20 жовтня 2025 рокуСправа №160/18980/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення і розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №784-43/VIII від 27.03.2025 року «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області»;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №59-г від 04.06.2025 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити його на посаді заступника голови Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі;
- стягнути з відповідача на його користь за порушення немайнових прав моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 27.03.2025 року на 43 сесії VIII скликання Миколаївською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області прийнято рішення №784-43/VIII «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області», яким його було звільнено з посади 27.03.2025 року та виведено зі складу виконавчого комітету Миколаївської сільської ради. Зазначене рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки винесено з порушенням законодавчо встановленої процедури, регламентованої Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Регламентом Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області VIІІ скликання. Так в порушення п.2-5 ст.39, ст.42, п.2 ст.47, п.2 ст.48, п.2 ст.63 Регламенту Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області VIІІ скликання, проєкт рішення і довідка-обґрунтування по питанню «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» у визначений порядок та термін не подавались. Крім того, це питання не розглядалось постійними комісіями сільської ради, в порушення ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не було оприлюднено до дати його розгляду, а також воно не відноситься до питань, які можуть бути розглянуті в день пленарного засідання сільської ради, а також в термін, менший за 10 робочих днів до порядку денного. Приймаючи рішення про його звільнення із публічної служби, відповідачем не було зазначено жодної правової підстави та не зазначено будь-яких мотивів, що стали наслідком винесення оспорюваного рішення №784-43/VIII від 27.03.2025 року та розпорядження №59-г від 04.06.2025 року.
Позивач також зазначив, що він тривалий час перебував на лікарняному і лише 04.06.2025 року вийшов на роботу. У цей же день його було ознайомлено, а також вручено копію розпорядження Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №59-г від 04.06.2025 року про звільнення. В розпорядженні вказано, що його звільнено на підставі вимог п.3 ст.40 КЗпП України, тобто, за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Проте, за час роботи на посаді заступника голови Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до нього не було застосовано жодних заходів дисциплінарного стягнення передбачених ст.147 К3пП України, він не вчиняв дисциплінарних проступків, не було фактів невиконання ним без поважних причин обов?язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, перевірки щодо нього не проводились, пояснень в порядку ст.149 К3пП України не відбиралися. Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.160 КАС України та запропоновано позивачу протягом десяти днів усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску вказаного строку та докази на підтвердження таких обставин в частині оскарження рішення Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №784-43/VIII від 27.03.2025 року «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» та доказів нарахування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. або уточнити зміст позовних вимог в цій частині.
На виконання ухвали суду від 04.07.2025 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме надано до суду заяву про поновлення процесуальних строків та про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 18.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду 04.08.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому стосовно твердження позивача щодо прийняття депутатами Миколаївської сільської ради рішення від 27.03.2025 року №784-43/VIIІ з порушеннями, зазначено наступне. Так 27.03.2025 року було проведено 2 пленарне засідання 43 сесії VIII скликання Миколаївською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області. На засіданні сесії були присутні 15 депутатів з 22 обраних депутатів, які були обізнані та поінформовані про необхідність додавання до порядку денного питання «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області», «Про надання оцінки роботи заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» та інших додаткових питань. На передодні дня засідання сесії всі присутні на сесії депутати отримали проєкти рішень, що планувалось додавати до порядку денного вищевказаного рішення та були з ним ознайомлені. Надалі на засіданні додаткові питання, разом з питанням «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» були включені до порядку денного за результатами затвердження порядку денного шляхом голосування депутатів. До того ж на передодні проведення 2 пленарного засідання 43 сесії всі питання, в тому числі щодо питань порядку денного, які були включені до нього за результатами затвердження порядку денного шляхом голосування депутатів, були оприлюднені на інформаційному стенді Миколаївської сільської ради, що є належним способом оприлюднення в розумінні п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Про те, що інформацію про скликання 43-ї сесії Миколаївської сільської ради VIII скликання 27.03.2025 року та відповідні проєкти рішень порядку денного було доведено до відома депутатів також свідчить кількість присутніх на сесії депутатів, а саме: в роботі сесії прийняли участь 15 із 22 обраних депутатів. Отже, питання про дострокове припинення повноважень позивача прийняте на її пленарному засіданні більшістю депутатів цієї ради, тобто повноважним складом сільської ради, відповідно до ч.2 ст.59 Закону №280/97-ВР.
Доводи позивача щодо порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення з підстав того, що проєкт такого рішення не був оприлюднений в порядку, визначеному ч.4 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач вважає необґрунтованими, оскільки на період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб не поширюються вимоги п.3 ч.1 (у частині оприлюднення проектів актів), ч.4 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», що регламентовано ч.10 ст.9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації доступ до інформації» забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації, серед іншого, на інформаційних стендах. Таким чином, оприлюднення рішення про скликання 2 пленарного засідання 43 сесії Миколаївської сільської ради VIII скликання 27.03.2025 року та відповідних проєктів рішень на інформаційному стенді Миколаївської сільської ради є належним оприлюдненням в розумінні п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації». З урахуванням вищевказаного розгляд спірного питання Миколаївської сільською радою здійснено у межах повноважень, у спосіб та в порядку визначеному Законом №280/97-ВР. Водночас зазначено, що у Регламенті Миколаївської сільської ради відсутні положення про те, що питання про звільнення заступника сільського голови з питань виконавчих органів підлягають обов'язковому розгляду постійними комісіями ради та її виконавчого комітету. Відповідно, відповідач був вправі розглянути питання звільнення заступника сільського голови з питань виконавчих органів без попереднього її розгляду відповідною постійною комісією ради та її виконавчого комітету.
Щодо дня звільнення позивача відповідачем зазначено, на таке. Відповідно до вимог ч.3 ст.1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до вимог ст.5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність. Тому відповідач звільняючи позивача дотримався вимог в частині його звільнення зважаючи на умови воєнного часу в країні. Вимогами ч.2 ст.108 Регламенту Миколаївської сільської ради підставою для звільнення (припинення служби) заступника (заступників) сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) Виконавчого комітету сільської ради є рішення ради. Тому на підставі рішення №784-43/VIIІ «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» було винесене розпорядження Миколаївської сільської ради від 04.06.2025 року № 59-г «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Стосовно звільнення позивача на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України зазначено наступне. На 2 пленарному засіданні 43-ї сесії Миколаївської сільської ради VIII скликання 27.03.2025 року питання «Про надання оцінки роботи заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» було більшістю депутатів затверджено до порядку денного та прийнято. Результати голосування були наступні: «задовільно» - «за» - 0 голосів, «проти» - 14 голосів, «утримались» - 1 голос, «незадовільно» - «за» - 13 голосів, «проти» - 0 голосів, «утримались» - 2 голоси, «задовільно за умови» - «за» - 0 голосів, «проти» - 13 голосів, «утримались» - 2 голоси. Результати голосування по питанню «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» були наступні: «за» - 13 голосів, «проти» - 1 голос, «утримались» - 1 голос. Надання більшістю депутатів незадовільної оцінки звіту діяльності/роботи позивача протягом 2024 року свідчить про систематичне невиконання ним, без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, як це визначено в п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Крім того, відповідач вважає, що наведених позивачем доводів за обставин цієї справи не достатньо для стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки останній не надав жодних доказів на підтвердження моральної шкоди та з позову не вбачається, чому саме він обрахував компенсацію моральної шкоди в розмірі саме 100 000 грн. За таких обставин, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
05.08.2025 року до суду від відповідача надійшов уточнений відзив на позовну заяву, в якому останнім зазначено, що відповідно до ст.109 Регламенту Миколаївської сільської ради: « 3. Керівники виконавчих органів сільської ради звітують перед радою на сесії на її вимогу. 4. Рішення про їхній звіт приймається на пленарному засіданні ради. 5. Час, який надається для підготовки звіту посадовим особам, зазначеним у частині 3 цієї статті, не може бути меншим одного місяця. 6. Робота керівника виконавчого органу сільської ради оцінюється на «задовільно», «задовільно за умови» чи «незадовільно». Оцінка роботи повинна бути вмотивованою. 7. Якщо оцінка «незадовільно» дана посадовій особі, затвердження якої на посаду віднесено до компетенції сільської ради, то сільська рада приймає рішення про звільнення цієї особи з займаної посади. Якщо оцінка «незадовільно» дана посадовій особі, призначення якої на посаду віднесено до компетенції сільського голови, сільська рада рекомендує сільському голові вирішити питання про звільнення цієї особи із займаної посади». Так, позивач є керівником виконавчого органу, тому його робота кожного року оцінюється депутатами. Відповідно до посадової інструкції заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів, затвердженої 15.04.2021 р. «заступник сільського голови ради може бути достроково звільнений з посади за рішенням ради». Відповідно до розділу ІІ, розділу V посадової інструкції заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів займається розглядом питань, пов'язаних з господарською діяльністю ради та її виконавчого комітету», «несе відповідальність за не виконання чи неналежне виконання службових обов'язків». Таким чином, відповідно до п.7 ст.109 Регламенту Миколаївської сільської ради якщо оцінка «незадовільно» дана посадовій особі, затвердження якої на посаду віднесено до компетенції сільської ради, то сільська рада приймає рішення про звільнення цієї особи з займаної посади. Отже, питання про звільнення позивача з посади, насамперед було викликано наданням його роботі оцінки «незадовільно».
До суду 08.08.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що порядок денний 43 сесії VIII скликання був сформований відповідно до розпорядження сільського голови №22-р від 10.03.2025 року про скликання 43-ї сесії VIII скликання на 10 год. 00 хв. 19.03.2025 р. з повним переліком питань, які планувалося розглянути. Всі питання стосувалися життєдіяльності громади в сфері бюджету, управління комунальною власністю, соціальні, освітні та земельні, жодних кадрових питань там не було. Відповідач намагається довести і обґрунтувати правомірність звільнення, виходячи виключно з наявності Регламенту, посадової інструкції, звіту та рішення ради. Однак, така позиція є необґрунтованою, та неповною. Так, для правомірного проведення оцінки діяльності посадових осіб місцевого самоврядування необхідно керуватися Законом України «Про службу в органах самоврядування» та підзаконними актами, зокрема Порядком проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затвердженого постановою КМУ від 23.08.2017 року №640. Оцінювання має проводитися за чітко визначеними критеріями, затвердженими в локальних актах (наприклад, регламенті сільської ради чи окремому положенні про оцінювання). Оцінка повинна бути об'єктивною, прозорою, із залученням відповідної комісії чи уповноважених осіб. Посадова особа має бути ознайомлена з результатами оцінки та мати можливість оскаржити їх. Результати оцінки фіксуються в акті чи протоколі, який підписується членами комісії та затверджується відповідним органом. Наведені факти незадовільної роботи, які на думку відповідача підтверджують неналежне виконання службових обов'язків ним, не відповідають дійсності, нічим не встановлені, не зафіксовані, жодного їх підтвердження не має ані в сесійних матеріалах, ані службових документах діяльності Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Окрім того, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували неодноразові факти невиконання ним трудових обов'язків, а також не довів наявність чинних дисциплінарних стягнень, що є обов'язковою умовою для застосування вказаної норми. Рішення сесії сільської ради про незадовільну оцінку звіту заступника голови ради саме по собі не є достатньою підставою для звільнення за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки воно не є дисциплінарним стягненням і не підтверджує автоматично «систематичного невиконання обов'язків». Рішення сесії про незадовільну оцінку не є дисциплінарним стягненням, оскільки ст.147 КЗпП України визначає лише два види стягнень: догана та звільнення. Таким чином, без попередніх дисциплінарних стягнень підставою для його звільнення не може бути п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у ньому.
До суду 14.08.2025 року від відповідача надійшли заперечення, в яких зазначено, що звільнення позивача стало наслідком оцінення його діяльності такої, як незадовільної. Рішення про звільнення позивача є похідним від прийнятого депутатами рішення про визнання його роботи незадовільною. Так позивач не оскаржує рішення ради про визнання його роботи незадовільною, а лише посилається та намагається обґрунтувати неправомірність рішення про його звільнення. Однак, питання щодо прийняття рішення радою про визнання роботи позивача незадовільною та рішення про його звільнення не можуть бути відокремленими, вони є пов'язаними і повинні розглядатися одночасно при вирішенні даного спору. Рішення про звільнення позивача є похідним від прийнятого депутатами рішення про визнання роботи його незадовільною, оскільки тільки у випадку визнання роботи позивача незадовільною, діє норма закону щодо подальшого правомірного звільнення позивача.
Ухвалою суду від 18.09.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків у цій справі.
Ухвалою суду від 18.09.2025 року продовжено строк розгляду цієї справи до 18.10.2025 року.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що рішенням 43 сесії Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області VIIІ скликання від 27.03.2025 року №784-43/VII «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» керуючись пунктом 3 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Регламентом Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області вирішено:
1. звільнити з посади 27.03.2025 року (в разі перебування на лікарняному - з наступного дня після виходу з лікарняного) заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Шаповала Ю.О.;
2. вивести ОСОБА_1 зі складу виконавчого комітету Миколаївської сільської ради;
3. здійснити повний розрахунок із звільненим працівником, включаючи компенсацію за дні невикористаних відпусток.
Розпорядженням Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 04.06.2025 року №59-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 04.06.2025 року з посади заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради, згідно із рішення сільської ради від 27.03.2025 року №784-43/VIIІ ((звільнений з посади 27.03.2025 року (в разі перебування на лікарняному - з наступного дня після виходу з лікарняного)) на підстав вимог п.3 ст.40 КЗпП України.
04.06.2025 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом стосовно витребування інформації, а також копій документів щодо підстав для винесення 27.03.2025 року на 43 сесії Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області VIIІ рішення №784-43/VIIІ «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області».
05.06.2025 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом стосовно витребування інформації, а також копій документів щодо підстав для винесення 27.03.2025 року на 43 сесії Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області VIIІ рішення №784-43/VIIІ «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області».
Листом від 19.06.2025 року №728 відповідач на адвокатський запит від 04.06.2025 року повідомив наступне. На другому пленарному засіданні 43 сесії сільської ради була присутня більшість депутатів від загального складу у кількості 15 депутатів. Відповідно до вимог ч.2 ст.59 Регламенту рішення сільської ради приймається на її пленарному засіданні. Рішення вважається прийнятим, якщо за таке рішення проголосувало не менш як 12 депутатів або 11 депутатів і сільський голова. Відповідно до вимог ст.10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посаду заступника голови сільської ради здійснюється, шляхом обрання сільською радою, в даному випадку Миколаївською сільською радою, було прийнято рішення про прийняття та майбутнє звільнення з посади заступника голови сільської ради. Також чинним законодавством передбачено, що заступник сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради може також бути звільненим з посади з підстав, передбачених КЗпП України, Законом України "Про боротьбу з корупцією", а також на підставі і в порядку, визначеному статтею 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування". З огляду на вищенаведене, та на підставі вимог законодавства, депутатами Миколаївської сільської ради прийнято рішення на другому пленарному засіданні 43 сесії.
Листом від 19.06.2025 року №729 відповідач на адвокатський запит від 05.06.2025 року повідомив наступне. 27.03.2025 року Миколаївською сільською радою було проведено друге пленарне засідання чергової 43 сесії депутатів VIII скликання. Під час затвердження порядку денного депутатами відповідно до вимог пп.3.2, 3.20 ст.61 Регламенту було запропоновано внести до порядку денного питання «Про надання оцінки роботи заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» та питання «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області», також депутатами було надано головуючому на сесії проєкти рішень. При цьому депутатами було зазначено, що внесені рішення не набрали достатню кількість голосів на попередній 42 сесії (через поважну відсутність депутатів) тому потребують повторного переголосування. В присутніх депутатів не виникало сумнівів, що запропоновані до розгляду питання є процедурними, тому за їх внесення до порядку денного було проголосовано більшістю депутатів 13 «за» і 2 «утримались». Питання «Про надання оцінки роботи заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» та питання «про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» були прийняті більшістю депутатів у залі.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
За змістом частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) встановлено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно із ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами (частина третя статті 10 Закону).
У контексті спірних відносин визначальним для вирішення зазначеної справи є питання наявності у відповідача повноважень на дострокове припинення повноважень посади заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів.
Пунктом 3 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск.
Відповідно до ч.3 ст.53 Закону №280/97-ВР виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.
Спеціальним законом, що регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування є Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року № 2493-III (далі - Закон №2493-III).
Відповідно до ст.1 Закону №2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Згідно із ст.2 Закону №2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Абзацом третім статті 3 Закону №2493-III передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою.
Одним із основних принципів служби в органах місцевого самоврядування, закріплених у статті 4 Закону №2493-III, є персональна відповідальність за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків.
Частиною третьою статті 7 Закону №2493-ІІІ передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 19 Закону №2493-ІІІ організація навчання і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого часу, порядку здійснення ними службових відряджень та відшкодування витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної відповідальності, вирішення інших питань, пов'язаних із службою в органах місцевого самоврядування, забезпечуються у порядку, передбаченому законом.
Особливості дисциплінарної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування забезпечуються у порядку, передбаченому КЗпП України.
Згідно із статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до ст.147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Згідно із ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Аналізуючи вищенаведене, суд зазначає, що за порушення трудової дисципліни, в тому числі за неналежне виконання посадових обов'язків, посадова особа органу місцевого самоврядування може бути притягнута до дисциплінарної відповідальності із застосуванням одного з видів стягнення. При цьому, факт протиправної винної дії або бездіяльності такої посадової особи, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених законодавством, повинен бути підтверджений достатніми матеріалами.
Згідно із пунктами 1, 5 статті 8 Закону №2493-ІІІ основними обов'язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування та сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість у роботі.
Відповідно до Регламенту Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області VIII скликання, затвердженого рішення Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №15-2/VIIІ від 15.12.2020 року (далі - Регламент) порядок вирішення на сесії питань, не передбачених цим Регламентом, або спірних питань, що виникають у ході роботи сесії, визначається сільською радою в кожному окремому випадку.
Сільська рада, у випадках необхідності розгляду питань, процедуру яких цим Регламентом не встановлено, може прийняти більшістю депутатів від загального складу ради рішення про особливу процедуру розгляду питання на пленарному засіданні сільської ради.
Закриті пленарні засідання сільської ради та її органів проводяться за рішенням сільської ради (рішенням органу), прийнятим більшістю депутатів від загального складу ради для розгляду окремо визначених питань відповідно до закону в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, державної чи іншої таємниці, що охороняється законом. На закритому пленарному засіданні сільської ради мають право бути присутніми особи, присутність яких визнана сільською радою необхідною. Прийняття рішень та підготовка протоколу закритого пленарного засідання сільської ради здійснюється у порядку, встановленому окремим рішенням сільської ради у межах чинного законодавства України (частина 1 - 3 статті 6 Регламенту).
Згідно із частинами 1 - 3 статті 107 Регламенту сільська рада за пропозицією сільського голови більшістю депутатів від загального складу ради відкритим голосуванням ухвалює рішення про кількісний склад Виконавчого комітету сільської ради. Персональний склад Виконавчого комітету сільської ради затверджується радою за пропозицією сільського голови з урахуванням вимог статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Після завершення обговорення кандидатур сільська рада приймає рішення про спосіб (відкритий чи таємний) голосування за персональний склад Виконавчого комітету сільської ради.
За змістом частини 1 статті 108 Регламенту сільська рада за пропозицією сільського голови, депутата або постійних депутатських комісій більшістю від загального складу ради відкритим голосуванням ухвалює рішення про затвердження на посади заступників сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) Виконавчого комітету сільської ради.
Відповідно до ч.2 ст.108 Регламенту підставою для звільнення (припинення служби) заступника (заступників) сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) Виконавчого комітету сільської ради є рішення ради.
Частинами 6 - 7 статті 109 Регламенту передбачено, що робота керівника виконавчого органу сільської ради оцінюється на «задовільно», «задовільно за умови» чи «незадовільно». Оцінка роботи повинна бути вмотивованою. Якщо оцінка «незадовільно» дана посадовій особі, затвердження якої на посаду віднесено до компетенції сільської ради, то сільська рада приймає рішення про звільнення цієї особи з займаної посади. Якщо оцінка «незадовільно» дана посадовій особі, призначення якої на посаду віднесено до компетенції сільського голови, сільська рада рекомендує сільському голові вирішити питання про звільнення цієї особи із займаної посади.
Суд наголошує, що надання оцінки належного здійснення повноважень є дискрецію сільської ради. При цьому особливість дискреційних повноважень саме колегіального органу полягає, ще й у тому, що голосування «за» чи «проти» дострокового припинення повноважень заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів є суто внутрішнім переконанням депутатів, через що відсутні підстави вимагати від них обґрунтувань чи пояснень мотивів голосування.
З цього питання Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 року у справі №420/718/19 сформулював правову позицію, що оскільки посада заступника міського голови є виборною, на яку особа затверджується міською радою, то при визначенні підстав і критеріїв, як затвердження на посаду, так і звільнення з неї (дострокового припинення повноважень) відповідна рада має певну дискрецію (розсуд) у вирішенні цих питань.
Тож, оскільки ці повноваження є дискреційними, то адміністративний суд при розгляді цієї справи не може здійснювати повторну перевірку роботи заступника міської ради щодо належного чи неналежного здійснення наданих йому повноважень, допущення ним у своїй діяльності порушень законодавства України та порушення Присяги, як і не може переоцінювати позицію (волевиявлення) депутатів міської ради, які проголосували за необхідність звільнення заступника міської ради за наслідком розгляду на відповідній сесії ради пропозиції міського голови.
Міська рада, виходячи зі своїх повноважень, має право оцінити діяльність особи на посаді заступника міського голови, та за результатом такої оцінки може прийняти відповідне рішення, у тому числі і про звільнення з посади. Це питання стосується внутрішньо організаційних питань, які відносяться до виключної компетенції міської ради, до яких належить оцінка колегіальним органом допущених посадовою особою виконавчого органу міськради порушень його посадових обов'язків, суттєвості наслідків таких порушень для територіальної громади та вирішення доцільності звільнення посадової особи з посади заступника міського голови або залишення на цій посаді вказаної особи.
При цьому, здійснення таких дискреційних повноважень, як звільнення, в рамках встановленої процедури дострокового припинення повноважень заступника голови міської ради, судам необхідно перевіряти на предмет дотримання критеріїв правової (справедливої) процедури, як складової принципу верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України) і принципу законності (частина друга статті 19 Конституції України), а також на відповідність критеріям частини другої статті 2 КАС України, які встановлюють межу дискреційних повноважень під час прийняття суб'єктами владних повноважень рішень чи вчинення дій або бездіяльності.
Отже, спірне рішення відповідача повинно бути перевірене адміністративним судом на предмет законності та легітимності, а не доцільності його прийняття.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 року у справі № 360/2169/19, яка у подальшому знайшла своє відображення й у його постановах від 21.12.2023 року у справі №440/2017/20, від 03.10.2023 року у справі №280/8088/21, від 16.05.2023 року у справі №240/44129/21, а також від 23.06.2023 року у справі №240/39337/21, від 13.04.2023 року у справі № 140/17235/20 та від 27.06.2024 року у справі № 480/3830/22.
На час виникнення спірних правовідносин позивач обіймав посаду заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Як було зазначено судом вище, рішенням 43 сесії Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області VIIІ скликання від 27.03.2025 року №784-43/VII «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» керуючись пунктом 3 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Регламентом Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області звільнено з посади 27.03.2025 року (в разі перебування на лікарняному - з наступного дня після виходу з лікарняного) заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради ОСОБА_1 .
Розпорядженням Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 04.06.2025 року №59-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 04.06.2025 року з посади заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради, згідно із рішення сільської ради від 27.03.2025 року №784-43/VIIІ ((звільнений з посади 27.03.2025 року (в разі перебування на лікарняному - з наступного дня після виходу з лікарняного)) на підстав вимог п.3 ст.40 КЗпП України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
За змістом ч.1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений ст.149 КЗпП України.
За правилами вказаної статті до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
З аналізу наведених норм суд наголошує, що при вирішенні спорів осіб, звільнених згідно із п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, необхідно враховувати, що роботодавець вправі розірвати трудовий договір з цієї підстави лише за умови, що до працівника раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов'язків його не знято і не погашено.
Отже, при звільненні за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов'язків без поважних причин.
У своїх постановах Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудових функцій працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинне бути систематичним, тобто не першим, і якщо до працівника протягом року вже було застосовано дисциплінарне стягнення; з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.
Тому для звільнення працівника за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов'язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення за вчинення таких дій раніше.
Під час розгляду справи роботодавець зобов'язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов'язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.09.2020 року у справі № 9901/743/18.
В підтвердження систематичності невиконання посадових обов'язків відповідач за змістом наданих суду пояснень вказує на надання більшістю депутатів незадовільної оцінки звіту діяльності/роботи позивача протягом 2024 року, що на думку останнього є підставою для застосування п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України.
При цьому доказів в підтвердження наявності факту не першого, або повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником невиконання чи неналежного виконання обов'язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення за вчинення таких дій раніше, відповідачем суду не подано, а судом не встановлено.
З особової картки позивача форми П-2ДС вбачається, що до дисциплінарної відповідальності останній також не притягався.
Отже, оскільки у справі, яка розглядається, встановлено, що звільнення позивача відбулося з порушенням порядку, передбаченого трудовим законодавством (не вказано, у чому саме полягає систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором; не додержано умов для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України) прийняте рішення Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №784-43/VIII від 27.03.2025 року «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області» та розпорядження Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №59-г від 04.06.2025 року «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправними, не ґрунтуються на вимогах законодавства, прийняті без урахування усіх обставин, що мали значення для їх прийняття, тому підлягають скасуванню, а позивач поновленню на посаді заступника голови Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Щодо зобов'язання виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №640/12871/21.
При визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 року по справі №640/10536/19.
Так постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що виплати, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із довідкою про доходи Миколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровською області від 18.06.2025 року позивачу заробітну плату за квітень 2025 року нараховано у розмірі 32 096,79 грн., за травень 2025 року нараховано у розмірі 35 983,75 грн.
Середньоденна заробітна плата позивача становить 1 547,28 грн. (32 096,79 + 35 983,75 : 44).
Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача обраховується, починаючи з першого дня після звільнення - з 05.06.2025 року по 20.10.2025 року (день ухвалення рішення у справі) складає 138 календарних днів.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 151 633,93 грн. (1 547,28 грн. х 98 робочих днів).
Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 151 633,93 грн.
Оскільки заробітна плата є об'єктом обтяження податками та іншими обов'язковими внесками, сума до стягнення має бути виплачена з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів згідно із відповідними положеннями законодавства.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду: про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід звернути до негайного виконання.
Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Водночас, позивач просив поновити його на посаді, поновленню працівник підлягає з наступного дня після дня звільнення, тобто з 05.06.2025 року.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.11.2024 року у справі №520/19398/23.
Оскільки позивач перебував на посаді заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до 04.06.2025 року, відповідно він повинен бути поновлений на цій посаді з 05.06.2025 року, наступного дня після звільнення.
Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до роз'яснень, даних в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно із ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права
Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи
У постанові від 06.04.2023 року у справі № 200/5144/20-а, Верховний Суд сформулював загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
У справі, що розглядається, суд не ставить під сумнів існування у позивача певного емоційного дискомфорту під час виникнення цього спору, оскільки така реакція сторони, чиї права є порушеними, не може викликати жодного сумніву.
Водночас позивачем не доведено, а судом не встановлено, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, будь-яких доказів на підтвердження факту шкоди та обґрунтування її розміру позивачем не надано.
При цьому, саме лише зазначення у позові про постійну психоемоційну напругу, депресивний стан, погане самопочуття, що виникли внаслідок порушення органом державної влади прав позивача, не можуть слугувати виключною підставою для стягнення на його користь моральної шкоди.
Натомість, моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені ним, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити частково позовну заяву з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що 31.03.2025 року ОСОБА_1 уклав договір про надання правничої (адвокатської) допомоги №26 з адвокатом Демченко К.В.
Відповідно до пункту 3.2 договору сторони обумовили, що розмір гонорару та порядок його оплати визначається сторонами у додатку №1.
31.03.2025 року адвокат Демченко К.В. та позивач підписали додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №26 від 31.03.2025 року, відповідно до якої загальна сума винагороди за надання правничої допомоги складає 13 000 грн. (усна попередня консультація; підготовка тексту проекту заяви про забезпечення позову, оформлення та подання заяви про забезпечення позову; допомога у сплаті судового збору, підготовка тексту проекту позовної заяви; підготовка пакету документів (позовна заява та додатки) для подачі до суду; допомога у сплаті судового збору; оформлення та подання позову до суду, контроль за поточним станом розгляду справи, надання клієнту інформації по справі).
На виконання умов договору про надання правничої допомоги №26 від 31.03.2025 року позивачем було сплачено адвокату 13 000 грн. відповідно до прибуткового касового ордеру №7 від 03.04.2025 року.
30.06.2025 року адвокат Демченко К.В. та позивач відповідно до додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №26 від 31.03.2025 року склали акт виконаних робіт, зі змісту якого, адвокат надав, а клієнт прийняв юридичні послуги у формі: усної попередньої консультації і подальшого консультування та ??підготовки тексту проекту заяви про забезпечення позову, ??оформлення та подання заяви про забезпечення позову; ??допомоги у сплаті судового збору, ??підготовки і направлення адвокатського запиту №10/04-25 від 28.04.2025 року, зустрічі з відповідачем для досудового врегулювання (медіація), ??підготовки і направлення заяви про притягнення до адміністративної відповідальності в.о. Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Набокіна А.О., підготовки і направлення адвокатського запиту №14/06-25 від 04.06.2025 року, ??підготовки і направлення адвокатського запиту (повторного) №15/06-25 від 05.06.2025 року, підготовки тексту проекту позовної заяви і погодження його з клієнтом, ??підготовки пакету документів (позовна заява та додатки) для подачі до суду, ??допомоги у сплаті судового збору, ??направленні відповідачу другого примірника позовної заяви та пакету копій документів (додатки до позовної заяви), ??оформленні та подання позову до суду.
Відповідач у відзиві заперечував щодо стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу та зазначив, що сума послуг є значно завищеною від загальноприйнятого розміру правової допомоги та не містить докладної інформації, який саме обсяг наданих послуг виконувався по якій вартості.
Згідно із п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із постановою від 03.10.2019 р. Об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З огляду на викладене, та враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, а також те, що позов задоволений частково, суд дійшов висновку, що вказані витрати у розмірі 13 000 грн., не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг).
Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 5 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262, 371 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №784-43/VIII від 27.03.2025 року «Про звільнення заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області».
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №59-г від 04.06.2025 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області з 05.06.2025 року.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути з Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (вул.Центральна, 269-Г, с.Миколаївка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52061, код ЄДРПОУ 04339758) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 151 633,93 грн., із відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів.
Допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та стягнення з Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (вул.Центральна, 269-Г, с.Миколаївка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52061, код ЄДРПОУ 04339758) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма