20 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 640/30997/21
провадження № 2-іс/340/631/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши клопотання Київської обласної прокуратури щодо пропуску строку звернення до суду по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Слизченка Володимира Володимировича, звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо не нарахування позивачу з 01.07.2015 заробітної плати відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Київську обласну прокуратуру нарахувати позивачу заробітну плату (включаючи часу відпусток) за період з 01.07.2015 до моменту її звільнення 28.04.2020, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнано неконституційним положення зазначеного пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене, позивачка вважає необґрунтованим визначення відповідачем розміру посадового окладу згідно постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року (далі - Постанова №505) та вважає, що за час перебування на посаді в органах прокуратури вона недоотримала за період 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року заробітну плату у розмірі 1116155,76 грн (1350914,80-234759,04), яку просить стягнути в судовому порядку.
Київська обласна прокуратура (надалі відповідач) подала відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки до 26 березня 2020 року відповідач не мав підстав не враховувати межі бюджетних призначень, кошториси та штатні розписи, а також правила пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови №505, оскільки визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах, був зобов'язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин. Зазначає, що висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) не можуть бути підставою для стягнення на користь позивачки неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року (а.с.76-107).
Рух справи:
Ухвалою від 11.11.2021 суддя Окружного адміністративного суду міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року дану справу прийнято до розгляду суддею Казанчук Г.П. та вирішено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; сторонам встановлені процесуальні строки на подачу заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 25.09.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Вимоги ухвали суду позивачем не виконані.
Незважаючи на не виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, суд вирішив провести розгляд справи, з урахуванням принципу ''суд знає закон''.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 з 30.12.1996 року працювала в органах прокуратури, а згідно наказу від 26.12.2019 року №768к переведена на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідування злочинів проти життя та здоров'я особи управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області.
Наказом прокуратури Київської області від 27.04.2020 року №181к ОСОБА_1 звільнено з 28.04.2020 року із займаної посади та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії №1 та пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України ''Про прокуратуру'' (а.с.29).
05.02.2021 року представник позивача - адвокат Слизченко В.В. звернувся із адвокатським запитом до Київської обласної прокуратури про отримання інформації щодо розміри посадового окладу позивача за період за період з 01.07.2015 року по 28.04.2021 року (а.с.30-31).
Листом від 22.02.2021 року №21ф-60 Київська обласна прокуратура повідомила адвоката про те, що заробітна плата в указаний період нараховувалась та виплачувалась на підставі чинних у той період нормативно-правових актів та первинних документів (а.с.33).
Позивачка, вважаючи порушеним своє право на отримання заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та одночасно зазначивши про наявність матеріальної шкоди, яка спричинена вигляді неотриманої частини заробітної плати у розмірі 1116155,7 грн, звернулась до суду з цим позовом.
Отже, наявність протиправної бездіяльності щодо отримання заробітної плати не у повному обсязі є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Перш за все, суд зазначає про те, що позивач не надала уточнюючої заяви в аспекті предмета спору, чи це є трудовий спір, чи спір в частині стягнення матеріальної шкоди. А відтак, суд розглядає справу в межах доводів позову.
Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати недоотриманої заробітної плати за період з 01.07.2015 року по 28.04.2021 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
Частиною дев'ятою статті 81 цього Закону установлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Приписами частини першої статті 90 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Згідно зі статтями 8 і 13 Закону України «Про оплату праці» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема розділ VI «Перехідні положення» доповнено пунктом 26, яким передбачено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.
Пунктом 9 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (зі змінами і доповненнями), пунктом 11 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено, що частина друга статті 33, стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №420/11227/20 Верховний Суд зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет на 2015 рік», як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України №505, приписами пунктів 2, 6 якої надано право керівникам органів прокуратури, у межах затвердженого фонду оплати праці, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури.
Абзацом 2 підпункту 1 пункту 13 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність до цього Закону.
Водночас, на виконання наведених приписів Закону України «Про прокуратуру», Кабінетом Міністрів України до Постанови №505 не було внесено змін щодо розмірів окладів працівників прокуратури, що свідчить про невиконання уповноваженим органом обов'язків, покладених на нього пунктом 13 розділу ХІІІ указаного Закону.
Ураховуючи, що у період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року заробітна плата нараховувалась та виплачувалась позивачці з урахуванням положень Постанови №505, та беручи до уваги те, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в указаний період заробітну плату позивачці нараховано у належному розмірі.
Отже, дії відповідача стосовно ненарахування й невиплати позивачу заробітної плати на основі окладів прокурорів, указаних у статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у період з 01.07.2015 року до 28.04.2021 року, не можуть бути визнані протиправними, адже вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними на той час.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини указаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Суд зазначає, що відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Указаній нормі кореспондує частина перша статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України указав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд зазначає, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).
Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2020 року у справі №4819/49/19.
Тож, з урахуванням викладеного суд погоджується із доводами відповідача про те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини у період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення Конституційним Судом України, а останнє не містить положень які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Підсумовуючи, суд констатує, що в оспорюваному періоді Київська обласна прокуратура, при нарахуванні заробітної плати позивачці, керувалась чинним на той момент законодавством, що, у свою чергу, виключає протиправність її дій/бездіяльності та наявність підстав для покладення на неї негативних наслідків у вигляді стягнення коштів з її бюджетних асигнувань.
У тексті позову позивачка зазначає, що предметом спору є невиплачена заробітна плата внаслідок помилки Держави, а саме доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Переконує, що діями та рішеннями Держави Україна порушено право власності позивачки (правомірні очікування на отримання заробітної плати у повному розмірі, яка гарантована частинами другою та третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період роботи в органах прокуратури, не були реалізовані Державою), чим завдано майнову шкоду актом, що визнаний неконституційним.
Вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати частину третю статті 152 Конституції України як норму прямої дії, яка передбачає, що шкоду, завдану фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, повинна відшкодовувати Держава в особі державного органу.
Проте, суд знову акцентує увагу на тому, що у разі звернення із позовом про стягнення матеріальної шкоди, слід було сплатити судовий збір, а сам позов мав бути пред'явлений протягом одного місяця. Натомість, із позов до суду позивач звернулась 28.10.2021 року.
Суд зазначає, що закріплений у частині другій статті 9 КАС України принцип диспозитивності передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.
За правилами частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Повноваження адміністративних судів перевіряти законність прийняття рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних можуть бути реалізовані лише в межах заявлених позовних вимог.
У тексті позовної заяви позивач зазначила, що спір між сторонами стосується права на належний розмір заробітної плати.
Тобто, звертаючись до суду із цим позовом, позивач, користуючись своїм правом на визначення предмету та підстав позову, а також на формулювання позовних вимог, суд вважає, що цей спір є спором, що стосується порушення трудових прав, а саме належної оплати праці.
Водночас, позивач у позові зазначає на необхідність відшкодування шкоди, завданої дією акту, що визнаний неконституційним, лише у текстах апеляційної та касаційної скарг.
Разом з тим, за змістом частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
З урахуванням викладеного суд констатує, що цей спір розглядається стосується перерахунку заробітної плати у межах позовних вимог, визначених позивачем, та надали оцінку усім аргументам та доводам учасників справи, що мали значення для вирішення цього спору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2).
Рішення суду направити сторонам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК