21 жовтня 2025 року Справа № 480/2943/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/2943/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , і, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (яка підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 та перебуває на її повному утриманні) щодо ненарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.03.2022 по 20.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, та шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (та її підпорядковану військову частину НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 04.03.2022 по 20.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач під час нарахування позивачу грошового забезпечення у період з 04.03.2022 по 20.05.2023 застосовував в якості розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким, зокрема, у пункт 4 Постанови № 704 були внесені відповідні зміни. Отже, зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови №103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню. Позивач зазначає, що відповідно до пункту 4 Постанови № 704, починаючи з 29 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року, у зв'язку із чим зазначає, що грошове забезпечення позивача за спірний період та виплати при звільненні мали обчислюватися із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2022, та 01.01.2023 відповідно.
Ухвалою суду від 16.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
Відповідач із позовними вимогами не погодився, у відзиві на позовну заяву зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня 2018, тоді як згідно приміток до додатків 1 та 14 розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Оскільки, додатки 1 і 14 до постанови № 704 були затверджені 30.08.2017 року, а пункт 4 цієї ж постанови змінено 21.02.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 103, то відповідно і у цьому випадку пріоритетним у застосуванні є положення саме пункту 4 Постанови № 704. Таким чином, дії відповідача при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідають вимогам пункту 4 Постанови №704 та є правомірними.
Також, від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшла заява про заміну відповідача, Військової частини НОМЕР_2 , правонаступником - Військовою частиною НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 26.08.2022 задоволено клопотання представника Військової частини НОМЕР_2 про заміну сторони у адміністративній справі №480/2943/25 правонаступником та замінено в адміністративній справі №480/2943/25 відповідача - Військову частину НОМЕР_2 на правонаступника, яким є Військова частина НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Ухвалою суду від 13.10.2025 витребувано у сторін докази про нараховану та виплачену позивачу грошову допомогу для оздоровлення за період з 04.03.2022 по 20.05.2023 включно.
На виконання вимог ухвали суду відповідач подав до суду довідку від 16.10.2025 №1044/А7029, у якій зазначено, що ОСОБА_1 отримував грошову допомогу на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за період з 04.03.2022 по 20.05.2023 включно. Згідно наказу №311 від 30.09.2022 командира військової частини НОМЕР_2 грошову допомогу на оздоровлення на 2022 рік, в розмірі 13912,30 грн. - отримано разом з ГЗ за листопад 2022 в грудні 2022 року; згідно наказу №205 від 28.04.23 командира військової частини НОМЕР_2 грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, в розмірі 23421,30 грн. - отримано в квітні 2023 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач у період з 04.03.2022 по 20.05.2023 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , яка була підпорядкована та перебувала на фінансовому утриманні ВЧ НОМЕР_1 .
При цьому, розрахункова величина, яку використовував відповідач для проведення нарахування виплат позивача за вказаний період, - прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом із цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (надалі - Закон № 294-IX), Закон № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (далі - Закон № 1928-IX), Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (далі - Закон № 2710-IX), таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, 2020, 2021, 2022, та 2023 відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1928-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення з 04.03.2022 по 20.05.2023, а також виплачених за цей період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2022, 2023) року.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, застосовуючи з 04.03.2022 по 20.05.2023 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Оскільки щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням в структурі місячного грошового забезпечення, то за 2022 та 2023 роки позивачеві дані виплати здійснювались у меншому, ніж належало, розмірі.
Так, згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2025 №1044/А7029, ОСОБА_1 отримував грошову допомогу на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за період з 04.03.2022 по 20.05.2023 включно. Згідно наказу №311 від 30.09.2022 командира військової частини НОМЕР_2 грошову допомогу на оздоровлення на 2022 рік, в розмірі 13912,30 грн. - отримано разом з ГЗ за листопад 2022 в грудні 2022 року; згідно наказу №205 від 28.04.23 командира військової частини НОМЕР_2 грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, в розмірі 23421,30 грн. - отримано в квітні 2023 року.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення у цій частині.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 КАС України).
За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні у період з 04.03.2022 по 20.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, а також виплачених за цей період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, з урахуванням виплачених сум.
Вказана позиція суду узгоджується з позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 03.01.2025 по справі №480/2559/22.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов підлягаю частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" і такий ним не сплачувався. Відтак, підстави для компенсації витрат за сплату позивачем судового збору у справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні у період з 04.03.2022 по 20.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також виплачених за цей період грошової допомоги на оздоровлення, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 04.03.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за цей період грошової допомоги на оздоровлення, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, з урахуванням виплачених сум.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька