про залишення позову без розгляду
21 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/944/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали адміністративного позову Дяченка Олексія Володимировичем в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
06 травня 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла сформована в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» позовна заява Дяченка Олексія Володимировичем в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 01.08.2022 по 30.06.2023 та з 17.09.2023 по 15.09.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 - 2024 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за періоди з 01.08.2022 по 30.06.2023 та з 17.09.2023 по 15.09.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 - 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 - 2481 гривня 00 коп, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 - 2684 гривні 00 коп, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 - 3028 гривень 00 коп на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, а саме: з 01.08.2022 по 30.06.2023 у військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач), з 01.07.2023 по 16.09.2023 - у військовій академії (м. Одеса), з 17.09.2023 по 15.09.2024 - у військовій частині НОМЕР_1 , з 16.09.2024 по 13.10.2024 - у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу від 13.10.2024 № 310 позивача 13.10.2024 звільнено з військової служби за сімейними обставинами.
24.02.2025 позивачем направлено заяву до відповідача із проханням надати письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та інформацію про застосований розмір прожиткового мінімуму при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням.
У відповідь на заяву відповідачем, листом від 18.03.2025 №03/1731 надано позивачу письмове повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми, а також інформацію про те, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 01.08.2022 по 15.09.2024 грошове забезпечення виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 01.08.2022 по 15.09.2024 відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024.
Вважаючи дії відповідача щодо виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 12.05.2025 залишено без руху позовну заяву Дяченка Олексія Володимировичем в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 28.05.2025 продовжено ОСОБА_2 строк усунення недоліків позовної заяви в інтересах ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 10.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, залишено відкритим. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 25.06.2025 витребувано інформацію та додаткові докази від військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 . Зупинено провадження у справі до надходження витребуваних доказів.
22.05.2025 позивачем надано суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, відповідно до якого зазначено, що з метою отримання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та інформації про порядок обчислення грошового забезпечення позивач 24.02.2025 звернувся із заявою до відповідача.
Відповідачем надано лист від 18.03.2025 №03/1731, яким повідомлено позивачу про суми нараховані та виплачені при звільненні, а також відомості про виплачене грошове забезпечення. Після цього, у тримісячний термін (06.05.2025) з моменту отримання листа від 18.03.2025 №03/1731, позивач звернувся до суду щодо даного спору.
Інших доказів надання позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні та інформації про порядок обчислення грошового забезпечення у оскаржуваний період, відповідачем не надано, на підставі чого, представник позивача просить суд поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду.
В свою чергу, від представника відповідача 12.06.2025 на адресу суду надійшла заява про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, в обґрунтування якої зазначено таке.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2023 № 186 позивача з 30.06.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, переведено до військової частини НОМЕР_2 .
Абзацами 1, 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правила № 280 в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 р. № 104) передбачено, що грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у таких випадках, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Згідно підпункту 11.2 пункту 11 Правил № 280 на грошовому атестаті зазначаються:
умовне найменування військової частини, яка видала грошовий атестат військовослужбовцю, а якщо немає умовного, - дійсне найменування військової частини та її поштова адреса;
найменування займаної штатної посади. Найменування штатної посади не повинно розкривати організаційну структуру військової частини і характер діяльності військовослужбовця. Наприклад, посада "Командир взводу" зазначається без згадування слова "саперного", "танкового"; "Помічник начальника штабу" - без зазначення, з якої роботи; "Інженер служби озброєння" - без уточнення, з якого виду озброєння, тощо;
присвоєне військове звання; прізвище, ім'я та по батькові військовослужбовця і реєстраційний номер його облікової картки платника податків;
у пункті 1 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) - розмір окладу за військовим званням і виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено (у цьому та наступних пунктах грошового атестата назва місяця записується словом);
у пункті 2 - тарифний розряд за останньою займаною посадою, розмір посадового окладу та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено;
у пункті 3 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) - розмір надбавки за вислугу років та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено. Також записується вислуга років для отримання надбавки за вислугу років (у тому числі з пільговою вислугою) і зазначається станом на 01 число місяця, наступного за місяцем видачі грошового атестата. Наприклад: "Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: немає років немає місяців та сім днів" або: "Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: сім років сім місяців сім днів з пільговою вислугою: дев'ять років дев'ять місяців дев'ять днів". Записи про обчислення вислуги років на пільгових умовах здійснюються військовослужбовцям, які мають право на таку вислугу років;
у пункті 4 (підпункти 4.1 - 4.7) - виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення; назва виплати, яку отримував військовослужбовець за час виконання обов'язків за посадою, їх розмір та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено;
у пункті 5 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) (підпункти 5.1 - 5.3) - виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення;
у підпункті 5.1 - виплачена грошова допомога на оздоровлення; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена;
у підпункті 5.2 - виплачена матеріальна допомога для вирішення соціальнопобутових питань; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена;
у підпункті 5.3 - виплачена одноразова грошова допомога після укладення першого контракту; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату;
у підпунктах 5.1 - 5.3 грошового атестата зазначається тільки остання виплата кожного одноразового додаткового виду грошового забезпечення, здійснена за період служби військовослужбовця в даній військовій частині;
у пункті 6 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) - найменування військової частини, дати та номери наказів про виплату підйомної допомоги військовослужбовцю та на членів його сім'ї; найменування військової частини, дати та номери наказів про виплату підйомної допомоги військовослужбовцю та на членів його сім'ї за попереднім місцем служби військовослужбовця;
у пункті 7 - сума виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби (записується словами);
у пункті 8 - дата, до якого числа включно виплачено індексацію;
у пункті 9 - сума залишку непогашеного нарахування на день вибуття військовослужбовця з військової частини (записується словами); найменування військової частини, дата та номер наказу про здійснення нарахування. Якщо є декілька наказів про здійснення нарахувань, то по кожному наказу заповнюються окремі підпункти 9.1; 9.2; 9.3 тощо;
у пункті 10 - сума непогашеної заборгованості по аліментах - словами (заповнюється, якщо військовослужбовець є платником аліментів); прізвище, ім'я та по батькові, адреса одержувача аліментів; дата та номер виданого виконавчого листа. Якщо є декілька виконавчих листів, за якими рахується заборгованість по сплаті аліментів, то за кожним листом заповнюються окремі підпункти 10.1; 10.2; 10.3 тощо;
у пункті 11 - інформація про стягнення аліментів (заповнюється, якщо військовослужбовець є платником аліментів); найменування суду, який видав виконавчий лист, розмір аліментів для стягнення - словами, прізвище, ім'я та по батькові, адреса одержувача аліментів; дата та номер виданого виконавчого листа, а також по яке число стягнуто аліменти. Якщо є декілька виконавчих листів про сплату аліментів, то по кожному листу заповнюються окремі підпункти 11.1; 11.2; 11.3 тощо;
у пункті 12 - інформація про звільнення військовослужбовця з посади, зарахування його в розпорядження відповідних командирів (начальників) і виключення його зі списків особового складу військової частини; посада особи, яка видала наказ про звільнення (відсторонення, усунення) військовослужбовця з посади, а також найменування посади звільненого з посади військовослужбовця; дата, номер наказу про звільнення (відсторонення, усунення), а також дата зарахування в розпорядження;
у пункті 13 - інформація про виплату інших видів грошового забезпечення, не передбачених формою грошового атестата;
у пункті 14 - правильність записів, здійснених у пунктах 1-13, засвідчується особистим підписом власника грошового атестата.
Таким чином грошовий атестат є документом на підставі якого відбувається зарахування на грошове забезпечення.
Такий атестат в усіх випадках видається коли відбувається переміщення з однієї частини до іншої.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2023 № 186 позивача з 30.06.2023 переміщено до іншої військової частини. Починаючи з 30.06.2023 позивач не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Таким чином, позивач отримав грошовий атестат в період з 30.06.2023, тому по 06.05.2025 у нього було достатньо часу для звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум.
Позивач виключений зі списків особового складу військової частини 30.06.2023, тому на нього безумовно поширюються вимоги статті 233 КЗпП України у редакції від 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з позовом з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Разом з тим, позов поданий до суду 06.05.2025, тобто з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України (у редакції з 19.07.2022) строку звернення в суд.
На підставі викладеного, відповідач просить суд позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, залишити без розгляду.
Вирішуючи питання щодо строку звернення позивачем до суду із даною позовною заявою, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19 липня 2022 року частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті до 19 липня 2022 року було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовними вимогами щодо заробітної плати (грошового забезпечення) не обмежувалось будь-яким строком.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Позивач у цій справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП України, а не КАС України.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Також Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до статті 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Правову позицію про те, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, а після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України), висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 та Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідачем у цій справі є військова частина НОМЕР_1 .
При цьому, згідно пред'явленого позову, позивачем заявлено вимоги щодо неправомірного обчислення та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення за періоди з 01.08.2022 по 30.06.2023 та з 17.09.2023 по 15.09.2024, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2022 - 2024 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 було зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_1 з 01.08.2022 на підставі наказу від 01.08.2022 № 131, та згідно з наказом відповідача від 30.06.2023 № 186, позивач вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в АДРЕСА_1 , з 30.06.2023 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Щодо періоду з 17.09.2023 по 15.09.2024, відповідачем заперечується обставина проходження позивачем військової служби в спірний період у військовій частині НОМЕР_1 . Однак згідно додаткових пояснень, відповідачем зазначено про перебування військової частини НОМЕР_2 , де проходив службу ОСОБА_1 , на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , до якої і заявлено вимоги позивачем.
Однак на підтвердження проведення виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 саме військовою частиною НОМЕР_1 , позивачем надано суду витяг з реєстру про виплачене грошове забезпечення форма ОК-5, з якого судом встановлено виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 :
з вересня 2023 року по травень 2024 року - військовою частиною НОМЕР_1 ;
з червня 2024 року по серпень 2024 року - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим суд зауважує, що звільнення позивача з військової служби відбулось на підставі наказу від 13.10.2024 № 310 військової частини НОМЕР_2 з 13.10.2024.
Таким чином, спір щодо розміру обрахованого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17.09.2023 по 15.09.2024 жодним чином не пов'язаний із фактом звільнення позивача із військової служби, яке відбулось 13.10.2024, а тому строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України у три місяці з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, до спірних правовідносин не є застосовним.
Отже, зазначений спір не є спором щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, а саме три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
На підставі наведеного суд зауважує, що перебіг строку для звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами за період з 01.08.2022 по 30.06.2023 розпочався у позивача з 01.07.2023 та закінчився 02.10.2023 (з урахуванням вихідних).
Перебіг строку звернення суду з позовними вимогами за період з 17.09.2023 по 15.09.2024, розпочався у позивача 18.12.2023 та закінчився 16.12.2024.
До суду з цим позовом позивач звернувся через свого представника 06.05.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби.
Таким чином, доводи позивача в обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду, щодо отримання від військової частини НОМЕР_1 письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні та інформації про порядок обчислення грошового забезпечення від 18.03.2025 № 03/1731, після чого у тримісячний термін (06.05.2025) з моменту отримання листа позивач звернувся до суду з цим позовом, суд вважає безпідставними.
Інших підстав та доказів наявності поважних причин для пропуску строку звернення до суду, позивачем не надано.
Суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до роботодавця із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Тому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
У численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Враховуючи вказані вище положення статті 233 КЗпП України, судом встановлено, що строк звернення по вимогам за період з 01.08.2022 по 30.06.2023 та з 17.09.2023 по 15.09.2024 пропущений, а представником позивача не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження об'єктивної неможливості звернення до суду у законодавчо визначені строки.
У зв'язку з викладеним, вказані в клопотанні представника позивача підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними.
Як наслідок, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання військової частини НОМЕР_1 щодо залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
За приписами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п.8 ч. 1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись статтями 9, 44, 123, 240, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
Підстави, вказані в клопотанні Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, визнати неповажними.
Клопотання представника військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Позовну заяву Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.Є. Петросян