Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 жовтня 2025 року справа № 520/3880/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григорова Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Національного університету цивільного захисту України (вул. Онопрієнко, буд. 8, м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18034, код ЄДРПОУ: 08571363) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені (заробітної плати) за період з 30 липня 2024 року по 24 січня 2025 року у сумі 120393,86 (сто двадцять тисяч триста дев'яносто три) грн. 86 коп.;
- зобов'язати Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені (заробітної плати) за період з 30 липня 2024 року по 24 січня 2025 року у сумі 120393,86 (сто двадцять тисяч триста дев'яносто три) грн. 86 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 липня 2024 року, посилаючись на ст.116, ст.117 КЗпП.
Ухвалою суду від 26.02.2025р. відкрито спрощене провадження у справі за вказаним адміністративним позовом. Ухвалою суду від 22.08.2025р. витребувано від відповідача оригінал або належним чином засвідчену копію довідки про середній заробіток ОСОБА_1 відповідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, яка віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022р. № 75 (із змінами), розгляд справи було відтерміновано.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити.
З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у відповідача та згідно витягу з наказу Національного університету цивільного захисту України (по особовому складу) від 30.07.2024р. №397 позивача виключено з 30 липня 2024 року з кадрів ДСНС та зі списків особового складу університету.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виплачено позивачу заробітну плату лише 24.01.2025р., а саме: перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 677,60 грн. Вказана обставина не заперечується сторонами по справі.
Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Як установлено судом, позивачу при звільненні та виключенні 30.07.2024р. зі списків особового складу університету не було виплачено у строк належних сум грошового забезпечення. Вказані виплати були проведені відповідачем 24.01.2025р. у розмірі 677,60 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 24.01.2025р.(а.с. 15).
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 30 липня 2024 року - 24 січня 2025 року.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Згідно довідки про розмір грошового забезпечення за травень - червень 2024 року грошове забезпечення ОСОБА_1 склало 39 323,00 грн.
Тобто, середньоденне грошове забезпечення становить 644,63 грн. (39 323,00/61).
Таким чином, враховуючи період затримки виплати грошового забезпечення з 30.07.2024р. по 24.01.2025р. середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 114 744,14 грн. (644,63*178) грн.
Поряд із цим, суд не приймає до уваги розрахунок позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Щодо наданого самостійно здійсненого розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.07.2014 р. по 24.01.2025 р. у розмірі 120 393,86 грн., то суд не приймає до уваги вказаний розрахунок, оскільки останній не є належним доказом в розумінні КАС України.
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд вважає, що в цій справі ключові доводи сторін отримали належну оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені (заробітної плати) за період з 30 липня 2024 року по 24 січня 2025 року.
Стягнути з Національного університету цивільного захисту України (код ЄДРПОУ: 08571363) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені (заробітної плати) за період з 30 липня 2024 року по 24 січня 2025 року у сумі 114 744,14 грн. (сто чотирнадцять тисяч сімсот сорок чотири гривні) 14 коп.
Стягнути з Національного університету цивільного захисту України (код ЄДРПОУ: 08571363) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 484,48 (чотириста вісімдесят чотири гривні) 48 коп. Решту судових витрат залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.В. Григоров