідним наказом т.в.о., повноважень, прав та обов'язків безпосереднього начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 на період тимчасової відсутності останнього.
Як свідчать обставини справи, спірну постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП було прийнято ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , що цілком відповідає вимогам ст.235 КУпАП.
Також, надаючи оцінку рішенню суду 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, повноваження та відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян відносно здійснення мобілізаційних заходів.
Особливий період, відповідно до абз.5 ч.1 ст.1 Закону №3543-XII, це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014р., коли було оприлюднено Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014р. №303/2014.
24.02.2022р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-ІХ, яким затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022, відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022р. строком на 30 діб.
У подальшому, строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
Як уже зазначалося колегією суддів вище, ст.210-1 КУпАП визначає покарання за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частина 3 вказаної статті передбачає, зокрема, накладення штрафу на громадян за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені у ст.22 Закону №3543-XII.
Так, ч.6 ст.22 Закону №3543-XII чітко передбачає, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника ТЦК та СП або ж поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
За змістом абз.3 п.10-1 «Правил військового обліку», які є додатком 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487), призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, і пред'являти їх за вимогою, серед інших, уповноваженого представника районного (міського) ТЦК та СП або ж поліцейського.
Законодавчий припис про необхідність мати при собі і пред'являти за вимогою військово-обліковий документ покладає на особу і обов'язок отримати такий документ.
Окрім того, варто зазначити, що ч.10 ст.1 Закону №3543-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 11.04.2024р. №3633-IX) передбачено, що до військово-облікових документів належать: посвідчення призовника, військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16.05.2024р. №559 було затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву.
Пунктом 2 Постанови встановлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.
Відповідно до п.1 Порядку №559, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до п.п.3 і 4 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності Постановою №559.
Як передбачено у п.2 Порядку №559, військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується Постановою №559.
Згідно із п.7 Порядку №559, військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.
Формування і відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у п.8 цього Порядку.
За абз.2 п.82, п.9 Порядку №559, формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може також здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
При цьому, за змістом п.14 Порядку №559 військово-обліковий документ на бланку видається (замінюється) за письмовою заявою громадянина України районним (міським) ТЦК та СП або його відділом (відповідним органом СБУ, підрозділом розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку у випадках, зокрема, якщо призовник, який перебував на військовому обліку до набрання чинності зазначеною вище Постановою, не отримував посвідчення призовника, а військовозобов'язаний та резервіст - військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військового квитка офіцера запасу або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Для отримання (заміни) військово-облікового документа на бланку громадянин зобов'язаний особисто звернутися з письмовою заявою до районного (міського) ТЦК та СП мки або його відділу (відповідного органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або ж виключення з військового обліку і надати кольорову фотокартку встановленого розміру (п.17 Порядку №559).
У відповідності до п.18 Порядку №559, військово-обліковий документ на бланку повинен бути виданий (замінений) протягом п'яти робочих днів з дати реєстрації заяви в районному (міському) ТЦК та СП або його відділі (відповідному органі СБУ, підрозділі розвідувального органу).
Водночас, матеріалами даної справи підтверджується, що ОСОБА_1 , на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення від 03.10.2024р. №Ш/20451 за ч.1 ст.210-1 КУпАП, будь-якого військово-облікового документу не мав.
Такий військово-обліковий документ не був наданий і до суду першої інстанції.
У свою чергу, надання відповідного документа (більш того, за умови його формування через «Резерв+» 30.05.2025р.) лише до суду апеляційної інстанції логічного та послідовного пояснення зі сторони позивача не знайшло.
Оцінюючи доводи автора апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що такі жодним чином не спростовують вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого у ч.3 ст.210-1 КУпАП, оскільки ч.6 ст.22 Закону №3543-XII чітко передбачає обов'язок громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, у період проведення мобілізації (крім цільової), мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою уповноваженого представника ТЦК та СП або ж поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
В розрізі викладених норм, відповідач надав правильну правову оцінку діям позивача, оскільки останній військово-облікового документа взагалі не мав (що, власне, позивачем жодним чином у суді першої інстанції не спростовувалося) та, відповідно, пред'явити його на вимогу уповноважених представників ТЦК та СП не міг, чим і порушив ч.3 ст.210-1 КУпАП. Склад правопорушення, передбаченого у ч.3 ст.210-1 КУпАП, є загальним та, відповідно, сама по собі відсутність у громадянина чоловічої статі від 18 до 60 років при собі військово-облікового документа у період проведення мобілізації, являється, на переконання колегії суддів, порушенням законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Крім цього, суд 1-ї інстанції цілком вірно відхилив доводи позивача щодо не повідомлення його про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки такі спростовуються відомостями зазначеними у згаданому протоколі від 03.10.2024р. №Ш/20451, в якому зазначена дата та час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також наявна відмітка про відмову від підпису та одержання його копії у присутності двох свідків, які також засвідчили факт вчиненого порушення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана позивачем постанова була винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому підстави для її скасування - відсутні. При цьому, окремі дефекти спірного рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо його протиправності та, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), то відповідне рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Вказані позивачем несуттєві недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним цього рішення суб'єкта владних повноважень за умови, якщо позивачем дійсно вчинено порушення вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тим більше в особливий період, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 20 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено: 20.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко