20 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/11524/23
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та звільнити ОСОБА_1 підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним медичним висновоком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 14.03.2022, звернувся до командування з рапортом про звільнення за сімейними обставинами через необхідність догляду за матір'ю, ОСОБА_2 , яка потребує постійного стороннього догляду, проте жодного реагування зі сторони відповідача не відбулося. Вважаючи бездіяльність командування протиправною через ненадання вмотивованої відповіді,звернувся до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що позивач, самовільно, без дозволу командирів (начальників) залишив військову частину (місце проходження служби) та наразі перебуває у відповідному статусі в обліку особового складу військової частини. Статус такого, що самовільно залишив військову частину (місце служби) позивачеві встановлено наказом командира військової частини НОМЕР_3 (у складі військової частини НОМЕР_1 ) від 17 листопада 2022 року №173. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2022 року №134-РС позивача увільнено від займаних посад та зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Зауважив, що до теперішнього часу позивач до місця служби не повернувся та й надалі обліковується як такий, що самовільно залишив військову частину. В період перебування військовослужбовця у стані такого, що самовільно залишив військову частину, орган військового управління позбавлений можливості вчиняти щодо такого військовослужбовця будь-які розпорядчі та інші дії, крім тих, що пов'язані з реалізацією наслідків самовільного залишення військовослужбовцем військової частини (місця служби). До моменту припинення позивачем власної протиправної поведінки розгляд військовими посадовими особами та органами військового управління будь-яких його звернень, зокрема й щодо звільнення з військової служби, є неможливим.
У свою чергу, позивач подав відповідь на відзив, у якій вказав, що разі вчинення військовослужбовцем правопорушення проводиться, службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.України". Про прийняття оскаржуваного наказу №173 від 17.11.2022 позивач дізнався лише з відзиву на позовну заяву, в якому зазначалось що ОСОБА_1 визнаний таким, що самовільно залишим місце служби. Службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 не призначалось, з наказом про призначення службового розслідування та з наказом про притягнення до відповідальності за результатами службового розслідування не був ознайомлений. Жодних опитувань або пояснень не відбиралось. Крім того, зазначив, що відповідач надає наказ командира В/ч НОМЕР_4 №8 від 08.01.2023, яким солдата ОСОБА_1 зараховано в розпорядження командира частини. Винесення наказу №8 від 08.01.2023 фактично підтверджує, що ОСОБА_1 перебуває у розпорядженні командира частини та спростовує факт того, що станом на дату розгляду справи все ще перебуває у статусі, відповідно до якого вважається таким, що самовільно залишив частину.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що позивач 14.03.2022 був призваний на військову службу по мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 , військове звання - головний сержант.
Відповідно до висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребуть надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 29.12.2022, оформлено отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Виписка з медичної карти стаціонарного хворого №8055 від 07.04.2023 підтвердила матері позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , основний діагноз: ІХС: інфаркт міокарда з елевацією сегмента по попередній стінці лівого шлуночка від 27.03.2023. Атеросклеротичний та постінфарктний (2021) кардіосклероз. Атеросклероз аорти та вінцевих артерій. Ургентна ПКВ: КВГ ЧТБА та стентування середнього та проксимального відділів ПМШГ ЛКА 2 стентами з лікувальним покриттям 26.03.2023.
У зв'язку з сімейними обставинами, позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", посилаючись на необхідність догляду за матір'ю.
Проте, відповідь на вказаний рапорт позиавач не отримав.
Вважаючи бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання вмотивованої відповіді на рапорт, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спріним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу») військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 2 Положення № 1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з абз. 2 п. 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
За приписами п. 213 Положення № 1153/2008 військовослужбовці строкової військової служби можуть бути звільнені зі строкової військової служби достроково відповідно до пунктів «б», «в», «г» частини другої ст. 26 Закону № 2232-XII.
Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержавши документи від командира військової частини або заяву безпосередньо від родичів військовослужбовця про дострокове звільнення в запас, призначає комісію, яка перевіряє в десятиденний строк сімейний стан родичів військовослужбовця. За результатами перевірки складається акт обстеження, який надсилається для розгляду керівнику обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язаний у триденний строк розглянути документи про дострокове звільнення військовослужбовця зі строкової військової служби і за наявності законних підстав надіслати їх командиру військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
У разі відсутності законних підстав для дострокового звільнення військовослужбовця зі строкової військової служби за сімейними обставинами керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надає заявнику відповідь про причини відмови і повідомляє про це командира військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 234 Положення № 1153/2008 зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюють дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
На виконання положень Закону № 2232-XII та Указу Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція № 170), яка визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до п. 1.5 Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Абзацом 2 п. 14.10 Інструкції № 170 визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період. Однак такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами.
Відповідно до п. 5 Додатку 19 при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Як встановлено судом, у березні 2023 позивач звернувся до військової частини з рапортом позивача про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Вказаний рапорт отримано відповідачем 20.03.2023, що підтверджується матеріалами справи.
Проте, відповіді на свій рапорт позивач не отримав.
14.04.2023 відповідачу направлено адвокатський запит від 13.04.2023 №29/04 та вручено адресату 19.04.20223, на який також відповіді не надано.
Суд звертає увагу, що згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі, зокрема, необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п. 14. Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пункт 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, передбачає, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Отже, рапорт про звільнення позивача з відповідними документами за звичайних обставин повинен бути поданий його безпосередньому начальнику/командиру.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції № 170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Пунктом 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Тобто право військовослужбовця на реалізацію свого права, зазначеного у рапорті, кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт.
З системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
При цьому, в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.
Отже, у даному випадку відповідачем не розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийнято обґрунтоване та вмотивоване рішення командування військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту або наказ про звільнення з військової служби.
Водночас, суд зауважує, що надання будь-яких роз'яснень або заперечень не звільняє відповідача як суб'єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби, від обов'язку прийняття рішення за наслідком розгляду рапорту про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому.
Таким чином, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Згідно з загальними засадами права дії суб'єкта владних повноважень це - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - його пасивна поведінка. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи відмови у звільненні свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність, що полягає у нерозгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Щодо посилання відповідача на те, що позивач, самовільно залишив військову частину (місце проходження служби) та наразі перебуває у відповідному статусі в обліку особового складу військової частини, суд зауважує, що ця обставина не звільняє відповідача від обов'язку належного розгляду рапорту позивача з додержанням вимог чинного законодавства.
Враховуючи, що відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, не надав оцінку підставі для звільнення з військової служби та доказам на підтвердження такого права, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача про звільнення зі служби по суті з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, за результатом чого прийняти відповідне рішення.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 17.03.2023 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 17.03.2023 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20 жовтня 2025 року.
Суддя Р.М.Шимонович