20 жовтня 2025 р. Справа № 520/28398/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 (суддя Панов М.М.; м. Харків) по справі № 520/28398/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі також - відповідач, ГУПФУ в Харківській області) в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №203040014028 від 17.01.2024 про відмову у призначенні та одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позову позивач зазначила, що рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, є протиправним та таким, що порушує її право на належний соціальний захист, а тому підлягає скасуванню.
Рішенням від 18 квітня 2025 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №203040014028 від 17.01.2024 про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 .
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнув на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в загальному розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 року по справі № 520/28398/24 та прийняти нове рішення суду, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в управлінні ПФУ в Московському районі м. Харкова та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до уточнюючої довідки від 15.11.2022, яку надав комунальний початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад департаменту культури Харківської міської ради, заявниця працює в дитячій музичній школі № 15 з 02.01.2003 по час звернення до Управління. Згідно з переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років ( Постанова Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. № 909) (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №1436 (1436-2002-п) від 26.09.2002р.) до переліку закладів освіти вищезазначена установа не відноситься.
Позивач не реалізувала своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач) та отримує пенсію за віком відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою від 03.03.2023 щодо виплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За наслідками розгляду заяви позивача від 03.03.2023 відділом перерахунків пенсій №4 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення № 203040014028 від 10.03.2023 про відмову у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій. В обґрунтування рішення відповідач вказав, що позивач працює в дитячій музичній школі № 15 з 02.01.2003, однак вказана установа не відноситься до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, тому в позивача відсутнє право на виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач оскаржила його до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2023, яке набрало законної сили 23.12.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 203040014028 від 10.03.2023 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячний пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2023 щодо виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячний пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та додані до неї документи, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Після набрання рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 законної сили, позивач 08.01.2024 звернулась до відповідача з проханням виконати рішення суду та винести законне рішення, яким призначити їй грошову допомогу в розмірі 10 місячних пенсій. На що отримала відповідь, що її справа знаходиться на стадії виконання.
22 травня 2024 р. позивач повторно звернулась до відповідача з проханням виконати рішення суду і 13.06.2024 отримала відповідь та Рішення №203040014028 від 17.01.2024, копії яких додані до позову.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №203040014028 від 17.01.2024 позивачу повторно було відмовлено у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення.
Свою відмову відповідач мотивував тим, що відповідно до п. 7-1 «Прикінцевих положень» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягненню пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсії. Підстав зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботу у дитячих музичних школах періоди з 01.01.1992 по 31.12.2002 та з 02.01.2003 по 02.10.2022 на посаді викладача згідно із поданими до заяви від 03.03.2023 документами про стаж - немає, тому прийнято рішення про відмову у призначенні та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії згідно із п.7-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 30 років на посадах, робота на яких, дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Не погоджуючись з рішенням відповідача №203040014028 від 17.01.2024 про відмову у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що викладач музичної школи, дитячої музичної школи, є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, отже стаж роботи викладачем у перелічених вище закладах, підлягає зарахуванню до стажу у розумінні п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №203040014028 від 17.01.2024 про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини у сфері призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-VI).
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення Закону» № 1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Водночас, пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, та механізм її виплати визначає «Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е і ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт 4 Порядку № 1191).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення (пункт 6 Порядку № 1191).
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Таким чином, норму пункту 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Така ж норма міститься в пункту 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі Порядок №637).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач працювала на таких посадах:
- з 01.08.1981 по 29.09.1982 викладачем в Первомайській дитячій школі;
- з 01.10.1982 по 31.12.1991 викладачем в Харківській дитячій музичній школі № 8;
- з 01.01.1992 по 31.12.2002 викладачем та концертмейстером в Харківській дитячій музичній школі № 8 ;
- з 02.01.2003 позивач працює в Комунальному початковому спеціалізованому мистецькому навчальному закладі "Дитяча музична школа № 15 ім. В.А. Моцарта" (раніше - комунальний заклад культури "Дитяча музична школа №15") на посаді викладача фортепіано.
30.04.2024 Комунальний початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад "Дитяча музична школа № 15 ім. В.А. Моцарта" перейменовано на комунальний заклад мистецької освіти "Дитяча музична школа №15 ім. В.А. Моцарта" Харківської міської ради.
На дату призначення пенсії позивач продовжувала працювати на посаді викладача фортепіано у цьому навчальному закладі.
Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що до заяви від 03.03.2023 щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 було додано наступні документи про стаж:
- довідку комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу “Дитяча музична школа № 8 імені П.Д. Гайдамаки» Департаменту культури Харківської міської ради від 15.11,2022 про роботу з 01.10.1982 по 31.12.2002 на посаді викладача фортепіано і концертмейстера;
- довідку комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу “Дитяча музична школа №15 імені В.А.Моцарта» Департаменту культури Харківської міської ради від 15.11.2022 про роботу з 02.01.2003 по теперішній час викладачем фортепіано.
Зі змісту оскаржуваного рішення ГУПФУ в Харківській області від 17.01.2024 судом встановлено, що період роботи по 31.12.1991 на посадах викладача в середній музичній чи художній школах, музичній школі-семирічці, школі музичних вихованців було зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років.
Водночас періоди роботи ОСОБА_1 у дитячих музичних школах з 01.01.1992 по 31.12.2002 та з 02.01.2003 по 02.10.2022 на посаді викладача згідно із поданими до заяви від 03.03.2023 документами до спеціального стажу роботи не було зараховано, оскільки зазначені посади не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту («Позашкільні навчальні заклади») посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Надаючи оцінку доводам відповідача стосовно того, що робота на посаді викладача у позашкільних навчальних закладах не дає право на отримання пенсії за вислугу років, колегія суддів зазначає таке.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).
Переліком №909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Відповідно до пункту 2 примітки до Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Відповідно до пункту 3 примітки до Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
За приписами статті 28 Закону України «Про освіту» (далі - Закон №1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Згідно зі статтею 29 Закону №1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
Як передбачено статтею 4 Закону України «Про позашкільну освіту» (далі - Закон №1841-III), позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Отже, позашкільна освіта є складовою системи освіти.
Статтею 12 Закону №1841-III та пунктом 6 «Переліку типів позашкільних навчальних закладів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 №433 передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
У силу правового регулювання статті 21 Закону №1841-III, право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 30 років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року за №963 затверджений «Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» (далі Перелік 963), яким передбачено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія вищезазначеного Переліку №963, який відносить посаду, зокрема, викладач до педагогічних посад.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 по справі №876/5312/17, а також у постанові від 13.02.2019 по справі №233/4308/17, визначила, що стаж роботи викладачем та концертмейстером у дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №756/9879/16-а.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що викладач класу фортепіано є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, отже, стаж роботи викладачем у перелічених вище закладах, підлягає зарахуванню до спеціального стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ.
Посилання представника відповідача на обставини того, що Переліком № 909 визначено вичерпний список посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, однак, посаду викладача цим Переліком не передбачено, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, постановою Кабінету Міністрів України № 963 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, відповідно до якого до посад педагогічних працівників належать, зокрема, викладачі всіх спеціальностей.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.04.2021 у справі № 721/1053/16-а.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно не зарахувало до спеціального стажу педагогічного працівника періоди роботи позивача на посадах викладача у дитячих музичних школах з 01.01.1992 по 31.12.2002 та з 02.01.2003 по 02.10.2022.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №203040014028 від 17.01.2024 про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту свого порушеного права та доводам відповідача щодо дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України при вирішенні спірного питання, колегія суддів зазначає таке.
Колегія суддів вказує, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 року у справі № 818/960/17.
У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій, а отже відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення “ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Колегія суддів враховує, що позивачу призначена пенсія за віком відповідно до приписів Закону №1058-ІV, що не заперечується сторонами та підтверджується наявними доказами в матеріалах справи.
Обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, що також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами засвідчують той факт, що станом на день досягнення пенсійного віку позивач працювала у закладах та установах державної та/або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788, а її стаж роботи на таких посадах на момент досягнення пенсійного віку становив понад 30 років.
Крім того, позивачу до моменту призначення пенсії за віком, пенсія з інших підстав не призначалась, одноразова грошова допомога не виплачувалась.
Отже, дотримано всі умови, визначені пунктом 7-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, для виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 по справі № 520/28398/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова