м. Вінниця
21 жовтня 2025 р. Справа № 120/4204/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Козятинської міської ради (вул. Героїв Майдану, 24, м. Козятин, Вінницька обл., 22100)
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Козятинської міської ради (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною відмову відповідача, яка полягає в ненаданні позивачеві частини щорічної основної відпустки за 2025-2026 роки в кількості чотирнадцяти днів з 12.02.2025 та зобов'язання призначити відпустку згідно заяви від 28.01.2025;
- визнання протиправною відмову відповідача, яка полягає в ненаданні позивачеві щорічної відпустки за 2024-2025 роки в кількості дев'ятнадцяти діб з 26.02.2025, для проходження реабілітації після війни та зобов'язання призначити відпустку згідно заяви від 28.01.2025;
- визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в невиплаті матеріальної допомоги на оздоровлення позивачеві та зобов'язання здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення позивачеві.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що займає посаду начальника Служби у справах дітей Козятинської міської ради. 28.01.2025 позивач звернувся до відповідача із заявами про надання частини щорічної основної відпустки за 2025-2026 роки в кількості чотирнадцяти днів з 12.02.2025; про надання матеріальної допомоги на оздоровлення; про надання частини невикористаної щорічної відпустки за 2024-2025 роки в кількості дев'ятнадцяти діб з 26.02.2025. Водночас відповідачем відмовлено у наданні відпустки, адже згідно графіка відпусток працівників Козятинської міської ради щорічна основна відпустка позивача запланована на червень 2025 року. В свою чергу, позивач зауважує, що є учасником бойових дій, а тому має право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для нього час. Крім того, позивач наголошує, що його не ознайомлено з графіком відпусток. Відтак, не погоджуючись із відмовою відповідача у наданні відпустки, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 23.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
14.04.2025 за вх.№24076/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що 29.01.2025 позивач звернувся із заявами про надання щорічної основної відпустки за 2025- 2026 роки з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення з 12.02.2025, а також невикористаної відпустки за 2024 рік з 26.02.2025. Водночас цього ж дня позивачем надані пропозиції щодо включення працівників служби у справах дітей до загального графіка відпусток, які враховані керівництвом та затверджені 29.01.2025. Відповідач наголошує, що позивач самостійно запропонував включити свою щорічну відпустку до графіка на червень 2025 року, тому надання відпустки в інші дати є неможливим. Крім того, позивач не був ознайомлений із затвердженим графіком відпусток, оскільки з 29.01.2025 перебуває на лікарняному у зв'язку із втратою працездатності. У зв'язку з цим відповідач вказує, що надання відпустки під час тимчасової непрацездатності не відповідає вимогам Закону України «Про відпустки», оскільки розпорядження про відпустку повинно бути видане не пізніше ніж за два тижні до її початку, а відпускні - виплачені не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Крім того, відповідач зауважує, що 28.01.2025 позивач подавав окрему заяву про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, яка була задоволена та виплачена на підставі п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 та Положення про преміювання і надання матеріальної допомоги працівникам апарату Козятинської міської ради. Отже, на переконання відповідача, його дії є правомірними, оскільки відпустка позивача передбачена затвердженим графіком на червень 2025 року, а матеріальна допомога вже була виплачена відповідно до чинного законодавства. Враховуючи наведене відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач є начальником Служби у справах дітей Козятинської міської ради, а також має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
28.01.2025 позивач звернувся до відповідача із заявами: про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи 2025-2026 років тривалістю 14 календарних днів з 12.02.2025; про надання частини невикористаної відпустки за 2024 рік тривалістю 19 календарних днів з 26.02.2025; про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у щорічну відпустку.
У заявах позивач зазначив, що потребує відпочинку та проходження реабілітаційних процедур після участі у бойових діях і лікування.
29.01.2025 Служба у справах дітей Козятинської міської ради подала на розгляд керівництва подання №56 із пропозиціями щодо включення працівників служби до загального графіка відпусток на 2025 рік. У цьому поданні для начальника служби - Пахольчука В.О. - пропонувалося визначити: додаткову відпустку з 12.02.2025 по 12.03.2025; щорічну основну відпустку - у червні-липні 2025 року.
Враховуючи наведене, відповідачем у наданні запитуваних позивачем відпусток відмовлено, оскільки відповідно до затвердженого графіка відпусток щорічна основна відпустка позивача запланована на червень 2025 року.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у наданні відпусток та виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 79 Кодексу законів про працю України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР(далі - Закон №504), згідно з ч. 1 ст. 2 якого право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Ст. 10 Закону №504 визначено, що щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.
Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: 1) особам віком до вісімнадцяти років; 2) особам з інвалідністю; 3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї; 4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю; 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців; 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України; 9) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу; 9-1) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року; 10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Наведені норми утворюють узгоджену систему правового регулювання, що визначає загальні засади реалізації працівником права на відпочинок. Конституція встановлює обов'язок органів влади діяти в межах закону та гарантує право кожного на відпустку як складову трудових прав. Кодекс законів про працю конкретизує порядок надання відпусток і запроваджує механізм погодження графіків, який має враховувати як інтереси роботодавця, так і працівника. Закон України «Про відпустки» деталізує види, тривалість і умови відпусток, а також визначає категорії осіб, які користуються додатковими гарантіями, зокрема правом на відпустку у зручний для них час. У сукупності ці положення спрямовані на забезпечення належної реалізації працівниками їхнього права на відпочинок.
Суд зазначає, що положення п. 10 ч. 14 ст. 10 Закону України «Про відпустки», яким передбачено можливість надання щорічних відпусток у зручний для працівника час в інших випадках, визначених законодавством, колективним або трудовим договором, необхідно тлумачити у взаємозв'язку зі спеціальними нормами законодавства, які встановлюють додаткові соціальні гарантії окремим категоріям громадян.
Однією з таких спеціальних норм є п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого учасникам бойових дій надається право використання щорічної відпустки у зручний для них час, а також додаткова оплачувана відпустка тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій є особами, для яких закон прямо передбачає особливий порядок реалізації права на відпустку - не за загальним графіком, а у зручний для них період. Ця норма має імперативний характер і спрямована на забезпечення належного соціального захисту громадян, з урахуванням потреб у відновленні здоров'я, реабілітації та адаптації після служби.
У даному випадку позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням встановленого зразка, а тому на нього поширюються пільги та гарантії, передбачені ст. 12 вказаного вище закону.
Посилання відповідача на затверджений графік відпусток як на підставу для відмови у наданні позивачеві відпустки саме у лютому 2025 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки графік не може обмежувати спеціальні права, встановлені для учасників бойових дій.
Така відмова суперечить суті соціальних гарантій, закріплених у законі, та фактично позбавляє учасника бойових дій можливості реалізувати передбачене державою право на відпочинок у час, необхідний для відновлення його фізичного й психологічного стану.
Відтак, підстави, наведені відповідачем для відмови у наданні щорічної відпустки, є формальними та не ґрунтуються на законі, оскільки суперечать спеціальним нормам, що мають пріоритет над загальними правилами черговості відпусток.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмови відповідача у наданні позивачеві відпустки, згідно його заяв від 28.01.2025.
Водночас вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача призначити відпустку згідно поданих позивачем 28.01.2025 заяв, тобто у конкретні дати (з 12.02.2025 та з 26.02.2025) задоволенню не підлягають, адже, по-перше, на момент звернення до суду, а саме 28.03.2025, зазначені у заявах періоди відпусток уже сплинули, а тому їх фактичне надання є об'єктивно неможливим. По-друге, суд не може зобов'язати відповідача надати відпустку заднім числом, оскільки це суперечить самому змісту права на відпустку як форми відпочинку, що має бути реалізованою у межах чинного трудового періоду.
Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача у невиплаті матеріальної допомоги на оздоровлення, суд зазначає, що матеріальна допомога на оздоровлення є супровідним платежем, що надається працівникові при наданні щорічної відпустки. Така допомога виплачується у зв'язку з виходом у щорічну відпустку та не є самостійною формою соціальної підтримки. Оскільки у даному випадку відпустка позивачеві фактично не була надана, підстав для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення не виникло, а тому говорити про бездіяльність відповідача у цій частині немає правових підстав, адже відповідне зобов'язання роботодавця виникає лише в момент фактичного надання відпустки.
Відтак, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Козятинської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Козятинської міської ради у наданні ОСОБА_1 щорічної відпустки, згідно його заяв від 28.01.2025.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Козятинська міська рада Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 24, м. Козятин, Вінницька обл., 22100, код ЄДРПОУ 23063121)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 21.10.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна