Номер провадження: 33/813/1945/25
Номер справи місцевого суду: 497/1646/25
Головуючий у першій інстанції Кодінцева С. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
17.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання Чередник К.А.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Болградського районного суду Одеської області від 10 вересня 2025 року, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №387035 від 10.07.2025 року, водій ОСОБА_1 10 липня 2025 року об 11:07 годині, в с.Кубей Болградського району по вул.Степова, буд.14, керував мотоблоком HOLLSTER 1100 у складі з причепом з явними ознаками алкогольного сп'яніння (почервоніння очей, різкий запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням алкотестера Драгер 6820 та в Болградській центральній районній лікарні - відмовився. Своїми діями останній вдруге порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ст.130 ч.3 КУпАП.
Постановою судді Болградського районного суду Одеської області від 10 вересня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та на підставі санкції цієї статті призначено йому адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 15 (п'ятнадцять) діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять (10) років, без конфіскації транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605.60 гривень (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Не погоджуючись з зазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Болградського районного суду Одеської області від 10 вересня 2025 року в частині накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк 15 (п'ятнадцять) діб, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що протягом року працівники поліції складали протоколи щодо мене і фактично «ставили показники», не беручи до уваги його стан здоров'я. Він хворіє на цироз печінки та ВІЛ і постійно приймає життєво необхідні ліки. Крім того, доглядає за матір'ю, яка є інвалідом 3 групи і потребує постійної допомоги. Для нього це фактично означає провести 15 діб у адміністративному арешті та залишити хвору матір саму без необхідного догляду. Прошу врахувати, шановний суд, що він працює у комунальному підприємстві Кубейської сільської ради «КАЙНАКТ» і єдиним, хто доглядає за своєю хворою матір'ю. Іншої допомоги немає, і призначення адміністративного арешту створює критичну ситуацію як для нього, так і для матері.
Будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи на 17.10.2025 року на 11:30 год. ОСОБА_1 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, клопотань або заяв про відкладення розгляду справи або слухання справи за його відсутності до суду не подавав.
В апеляційній скарзі зазначив щодо розгляду справи без його участі.
Згідно ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Також, ч. 2 ст. 268 КУпАП не передбачено обов'язкової участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП.
За таких підстав апеляційний суд не вбачає поважних причин для відкладення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписи ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно з'ясувати, чи дійсно особа знаходилася в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом, чи є відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
При цьому, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі. Обставини, які зазначені посадовими особами у протоколі про адміністративне правопорушення, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі.
За приписами ст. 251 КУпАП, тягар доказування доведеності вини особи у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення покладається на уповноважену службову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, тобто у даному конкретному випадку, на поліцейського.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 оскаржує постанову судді Болградського районного суду Одеської області від 10 вересня 2025 року тільки в частині накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк 15 (п'ятнадцять) діб, тому апеляційний суд враховуючи вимоги апеляційної скарги, переглядає оскаржувану постанову в межах накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк 15 (п'ятнадцять) діб.
Так, постановою судді суду першої інстанції на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за ч.3 ст.130 КУпАП України, із застосуванням положень ст.36 КпАП України, у виді адміністративного арешту строком на 15 діб.
Відповідно до ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно зі ст.33 КУпАП, при накладені стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Статтею 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 3 статті 130 КУпАП встановлено відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, є вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню. Відсутність вищезазначеної ознаки виключає відповідальність саме за частиною третьою статті 130 КУпАП.
Санкція ч.3 ст.130 КУпАП передбачає накладення штрафу на водіїв у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника.
Виконуючи вимоги ст.33 КУпАП, та накладаючи адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 протягом року чотири рази притягувався до відповідальності за ст.130 КУпАП, накладені стягнення у вигляді штрафу до теперішнього часу не виконав, що свідчить про те, що дане стягнення не є достатнім для виправлення та перевиховання цієї особи, і не є стримуючим фактором для вчинення нових порушень.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки санкцією ч.3 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативного виду стягнення аніж штраф в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000грн.
Проте, оскільки постановою Болградського районного суду Одеської області від 21 березня 2025 року вже призначався такий вид стягнення у вигляді штрафу, апеляційний суд погоджується, що адміністративний арешт строком на 15 діб буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що стягнення у виді адміністративного арешту на строк п'ятнадцять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років без конфіскації транспортного засобу, накладене на правопорушника з дотриманням вимог ст.33 КУпАП та відповідає характеру вчиненого правопорушення, особі порушника, ступеню його вини та є необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст.23 КУпАП мети виховного впливу та запобігання вчиненню ОСОБА_1 нових правопорушень.
Посилання апелянта на стан його здоров'я та стан здоров'я його матері, яка потребує стороннього догляду, враховуються судом, проте не мають істотного впливу на правильність висновків суду щодо необхідності призначення ОСОБА_1 саме такого виду стягнення.
Відтак ОСОБА_1 за будь-яких умов не може бути звільнений від відповідальності у вигляді адміністративного арешту на строк п'ятнадцять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років, оскільки будь-яке альтернативне покарання в цій частині відсутнє, як щодо мінімального порога по відношенню до застосованого судом виду адміністративного стягнення основного та додаткового (адміністративний арешт та позбавлення права керування транспортними засобами) так і можливості застосування більш м'якого виду адміністративного стягнення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, що зроблені в постанові суду першої інстанції, оскільки зведені лише до незгоди з висновками суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, наявних в матеріалах справи.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі, та процесуальна поведінка апелянта, пов'язана з наданням ним пояснень, які не підтверджені належними і достатніми доказами не узгоджуються з дійсними обставинами справи, розцінюються апеляційним судом, як спосіб самозахисту від відповідальності за вчинене правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Отже, приймаючи до уваги встановлені обставини справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що наявними у справі доказами підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні за ст. 130 ч. 3 КУпАП, а тому висновок суду першої інстанції про визнання його винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, є законним та обґрунтованим, тому немає підстав для скасування або зміни постанови суду.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку, що не вбачається підстав для скасування або змінення постанови суду.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 КУпАП, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову судді Болградського районного суду Одеської області від 10 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе