Номер провадження: 11-кп/813/2139/25
Справа № 496/2002/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
30.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 03.07.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12024163250000326 від 25.10.2024 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.2 ст.194, ч.2 ст.258 КК України,
установив
В провадженні Біляївського районного суду Одеської області знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12024163250000326 від 25.10.2024 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.2 ст.194, ч.2 ст.258 КК України.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 03.07.2025 року продовжено строк дії запобіжних заходів обвинуваченому ОСОБА_6 у виді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів, до 31.08.2025 року включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу про продовження запобіжного заходу щодо нього скасувати та постановити нову, якою обрати запобіжний захід не пов'язаний із позбавленням волі.
Обвинувачений посилається на незаконність оскарженої ухвали, стверджує, що ризики у кримінальному провадженні прокурором не доведені та судом безпідставно не застосовано до нього більш м'який запобіжний захід, а також не враховано даних, що характеризують його особу.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
В судове засідання апеляційного суду захисник обвинуваченого та прокурор не з'явились, клопотань про відкладення не подавали, а тому за згодою обвинуваченого, його апеляційна скарга розглядається без прокурора та захисника обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що на розгляді в Біляївському районному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №12024163250000326 від 25.10.2024 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.2 ст.194, ч.2 ст.258 КК України КК України.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Апеляційний суд зауважує на наявності в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Колегія суддів, зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, а саме: за ч. 1 ст. 114-1 КК України, яке кваліфікується як перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період; за ч. 2 ст. 194 КК України, яке кваліфікується як умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу; за ч. 2 ст. 258 КК України, яке кваліфікується як терористичний акт, тобто вчинення підпалу, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, привернення уваги громадськості до певних політичних та інших поглядів винного (терориста), вчинене за попередньою змовою групою осіб, їх тяжкості та можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (позбавлення волі строком до 12 років, з конфіскацією майна або без такої, враховуючи характеристику особи обвинуваченого, а також те, що наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершений, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершено, свідки підлягають допиту в судовому засіданні, внаслідок чого продовжує існувати ризик здійснення незаконного впливу обвинуваченим ОСОБА_6 на свідків у провадженні з метою зміни наданих ними показань.
Водночас, апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, з огляду на характер інкримінованих обвинуваченому злочинів, зауважує також на продовженні існування в зазначеному провадженні ризику продовження вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, зокрема, ризику того, що, опинившись на волі, обвинувачений продовжить вчиняти діяння на шкоду суверенітету, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності України.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 та передбачений ч. 1 ст. 114-1 КК України прямо посягає на основи національної безпеки України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відтак, посягання на суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України шляхом допомоги представникам іноземної держави в проведенні підривної діяльності проти України завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв'язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до праці працівників органів державної влади та створює сумніви у патріотичності та служінню народові України.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Крім того, згідно ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою.
Таким чином, застосування більш м'якого заходу, ніж тримання під вартою є неможливим.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому злочинів, їх тяжкості та характеристики особи обвинуваченого, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_6 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Окрім того, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі , залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та захисника підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 підлягає залишенню без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 03.07.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12024163250000326 від 25.10.2024 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.2 ст.194, ч.2 ст.258 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4