Справа № 127/26057/25
Провадження № 33/801/1069/2025
Категорія: 156
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гайду Г. В.
Доповідач: Береговий О. Ю.
23 жовтня 2025 рокум. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О. Ю.,
за участі захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Чайки А. О.,
розглянув апеляційну скаргу останнього на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
встановив:
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №425437 від 17 серпня 2025 року, цього ж дня о 00:14 год. у м. Вінниці по вул. М. Оводова, 62-А водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «KIA», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився на місці зупинки під час безперервної відеофіксації на портативні відеореєстратори №472970 та №473719. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605,60 грн судового збору.
Не погоджуючись із такою постановою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_1 - адвокат Чайка А. О. оскаржує її в апеляційному порядку. Вважаючи, що оскаржувана постанову винесена з неврахування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а провадження у справі - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Обґрунтовуючи доводи скарги, адвокат вказує на недоведеність матеріалами справи факту руху автомобіля та керування ним ОСОБА_1 , а отже неможливо дійти обґрунтованого висновку, що останній був водієм.
Також скаржник вважає, що працівниками поліції був порушений порядок проведення огляду на стан сп'яніння, оскільки ОСОБА_1 відмовився від огляду на місці зупинки транспортного засобу, однак, поліцейським направлення для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я не складено, тобто протокол складений передчасно, а поліцейським не було забезпечено проведення огляду водія у закладі охорони здоров'я. Долучене до справи направлення не містить відмітки про отримання його ОСОБА_1 .
Разом із тим, за матеріалами відеозапису вбачається, що жодна з ознак алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 відсутня, тобто дії працівників поліції щодо ініціювання проведення огляду на стан сп'яніння не відповідають законодавству.
В свою чергу звертає також увагу на порушення прав ОСОБА_1 внаслідок незабезпечення участі адвоката та перекладача, оскільки він є громадянином Молдови та не розуміє (або не в повній мірі розуміє) українську мову.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Статтею 245 КУпАП визначені завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган ( посадова особа ) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо підчас розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно з п. 2 ч. 8 цієї статті за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення доводиться доказами. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків.
Як слідує із матеріалів справи, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №425437 від 17 серпня 2025 року, цього ж дня о 00:14 год. у м. Вінниці по вул. М. Оводова, 62-А водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «KIA», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився на місці зупинки під час безперервної відеофіксації на портативні відеореєстратори №472970 та №473719. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги 2.5 Правил дорожнього руху, внаслідок чого складений даний протокол.
До протоколу додане направлення на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння від 17 серпня 2025 року у зв'язку із виявленими ознаками сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнин рота. Порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці.
Також доданий рапорт поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону УПП у Вінницькій області ДПП капрала поліції Гаврилюка Миколи, з якого слідує, що за порушення комендантської години було зупинено транспортний засіб «KIA», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 . У ході спілкування із водієм у останнього були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. На запитання поліцейського про вживання алкогольних напоїв водій повідомив, що вживав дві пляшки пива п'ятнадцять хвилин тому. Водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров'я, однак, останній відмовився.
Крім того, до матеріалів справи долучений відеозапис з портативних відеореєстраторів поліцейських, якими зафіксовано хронологію подій 17 серпня 2025 року за участі ОСОБА_1 .
Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Статтею 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, встановлений чіткий алгоритм дій щодо проведення огляду водія на стан алкогольного (іншого) сп'яніння і оформлення його результатів.
Відповідно до п. 2, 4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Вказані ознаки алкогольного сп'яніння водія ОСОБА_1 визначені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №425437 від 17 серпня 2025 року.
Відповідно до п. 6, 7 Розділу І цієї Інструкції, огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП.
Відповідно до п. 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Ураховуючи склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КУпАП, об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у передачі керування транспортними засобами особі, яка перебуває у стані такого сп'яніння, а так само і ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
Вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, суд першої інстанції дійшов висновку, що його вина цілком доведена матеріалами справи. Факт відмови ОСОБА_1 від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння зафіксований відповідними, належними достовірними та достатніми доказами, які узгоджуються між собою, із іншими доказами у справі та є підтвердженням наявності у діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке виразилося у його відмові як особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
За викладених фактичних та об'єктивних обставин справи з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній постанові суду першої інстанції від 24 вересня 2025 року, слід погодитися, оскільки вони є правильними, виваженими, належно умотивованими в установленому порядку.
Обґрунтовуючи доводи скарги, захисник Кляуза С. О. стверджував про недоведеність факту керування ним транспортним засобом внаслідок, зокрема, відсутності фіксування цього факту засобами відеофіксації.
За змістом диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП суб'єктом адміністративного правопорушення за дії, що поставлені у вину ОСОБА_1 може бути лише особа, яка керує транспортним засобом.
Згідно п. 1.5 ПДР України, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії.
Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року по справі №404/4467/16-а.
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу. За відсутності доказів керування особою, яка притягується при обставинах, вказаних у протоколі, така особа в розумінні диспозиції ст. 130 КУпАП не є суб'єктом вчинення даного адміністративного правопорушення за ознакою відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, так як відсутні докази керування ним транспортним засобом на момент зупинення автомобіля працівниками поліції і як наслідок не може нести відповідальність.
Дослідивши наявний у матеріалах справи відеозапис з портативних відеореєстраторів поліцейських, апеляційний суд критично оцінює доводи захисника про недоведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Так з відеозапису достеменно убачається, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції о 00:14 год. 17 серпня 2025 року при виїзді на Староміський міст у м. Вінниці, рух яким обмежується після початку комендантської години. При цьому, ОСОБА_1 самостійно повідомляв, що після зустрічі з друзями рухається додому та йому відомо, що рух мостом перекритий. При цьому жодних інших осіб ані у автомобілі, ані поряд із ним не зафіксовано.
Відтак, належними та достовірними доказами безумовно спростовуються доводи скарги щодо недоведення факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що відеофіксація моменту зупинки при складанні протоколу за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не є обов'язковим доказом його вчинення, а доведеність цих обставин встановлюється на підставі аналізу всіх доказів у їх сукупності.
Слід зазначити, що відеозйомка повинна вестися безперервно до її завершення, оскільки недотримання правила безперервності ведення відеозапису позбавляє цей доказ ознаки повноти відображення подій, але не спростовує факти, зафіксовані відеозаписом.
Так до матеріалів справи долучений один оптичний диск із двома відеофайлами, здійсненими обома поліцейськими, що перебували на місці події у складі екіпажу. Зафіксовані відеозаписами обставини, які були здійснені поліцейськими за допомогою поративного відеореєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Відеозаписом повністю підтверджується та залишається неспростованим стороною захисту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, даним відеозаписом повністю зафіксована хронологія подій за його участю.
Слід зауважити, що фіксація правопорушення була здійснена працівниками поліції технічними засобами відеофіксації відповідно до вимог ч.2 ст.266 КУпАП, а сам відеозапис, який приєднаний до протоколу про адміністративне правопорушення у справі, сумнівів щодо його достовірності та допустимості не викликає, оскільки не містить ознак фальсифікації та фабрикації, тому відеозапис є належним та допустимим доказом у справі.
Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було вручено направлення на проходження медичного огляду, оскільки Інструкцією не передбачено обов'язку працівників поліції вручення такого направлення водієві, який підлягає огляду на стан сп'яніння.
У апеляційній скарзі адвокат вказує про відсутність у поліцейських підстав для огляду на стан сп'яніння ОСОБА_2 у зв'язку із тим, що згідно відеозапису вказаних поліцейським ознак сп'яніння у водія не було.
Однак такі доводи скарги не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються самим відеозаписом з портативних відеореєстраторів поліцейських. Так відеозаписом чітко зафіксовано, що поліцейськими як передумовою неодноразових пропозицій пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння були виявлені у нього ознаки сп'яніння, що безпосередньо зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення. Разом з тим, відеозапис, не дає змоги в повній мірі пересвідчитися в наявності чи відсутності у ОСОБА_1 повного переліку ознак сп'яніння. При цьому, такі ознаки були встановлені співробітниками поліції під час безпосереднього спілкування з водієм, об'єктивних підстав ставити їх під сумнів не вбачається. Таким чином неможливо стверджувати про відсутність підстав для огляду водія.
Щодо аргументів скарги про незабезпечення ОСОБА_1 права на захист під час оформлення адміністративних матеріалів, то слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Втім вимоги чинного КУпАП не передбачають обов'язку працівникам поліції самостійно та за державний кошт залучати безоплатного захисника під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення.
Зрештою згідно відеозапису ОСОБА_1 наголошував, що має адвоката, який вирішує його правові питання та не був позбавлений можливості самостійно скористатися його правовою допомогою.
Окрім того, при оцінці доводів скаржника в частині не володіння ОСОБА_1 українською мовою та не забезпечення йому перекладача, як вбачається з відеозапису останній спілкується з поліцейськими російською мовою, розуміючи зміст запитань поставлених йому працівником поліції українською мовою. Отже, доводи про те, що ОСОБА_1 на момент складання протоколу не розумів зміст розмови з працівниками поліції та потребував перекладача, спрямовані виключно на намагання останнього уникнути адміністративної відповідальності за скоєне правопорушення. Крім того, він повідомляв, що уже неодноразово проходив огляд на стан сп'яніння, тому безумовно обізнаний із процедурою проведення огляду на стан сп'яніння.
Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене у статті 6 цієї Конвенції, згідно з пунктом першим якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права.
Вимога пункту першого статті 6 Конвенції щодо обґрунтування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожний довід заявника. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року; Проніна проти України, № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, від 18 липня 2006 року ). Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання у першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Наведені в апеляційній скарзі аргументи в цілому не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального чи процесуального права, не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній постанові, оскільки вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена матеріалами справи. З урахуванням наведеного вимогу апеляційної скарги про скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції апеляційний суд визнає необґрунтованою та не знаходить підстав для її задоволення.
У пункті 52 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2008 року у справі «Романаускас проти Литви» констатований обов'язок національного суду переконатися, що провадження у цілому, зокрема, спосіб отримання доказів, були справедливими. У справі «Бакланов проти Росії» ( рішення Європейського суду з прав людини від 09 червня 2005 року ), у справі «Фрізен проти Росії» ( рішення від 24 березня 2005 року ) Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Таким чином питання, чи виконав суд свій обов'язок стосовно подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, рішення від 18 липня 2006 року ).
З огляду на викладене апеляційний суд не знаходить законних, ґрунтовних та об'єктивних підстав для скасування правильної, належно умотивованої та справедливої постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Чайки Артура Олеговича залишити без задоволення.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 24вересня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького
апеляційного суду О. Ю. Береговий