Номер провадження: 11-кп/813/2364/25
Справа № 522/21172/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 22023160000000322 від 15.08.2023 року за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.08.2028 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 6 ст. 111-1 КК України,
встановив
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023160000000322 від 15.08.2023 року, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.6 ст.111-1, ч.1 ст.309 КК України..
Оскаржуваною ухвалою від 18.08.2025 року було задоволено клопотання прокурора та продовжений строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави відносно ОСОБА_6 , строком до 16.10.2025 року із утриманням в ДУ "Одеський слідчий ізолятор".
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що ухвала суду є незаконною і необґрунтованою з таких підстав:
- суд першої інстанції прийняв до розгляду клопотання прокурора без жодного доказу на підтвердження заявлених у клопотанні ризиків;
- ризики, заявлені у клопотанні прокурора не існують;
-обвинувачений понад два роки утримується під вартою;
Крім того, в апеляційній скарзі захисник наголошує, що більш ніж два роки, обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу продовжується на одних і тих же підставах та обставинах.
На підставі цього захисник просить скасувати ухвалу суду від 18.08.2025 та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання та застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту.
В апеляційній скарзі питання щодо особистої участі обвинуваченого не порушується.
До початку судового засідання апеляційного суду, від адвоката ОСОБА_7 надіщла заява про розгляд апеляційної скарги без сторони захисту.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження.
Згідно до приписів ч.4 ст.107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
З виділених матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.6 ст.111-1, ч.1 ст.309 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК України.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, суспільну небезпечність інкримінованих йому злочинів, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, а також вчинити інший злочин. Крім того, місцевий суд послався на врахування даних про особу обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризику переховування обвинуваченого від суду, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Тобто законодавцем визначено, що під час дії воєнного стану до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст.111-1 КК України, за наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому відповідно до ч.4 ст.183 КПК України альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави, оскільки вказаною нормою закону передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, місцевий суд одночасно із продовженням строку тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави, з чим погоджується апеляційний суд.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючий ризик переховування не знизився і не відпав, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні зокрема особливо тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Також місцевим судом обґрунтовано визнано доведеним продовження існування ризику можливого вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК України, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.08.2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , в кримінальному провадженні №22023160000000322 від 15.08.2023 року - залишити без змін.
Звернути увагу колегії судів першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4