21 жовтня 2025 року Справа № 280/4003/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Бордюг Олега Валерійовича (вул. Ситова, 17/93, м. Запоріжжя, 69104), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Бордюг Олега Валерійовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не зарахуванні до трудового (страхового) стажу позивачки періоду роботи в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981 р. по 19.07.1984 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.01.1982;
зобов'язати відповідача зарахувати до трудового (страхового) стажу позивачки період роботи в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981р. по 19.07.1984р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.01.1982 та здійснити з 21 квітня 2025 року перерахунок пенсії за віком з урахуванням періоду роботи в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981р. по 19.07.1984р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.01.1982 з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка вважає протиправною бездіяльність відповідача 1, яка полягає у не зарахуванні до трудового стажу позивачки періоду роботи в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981р. по 19.07.1984р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.01.1982, оскільки це зменшує розмір пенсії за віком, який належить їй до виплати. При цьому акцентує увагу на тому, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 19.05.2025 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
29.06.2025 від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позов, який містить клопотання про залучення до участі в справі в якості співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. В обґрунтування клопотання зазначив, що рішення про призначення пенсії позивачці приймалось зазначеним пенсійним органом за принципом екстериторіальності, відповідно, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювався обрахунок страхового стажу позивачки.
Також у відзиві зазначено, що при призначенні пенсії до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі ім.Щорса Пологівського району Запорізької області, оскільки в записах щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) не зазначено номери документів та дати за кожен рік, на підставі яких внесено записи. Крім того, записи не засвідчені підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженою правлінням колгоспу особою та печаткою. Також відсутня довідка про встановлений мінімум та фактичну кількість відпрацьованих вихододнів. При цьому вказує на те, що в даному випадку органом, що приймав рішення про призначення пенсії та обрахунку страхового стажу є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідно, саме цей орган має зарахувати до загального стажу спірний період роботи у разі задоволення позову. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 09.06.2025 залучено до участі в адміністративній справі №280/4003/23, як другого відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області). Встановлено другому відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Зазначена ухвала була доставлена до електронного кабінету відповідача 2 - 09.06.2025 о 14:31, що підтверджується відомостями з системи Діловодство спеціалізованого суду та довідкою про доставку електронного листа.
Станом на час розгляду справи, відзив від відповідача 2 до суду не надходив.
Приписами ч. 4 ст.159 КАС України встановлено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч. 6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням зазначеної норми суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
22.02.2023 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначено пенсію за віком ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується наданими відповідачем 1 документальними доказами.
28 листопада 2024 року позивачка звернулась до відповідача 1 з заявою про надання матеріалів електронної пенсійної справи.
Листом ГУ ПФУ в Запорізькі області від 11.12.2024 №21245-21418/Ч-02/8-0800/24, на запит позивачки, надано завірені копії документів з електронної пенсійної справи.
21 квітня 2025 року позивачка направила до ГУ ПФУ в Запорізькі області звернення про врахування трудового стажу з 03.08.1981 по 19.07.1984 в колгоспі ім.Щорса Пологівського району Запорізької області та перерахунок пенсії за віком.
Листом від 05.05.2025 №7444-6974/Ч-02/8-0800/25 відповідач 1 повідомив позивачку про те, що за матеріалами електронної пенсійної справи до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981 р. по 19.07.1984 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.01.1982, оскільки в записах щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) не зазначено номери документів та дати за кожен рік, на підставі яких внесено записи. Крім того, записи не засвідчені підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженою правлінням колгоспу особою та печаткою, що є порушенням вимог Порядку видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310. Також відсутня довідка про встановлений мінімум та фактичну кількість відпрацьованих вихододнів. Направлено запит до Державного архіву Запорізької області від 23.04.2025 щодо надання довідки про період роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03.08.1981 р. по 19.07.1984 р. в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області.
Згідно листf Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 24.04.2025 №672, надати запитувану інформацію стосовно трудової діяльності позивачки в колгоспі ім.Щорса наразі неможливо.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача 1 протиправною, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Обчислення загального страхового стажу особи здійснюється органами Пенсійного фонду України у відповідності до норм ст. 24 Закону №1058-IV, якою визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, виходячи із суми сплачених страхових внесків.
Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою, документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, до трудового (страхового) стажу позивачки не зарахований період роботи в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981 по 19.07.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.01.1982.
Судом досліджена дана трудова книжка та інші матеріали справи.
Згідно з записом №1 в Трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 , дата заповнення 02.01.1982 (далі - Трудова книжка) позивачку 03.08.1981 прийнято в члени колгоспу ім.Щорса Пологівського району Запорізької області на посаду помічника головного бухгалтера (Рішення Правління колгоспу Пр.№9 від 15.08.1981).
Відповідно до запису №2 від 19.07.1984 в Трудовій книжці, позивачку виведено з членів колгоспу згідно з поданою заявою за власним бажанням (Рішення Правління колгоспу Пр.№8 від 24.07.1984).
Трудова книжка виписана на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В подальшому, у зв'язку з укладенням шлюбу (свідоцтво про шлюб НОМЕР_2 від 10.02.1989), прізвище позивачки змінилося з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » (російською мовою « ОСОБА_5 ») про що на обкладинці Трудової книжки у встановленому законом порядку зроблений відповідний запис.
У відомостях Трудової книжки позивачки міститься неповна інформація про документ, на підставі якого встановлений мінімум трудоднів, про вироблення мінімуму трудової участі у господарстві, нараховану заробітну плату.
Проте відповідачами не наведено жодних доказів того, що позивач не виконувала встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві без поважних причин.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивачки - 02.01.1982.
Щодо зазначеного недоліку в трудовій книжці позивачки, то суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині призначення та розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем 1, не впливають на факт роботи позивачки у спірні періоди та отримання нею загального трудового стажу.
Доказів іншого пенсійним органом не надано.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
На думку суду пенсійним органом зазначені принципи дотриманні не були.
Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідачем 2 при призначенні пенсії та обрахунку стажу протиправно не зараховано періоди роботи позивачки в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981 по 19.07.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.01.1982.
При вирішенні питання, який саме з двох відповідачів має зарахувати спірний період до страхового стажу позивачки суд виходить з такого.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV, яка регулює порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, встановлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України захисту підлягають саме порушені права.
Позивачкою не надано належних доказів, що спірний період був неврахований саме ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Лист ГУ ПФУ в Запорізькій області від 05.05.2025 №7444-6974/Ч-02/8-0800/25 є відповіддю на звернення позивачки, а не рішенням про відмову у перерахунку пенсії.
Виходячи з вищевикладеного, не вбачається наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень - ГУ ПФУ в Запорізькій області прав, свобод або інтересів позивачки на момент її звернення до суду.
Дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнанні протиправними та (або) скасовані.
В даному випадку, як було встановлено судом, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області при призначенні пенсії позивачки протиправно не зараховано періоди її роботи в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981 по 19.07.1984, а отже саме це територіальне управління Пенсійного фонду України повинно провести перерахунок пенсії позивачки.
Також суд враховує, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відзив на позов не надало, правомірність своїх дій не довело, твердження позивачки (представника позивачки) не спростувало.
Щодо дати проведення перерахунку, то в даному випадку суд враховує приписи ч.2 ст.9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, в зв'язку з чим перерахунок пенсії позивачки слід провести з 21.04.2025 (з моменту звернення з відповідною заявою).
При цьому решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким вчинені протиправні дії - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Бордюг Олега Валерійовича (вул. Ситова, 17/93, м. Запоріжжя, 69104), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахуванні до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 періоду роботи в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981 по 19.07.1984, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.01.1982.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім. Щорса Пологівського району Запорізької області з 03.08.1981 по 19.07.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.01.1982 та здійснити з 21 квітня 2025 року перерахунок пенсії за віком.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «21» жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль