справа№380/18372/25
20 жовтня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій та бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у виключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення зі складу грошового забезпечення, з розміру якого позивачу у 2013-2018 роках обчислювалася та виплачувалася грошова допомога на оздоровлення, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати військову частину перерахувати та виплатити позивачу суми грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2018 роки, включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць та індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється розмір грошової допомоги на оздоровлення;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у виключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення зі складу грошового забезпечення, з розміру якого Позивачу у 2013-2018рр. обчислювалася та виплачувалася - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань;
- зобов'язати військову частину перерахувати та виплатити позивачу суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013- 2018рр, включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць та індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, передбаченої наказом Міністерство оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 № 260;
- визнати протиправною бездіяльність вч НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплату Позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01 січня 2016року до 28 лютого 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 2010 по 2019 рік. На його переконання, за час служби відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у неповному нарахуванні та виплаті належних йому сум грошового забезпечення. Зокрема, позивач стверджує, що при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2013 по 2018 рік відповідач протиправно не включив до складу місячного грошового забезпечення (яке є базою для розрахунку цих допомог) суми нарахованої індексації та суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №889. Крім того, позивач вказує, що за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідач неправильно обчислював розмір самої щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки не враховував у складі місячного грошового забезпечення (яке є базою для її розрахунку) суми індексації. З метою досудового врегулювання спору 11.08.2025 позивач звертався до відповідача із заявою про перерахунок, однак листом від 02.09.2025, отриманим 04.09.2025, йому було відмовлено. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 12 вересня 2025 року відкрито провадження в справі. З огляду на характер спору та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечив проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Свою позицію відповідач обґрунтовує комплексним аналізом спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють порядок грошового забезпечення військовослужбовців.
Насамперед, відповідач наголошує на правовій природі спірних виплат. Він стверджує, що грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до чинного законодавства, є виплатами разового, а не щомісячного характеру. Відтак, посилаючись на положення Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ №1078, відповідач доходить висновку, що такі разові виплати не є об'єктом індексації. З цього випливає, що суми індексації, які позивач отримував щомісяця, не повинні були включатися до розрахункової бази (місячного грошового забезпечення) для обчислення розміру зазначених одноразових допомог.
Щодо щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №889, відповідач зазначає, що її правовий статус чітко визначений відомчими нормативними актами. Зокрема, Інструкції Міністерства оборони України №595 та №550, які регулювали порядок виплати цієї винагороди у спірний період, прямо встановлювали, що дана винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Оскільки допомога на оздоровлення та матеріальна допомога належать саме до таких одноразових видів, включення до їх розрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди суперечило б прямим приписам зазначених інструкцій. Стверджує, що оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода за своїм правовим статусом, визначеним підзаконними актами, не є складовою основного грошового забезпечення, то вона, відповідно, і не може бути базою для нарахування індексації або індексуватися окремо. Відтак, вимога позивача про перерахунок цієї винагороди з урахуванням індексації є, на думку відповідача, безпідставною.
Наостанок, відповідач наводить фактичну обставину, зазначаючи, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2016 та 2018 роки позивачу взагалі не нараховувалась і не виплачувалась, що, на його думку, унеможливлює задоволення позовних вимог у частині її "перерахунку" за ці роки.
У ході розгляду справи від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування клопотання відповідач посилався на те, що спірні правовідносини виникли у 2013-2018 роках, а отже, на момент подання позову встановлений законом строк, на його думку, сплинув.
Суд ухвалою від 30 вересня 2025 року відмовив у його задоволенні. При цьому суд виходив з того, що перебіг строку звернення до суду у справах цієї категорії починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Таким днем суд визнав 04 вересня 2025 року - дату отримання позивачем офіційної письмової відмови від військової частини на його заяву про перерахунок. Оскільки позовна заява надійшла до суду того ж дня, суд констатував, що позивач діяв у межах встановленого законом строку, а його попередні дії були спрямовані на досудове врегулювання спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відтак, вирішивши процесуальні питання та не встановивши перешкод для подальшого розгляду, суд, дослідивши доводи сторін та наявні у справі письмові докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, -
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 2010 року по 26 червня 2019 року, що підтверджується витягом з наказу командира частини №142 від 25.06.2019.
Спірні правовідносини стосуються періоду з 01 січня 2013 року по 28 лютого 2018 року. Протягом цього часу позивачу нараховувались та виплачувались різні види грошового забезпечення, зокрема, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Також, згідно з довідками про нараховане грошове забезпечення, позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
При обчисленні розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2018 роки, відповідач визначав базу для розрахунку (місячне грошове забезпечення) без урахування сум нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення, а також без урахування сум щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Крім того, судом встановлено, що при обчисленні розміру самої щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідач також не включав до складу місячного грошового забезпечення, що є базою для її розрахунку, суми нарахованої позивачу індексації.
11 серпня 2025 року позивач, вважаючи свої права на отримання грошового забезпечення у повному обсязі порушеними, звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та доплату зазначених видів допомоги та винагороди з урахуванням усіх належних складових.
У відповідь на звернення, Військова частина НОМЕР_1 листом від 02.09.2025 за №71/1/807, який позивач отримав 04 вересня 2025 року, відмовила у проведенні перерахунку, посилаючись на норми відомчих інструкцій, які, на думку відповідача, не передбачали включення індексації та щомісячної додаткової грошової винагороди до розрахунку одноразових видів грошового забезпечення.
Таким чином, предметом спору є правомірність бездіяльності відповідача щодо непроведення перерахунку та доплати позивачу частини грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та щомісячної додаткової грошової винагороди за вказані періоди.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із фундаментальних принципів, що становлять основу правової системи України, та керується спеціальним законодавством, що регулює проходження військової служби та соціальний захист військовослужбовців.
Відповідно до статті 19 (частина друга) Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Ця норма є наріжним каменем правового порядку та встановлює імперативний обов'язок для будь-якого суб'єкта владних повноважень, яким є і відповідач, суворо дотримуватися меж, визначених законодавством. Будь-яка дія чи бездіяльність військової частини у сфері нарахування грошового забезпечення, яка є формою реалізації її владних управлінських функцій, має бути заснована на чітких законодавчих приписах, а не на їх довільному тлумаченні.
Згідно зі статтею 8 Конституції України: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується". Цей принцип вимагає від суду не лише формального застосування норми, але й аналізу її сутності в контексті захисту прав людини. У разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами різної юридичної сили, суд зобов'язаний застосувати акт вищої сили, яким є закон.
Положення статті 3 Конституції України визначають, що "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Це означає, що діяльність відповідача, як органу державної влади, має бути спрямована на забезпечення, а не на обмеження прав позивача, зокрема його права на належне та повне грошове забезпечення, яке є однією з ключових соціальних гарантій для військовослужбовця.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України: "Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини". Ця норма зобов'язує суд тлумачити національне законодавство через призму європейських стандартів захисту прав людини, зокрема, принципу "належного урядування", який вимагає від органів влади діяти у добросовісний, послідовний та передбачуваний спосіб.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України: "Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень". Ефективний захист у даному випадку полягає не лише у констатації порушення, а й у зобов'язанні відповідача вчинити конкретні дії для повного відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність низці критеріїв, зокрема, чи вчинені вони на підставі та у спосіб, що передбачені законами України, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. У даному випадку суд має встановити, чи діяла військова частина добросовісно та обґрунтовано, коли на підставі підзаконних актів (інструкцій) обмежувала визначене законом поняття "місячне грошове забезпечення", виключаючи з його складу певні щомісячні виплати при розрахунку допомог.
Стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, яка є спеціальним законом у цих правовідносинах, встановлює фундаментальні засади грошового забезпечення. Частина перша статті 9 цього Закону проголошує, що "Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів".
Частина друга статті 9 цього Закону дає вичерпний перелік складових грошового забезпечення, чітко розмежовуючи його на щомісячні та одноразові види: "До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення". Це розмежування є принциповим, оскільки саме до поняття "місячне грошове забезпечення" апелюють інші норми законодавства при визначенні розміру соціальних гарантій.
Стаття 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прямо встановлює, що "військовослужбовцям... надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення". Аналогічний підхід застосовується і до матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої, згідно з підзаконними актами, також прив'язаний до місячного грошового забезпечення.
Частина третя статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» імперативно встановлює: "Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону".
Таким законом є Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII. Стаття 1 цього Закону визначає індексацію як встановлений законами механізм підвищення грошових доходів, що має на меті підтримання купівельної спроможності населення. Стаття 2 цього Закону прямо відносить грошове забезпечення до об'єктів індексації. Отже, індексація не є ані премією, ані заохоченням; це гарантований державою щомісячний механізм збереження реальної вартості грошового забезпечення.
Судова практика, зокрема справа Верховного Суду № 240/4911/18 та постанова від 21.12.2021 у справі № 820/3423/18, утвердила позицію, що індексація є невід'ємною частиною місячного грошового забезпечення. Аргумент відповідача про те, що допомога на оздоровлення є разовою і тому її розрахункова база не може включати індексацію, є хибним. Спір полягає не в індексації самої допомоги, а у правильному визначенні бази для її розрахунку, до якої індексація, як щомісячна складова, входить за законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17, вирішуючи подібний спір, встановила критерій для розмежування виплат: до розрахунку одноразових допомог не включаються лише ті види грошового забезпечення, які самі по собі є одноразовими (щорічні, квартальні). Винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, хоч і має назву "додаткова", за своєю суттю та порядком виплати у спірний період була щомісячною та систематичною, що підтверджується довідками про доходи позивача. Це свідчить про її постійний характер, а отже, вона є складовою саме місячного грошового забезпечення у розумінні статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Посилання відповідача на відомчі інструкції (Накази МОУ №595 та №550), які встановлювали заборону на включення цієї винагороди до розрахунку, є безпідставними через принцип верховенства закону. Частина третя статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює: "У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України... суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу". Закон №2011-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з наказом Міністерства оборони України. Оскільки Закон визначає вичерпну структуру грошового забезпечення, будь-який підзаконний акт, що звужує це поняття, суперечить закону і не може бути застосований судом.
Таким чином, дії відповідача щодо невключення сум індексації та щомісячної додаткової грошової винагороди до бази обчислення допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги є протиправними, оскільки суперечать Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ґрунтуються на підзаконних актах, які не підлягають застосуванню в цій частині.
Щодо перерахунку щомісячної додаткової грошової винагороди за 2016-2018 рр. з урахуванням індексації.
Вирішуючи цю частину позовних вимог, суд виходить із системного аналізу норм, що регулюють структуру грошового забезпечення та порядок обчислення його похідних складових.
Постанова Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» від 22 вересня 2010 року № 889 встановлює, що розмір щомісячної додаткової грошової винагороди визначається у відсотковому відношенні до "місячного грошового забезпечення". Ця норма є відсилочною, оскільки для визначення складу "місячного грошового забезпечення" необхідно звернутися до профільного закону.
Як було детально обґрунтовано у попередньому пункті цього рішення, стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, а саме її частина третя, імперативно встановлює, що "Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону".
Спеціальним актом, що розкриває сутність та механізм індексації, є Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII. Стаття 1 цього Закону визначає індексацію як "встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг".
Стаття 2 цього ж Закону прямо вказує, що одним з об'єктів індексації є "оплата праці (грошове забезпечення)". Таким чином, законодавець недвозначно визначив індексацію не як окрему соціальну виплату, а як невід'ємний елемент самого грошового забезпечення, що має щомісячний і систематичний характер та спрямований на збереження його реальної вартості.
З огляду на це, логічна та юридично обґрунтована послідовність дій при нарахуванні виплат є такою: спочатку визначаються всі складові місячного грошового забезпечення, включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні надбавки та доплати, а також нараховану за відповідний місяць суму індексації. Сума цих компонентів і становить повний, законодавчо визначений обсяг "місячного грошового забезпечення". Лише після цього до отриманої суми може застосовуватися відсоткова ставка для обчислення похідних виплат, якою є щомісячна додаткова грошова винагорода.
Позиція відповідача, що винагорода не підлягає окремому індексуванню, є підміною понять та хибним тлумаченням суті позовних вимог. Позивач вимагає не індексації самої винагороди, а правильного обчислення її розміру, що передбачає включення вже нарахованої суми індексації до розрахункової бази. Не враховуючи суми індексації, відповідач штучно та протиправно занижував базу для розрахунку винагороди, що прямо суперечить Постанові №889, яка не містить жодних виключень чи застережень щодо неврахування будь-яких щомісячних складових грошового забезпечення.
Цей висновок повністю узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18 Касаційний адміністративний суд чітко встановив, що індексація має систематичний (щомісячний) характер і повинна включатися до обрахунку інших виплат, що обчислюються з місячного грошового забезпечення. Ця правова позиція є релевантною і для даної справи, оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода є саме такою виплатою.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач при обчисленні розміру щомісячної додаткової грошової винагороди був зобов'язаний додати суму нарахованої за відповідний місяць індексації до інших складових місячного грошового забезпечення (оклади, надбавки) і вже від цієї сукупної суми розраховувати встановлений відсоток винагороди. Нездійснення цього призвело до систематичної недоплати позивачу частини цієї винагороди, що є протиправною бездіяльністю.
Щодо матеріальної допомоги за 2016 та 2018 роки.
Суд переходить до аналізу позовних вимог у частині нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 та 2018 роки. Відповідач у своєму відзиві обмежився лаконічним твердженням, що зазначена допомога за вказані роки позивачу не нараховувалася і не виплачувалася, не надавши при цьому жодних пояснень щодо причин такої бездіяльності чи правових підстав для неї. Суд ставиться до такого аргументу критично та вважає його необґрунтованим і таким, що не спростовує доводів позивача.
Право військовослужбовців на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є однією з гарантій їх соціального захисту, встановленою державою. У спірний період порядок та умови виплати цієї допомоги регулювалися відомчим нормативно-правовим актом.
Наказ Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (у редакціях, чинних у 2016 та 2018 роках), зокрема, у розділі XXXIII "Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань", встановлював, що "особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення". Зазначена Інструкція передбачала, що така допомога надається, як правило, за рапортом військовослужбовця та на підставі наказу командира військової частини в межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Особливості адміністративного судочинства покладають тягар доказування саме на суб'єкта владних повноважень. Цей фундаментальний принцип закріплений у частині другій статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює: "В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача". Це означає, що не позивач повинен доводити неправомірність дій відповідача, а навпаки - відповідач зобов'язаний надати суду переконливі, належні та допустимі докази, які б підтверджували законність та обґрунтованість своєї бездіяльності.
У даному випадку, щоб довести правомірність ненарахування та невиплати допомоги, військова частина повинна була надати суду докази існування об'єктивних обставин, що унеможливлювали її виплату. Такими доказами, зокрема, могли бути:
- документальне підтвердження того, що позивач не звертався з відповідним рапортом про надання допомоги (якщо такий рапорт був обов'язковою передумовою);
- фінансові документи (кошториси, листування з фінансовими органами вищого рівня, довідки казначейства), які б беззаперечно свідчили про відсутність бюджетних асигнувань на виплату цього виду допомоги у 2016 та 2018 роках;
- наказ командира військової частини про відмову в наданні допомоги позивачу із чітким та законним обґрунтуванням причин такої відмови (наприклад, у зв'язку із накладеним дисциплінарним стягненням, якщо це було передбачено як підстава для позбавлення допомоги).
Однак, відповідач обмежився лише твердженням про факт невиплати, не надавши жодного з перелічених чи будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності. Така процесуальна пасивність та невиконання обов'язку доказування змушує суд застосувати принцип "contra proferentem" (тлумачення сумнівів проти сторони, яка їх створила і не розвіяла). Оскільки саме відповідач мав можливість і обов'язок надати докази, але не зробив цього, суд, за відсутності доказів зворотного, виходить з презумпції, що право позивача на отримання цієї соціальної гарантії було порушено.
Відтак, позовна вимога про "перерахунок та виплату" матеріальної допомоги за 2016 та 2018 роки підлягає задоволенню. Оскільки відповідач стверджує, що нарахування не проводилося взагалі, суд тлумачить цю вимогу як вимогу про нарахування та виплату допомоги у належному, правильно обчисленому розмірі. Такий спосіб захисту є єдиним можливим та ефективним для реального поновлення порушеного права позивача, що відповідає завданням адміністративного судочинства.
При вирішенні справи суд також керується статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, яка закріплює принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі. Суд вжив заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин, однак відповідач не скористався своїм правом надати докази на спростування позовних вимог.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінив надані позивачем докази як належні та достатні, а заперечення відповідача - як необґрунтовані та не підтверджені доказами.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про доведеність позовних вимог, протиправність бездіяльності відповідача та наявність підстав для ефективного захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити відповідні перерахунки та виплати.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, тому питання про його розподіл не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у виключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення зі складу грошового забезпечення, з розміру якого ОСОБА_1 у 2013-2018 роках обчислювалася та виплачувалася грошова допомога на оздоровлення, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) суми грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2018 роки, включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць та індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється розмір грошової допомоги на оздоровлення.
4. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у виключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення зі складу грошового забезпечення, з розміру якого ОСОБА_1 у 2013-2018рр. обчислювалася та виплачувалася - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013- 2018рр, включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць та індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, передбаченої наказом Міністерство оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 № 260.
6. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01 січня 2016року до 28 лютого 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
7. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
8. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 20.10.2025.
Суддя Коморний О.І.