Справа № 420/35477/25
21 жовтня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши заяву представника ОСОБА_1 (адвоката Землякова О.А.) за вхід. №110023/25 від 20.10.2025 року про забезпечення позову,
До Одеського окружного адміністративного суду разом з позовом надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:
- Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та його структурним підрозділам (відділам) в особі його посадових/службових осіб, вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією та призовом па військову службу по мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що Позивач не належить до жодної з зазначених у ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" категорій, зокрема не є військовозобов'язаним, не перебуває в запасі, оскільки виключений з обліку у 2013 році за досягненням граничного віку перебування в запасі.
Отже, після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов'язаним, а тому на неї не поширюються закони про військовий обов'язок та військову службу. Зокрема, така особа не може бути призвана під час мобілізації, не зобов'язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, їй не можна вручити повістку. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним - особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно. Заяву на взяття його на військовий облік позивач до ТЦК та СП не подавав. Обов'язку самостійно оновити персональні дані для виключених з військового обліку осіб нормативно-правовими актами не встановлено. Уточнення даних не означає постановку на військовий облік.
ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі четвертого відділу безпідставно та протиправно продовжує вимагати від позивача вчинення дій, які передбачені для військовозобов'язаних осіб, яким позивач не являється уже більше 11 років.
Відсутність вжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що позивач буде підданий незаконним діям з боку органів військового обліку, що спричинить непоправні негативні наслідки для позивача, в тому числі це матиме вплив на його психологічний стан та соціальне становище та позивач також буде вимушений оскаржувати дії ТЦК та СП направлені на його мобілізацію, оскільки вони будуть протиправними з огляду на відсутність у позивача статусу військовозобов'язаного, що також ускладнить виконання рішення суду у даній справі.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя виходить з наступного.
Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено що, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
З огляду на приписи наведеної статті небезпека заподіяння шкоди до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Суд також має враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Положеннями ч. 1 ст. 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Отже, ч.2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 р. №9 в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 р. №2 розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання судового рішення про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із таким клопотанням, позовним вимогам.
Суддя зауважує, що регулювання підстав і порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв «адекватності», тобто наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема і те, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також «співмірності», тобто співвідношення негативних наслідків від вжиття певних заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 р. у справі №826/16911/18, від 25.03.2019 р. у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 р. у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 р. у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 р. у справі №640/868/19, від 30.09.2019 р. у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020 р. у справі №640/9167/19 та інших.
Так, з матеріалів справи встановлено, що спірні правовідносини фактично стосуються обставин невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII, згідно з ч. 1 ст. 1 якого, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
У силу ч.2 ст. 17 Закону України «Про оборону України», громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно з законом.
Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
У відповідності до п. 1 «Положення про ТЦК та СП» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. за №154), ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 р. відповідно до вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. №389-VIII в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
Водночас, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що рішення/бездіяльність відповідача щодо не виключення його з військового обліку, на його переконання, є протиправним.
Втім, суддя зазначає, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення (дій/бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак протиправності цього рішення (дій/бездіяльності) є фактично вирішенням спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення. Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 р. у справі №826/14303/ 18, від 12.02.2020 р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Як свідчать матеріали оскарження, у своїй заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити чітко не визначеному колу органів та посадових осіб Збройних Сил України вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією та призовом па військову службу по мобілізації - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідачів є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 р. у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник Позивача посилається на те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може призвести до того, що позивач буде підданий незаконним діям з боку органів військового обліку, що спричинить непоправні негативні наслідки для позивача, в тому числі це матиме вплив на його психологічний стан та соціальне становище та позивач також буде вимушений оскаржувати дії ТЦК та СП направлені на його мобілізацію.
Разом із тим, наведені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019р. у справі №826/13306/18.
Підсумовуючи, суддя вважає, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених ст. 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Зазначений висновок узгоджується із нормою ч. 1 ст. 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Однак, наведені представником ОСОБА_1 доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими ст.ст. 150, 151 КАС України.
З урахуванням зазначеного, суддя приходить до висновку, що заявником не наведено обґрунтованих підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам останнього до ухвалення рішення суду в цій справі, тому, заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 (адвоката Землякова О.А.) за вхід. №110023/25 від 20.10.2025 року про забезпечення позову - відмовити повністю.
Згідно із частиною другою статті 256 КАС України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА