Справа № 131/803/25
Провадження № 22-ц/801/2084/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Коваль А. М.
Доповідач:Береговий О. Ю.
23 жовтня 2025 рокуСправа № 131/803/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б.,
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» - адвоката Лисенка Дмитра Вячеславовича на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 липня 2025 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Коваля А.М., дата складення повного тексту рішення невідома,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
В травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 січня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4317306 на 360 днів. Договір укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, а кошти були перераховані на платіжну карту відповідача, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» від 03 жовтня 2024 року та інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 14 липня 2025 року.
23 вересня 2024 року право вимоги за цим кредитним договором було відступлено ТОВ «Українські фінансові операції» на підставі договору факторингу №23/09/2024, при цьому строк дії кредитного договору на цю дату не закінчився. За період з 21 січня 2024 року по 23 вересня 2024 року відповідач здійснив оплату лише в розмірі 10 грн (з них 8,4 грн на тіло кредиту та 1,6 грн на проценти), внаслідок чого заборгованість за процентами перед первісним кредитором становила 43 376,83 грн. Новий кредитор, ТОВ «Українські фінансові операції», у період з 24 вересня 2024 року по 14 січня 2025 року (113 днів) нарахував додаткові проценти в сумі 22 576,27 грн за стандартною ставкою.
Таким чином, загальна заборгованість ОСОБА_1 складає 73 944,70 грн, яка включає залишок основного боргу 7 991,60 грн, проценти, нараховані первісним кредитором - 43 376,83 грн, та проценти, нараховані новим кредитором - 22 576,27 грн.
Надані позивачем розрахунки підтверджують, що умови договору №4317306 від 21 січня 2024 року відповідачем виконані не були.
Порушення ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Заочним рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 липня 2025 року позов ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції», заборгованість за договором № 4317306 від 21 січня 2024 року у розмірі 15990,00 грн., яка складається із заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) - 7991,60 грн., та заборгованості за процентами - 7998,40 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції», судовий збір у розмірі 523,83 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції», витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 липня 2025 року мотивоване тим, що встановлений сторонами договору розмір процентів за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення у розмірі 2,5% є несправедливим у розумінні положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушує принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» адвокат Лисенко Дмитро Вячеславович подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга, мотивована тим, що суд першої інстанції не у повному обсязі врахував договірні умови спірних правовідносин. Також тим, що відповідач, свідомо підписавши електронний договір в якому міститься пункт про стандартну процентну ставку в розмірі 2,5% на день, погодився на ці умови. Оскільки відповідач не оскаржував договір як недійсний і не користувався правом на відмову від кредиту, він повинен нести відповідальність за неналежне виконання своїх зобов'язань. Також представник скаржника вказує на те, що суд помилився щодо зміни розміру заборгованості по процентах, оскільки значна заборгованість є прямим наслідком порушення відповідачем платіжної дисципліни, а не неправомірних дій кредитора. Апелянт також зазначає, що суд не навів жодної передбаченої законом підстави для зменшення майнової відповідальності та неправильно застосував судову практику.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним вимогам.
Апеляційним судом встановлено, що 21 січня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4317306, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 гривень строком на 360 днів зі сплатою процентів у розмірі 2,5% за кожен день користування (знижена процентна ставка - 0,01%). Укладання договору здійснено в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему товариства з використанням електронного підпису - одноразового ідентифікатора. (а.с. 24-37).
Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через платіжну систему, на підставі укладеного Договору № РК-П-19/03-01 про переказ коштів від 12 березня 2019 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с. 59-61).
За інформацією в листі ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» №649-0310 від 03 жовтня 2024 року, відповідно до зазначеного договору 21 січня 2024 року було успішно перераховано грошові кошти у сумі 8000 грн на платіжну карту НОМЕР_1 (а.с. 22).
На запит місцевого суду, 14 липня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ), на яку здійснено переказ коштів: дата платежу - 21-01-2024, сума - 8 000,00 UAH, інформація про платника - IPAY_CREDIT_MC1, Banderu 9 (а.с. 141).
23 вересня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу №23/09/2024 (а.с. 62-70, 88), за яким право вимоги за кредитним договором №4317306 було відступлено новому кредитору, що підтверджується витягом з реєстру боржників (а.с. 16).
За даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання договору, а саме: з 21 січня 2024 року по 23 вересня 2024 року, відповідачем здійснено оплату на рахунок первісного кредитора в розмірі 10 грн, які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 8,4 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 1,6 грн. Загалом, за цей період у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії договору у розмірі 43376,83 грн (а.с. 38-42).
Станом на дату укладання договору факторингу від 23 вересня 2024 року №23/09/2024, строк дії договору № 4317306 від 21 січня 2024 року не закінчився. А тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 24 вересня 2024 року по 14 січня 2025 року (113 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 22576,27 грн (а.с. 43-44).
Отже, згідно з розрахунками заборгованості, наданими позивачем, відповідач має заборгованість у розмірі 73944,7 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 7 991,60 грн, суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором - 43 376,83 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції» за 113 календарних днів - 22576,27 грн.
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що умови договору № 4317306 від 21 січня 2024 року, відповідачем виконані не були.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Установлено, що договір позики між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позикодавців подала заявки на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позик, після чого позикодавці надіслали відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використала для підтвердження підписання договору позики.
Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір позики не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний правочині відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
На підтвердження позовних вимог позивачем було надано підписані ОСОБА_1 у електронному вигляді кредитні договори, докази отримання на виконання договорів кредитних коштів у безготівковій формі, розрахунки заборгованості.
Уклавши такі договори на умовах, викладених в них, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були закріплені в договорах.
У відповідності до умов кожного із укладених договорів, кошти надаються позичальнику у безготівковій формі на банківську картку вказану власноручно позичальником при укладанні договору.
Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані іншими особами для укладення кредитних договорів від його імені, матеріали справи не містять.
Таким чином, колегія суддів вважає, що кредитні договори, укладені в електронній формі між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна», відповідають вимогам Закону і доводять факт існування волевиявлення сторін на їх укладання.
Кредитні кошти за договором надавались позивачу в безготівковій формі на реквізити банківської карти.
Відповідно до повідомлення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ), на яку здійснено переказ коштів: дата платежу - 21-01-2024, сума - 8 000,00 UAH, інформація про платника - IPAY_CREDIT_MC1, Banderu 9 (а.с. 141)
Зворотних доказів того, що банківські картки, на які були перераховані кредитні кошти, не належать відповідачу або що кредитні кошти не надходили на такий рахунок матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із частинами 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з матеріалами справи, усі істотні умови кредитного договору були чітко визначені та доведені до відома відповідача до моменту укладення договору. Вони містили розмір кредиту, порядок його надання, строки повернення, розмір процентної ставки, комісій та інші платежі.
Окрім того, договір містить пункти:
1.4.1 Стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту.
1.4.2. Знижена процентна ставка становить 0,01% за кожен день користування кредитом та застосовується на таких умовах:
Якщо клієнт до 19 лютого 2024 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в звязку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Зі змісту розрахунків заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом були нараховані у відповідності до умов кредитних договорів.
Враховуючи зазначене, з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд першої інстанції прийшов до правомірних висновків про доведеність укладання та підписання ОСОБА_1 з ТОВ «Лінеура Україна» кредитних договорів та невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення позичених в борг коштів та наявності в нього боргових зобов'язань, зокрема, в розмірі заборгованості за основним боргом у сумі 7991,60 грн. та 43376,83 грн. нарахованих процентів.
Поряд з цим, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до п.1 ч.1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг є фінансовою послугою.
Згідно з частиною 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до частини 3 статті 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Як вбачається з матеріалів справи 23 вересня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу №23/09/2024 (а.с. 62-70, 88), за яким право вимоги за кредитним договором №4317306 було відступлено новому кредитору, що підтверджується витягом з реєстру боржників (а.с. 16).
Встановивши вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність позивачем факту передачі прав вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Українські фінансові операції».
Крім того вищезгаданий договір не був визнаний недійсним в судовому порядку, а тому діє презумпція правомірності правочину і вважається, що такі правочини були вчинені та ТОВ «Українські фінансові операції» є належним позивачем, який має право вимагати повернення кредитних коштів.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що станом на дату укладання договору факторингу від 23 вересня 2024 року року №23/09/2024, строк дії договору № 4317306 від 21 січня 2024 року не закінчився, а тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 24 вересня 2024 року по 14 січня 2025 року (113 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 22576,27 грн.
Встановивши, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію кредитного договору, які укладені між сторонами, договір про відступлення прав вимоги, а також розрахунки, що підтверджують користування відповідачем кредитними коштами, які останнім не повернені, з відповідача на користь позивача підлягала до стягнення сума заборгованості в розмірі 73 944,70 грн, яка включає залишок основного боргу 7 991,60 грн, проценти, нараховані первісним кредитором - 43 376,83 грн, та проценти, нараховані новим кредитором - 22 576,27 грн.
Проте суд попередньої інстанції зменшуючи розмір стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача послався на правову позицію, викладену у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 в якій викладено, що встановлений сторонами договору розмір процентів за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення у розмірі 2,5% є несправедливим у розумінні положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушує принципи розумності та добросовісності.
З вказаними висновками суд апеляційної інстанції не погоджується, оскільки відносини у ній не є релевантними із відносинами, які склалися між сторонами у цій справі. У вищезазначеній справі, як було встановлено судом, позичальник на виконання умов договору ще в перші місяці строку дії договору сплатив грошові кошти, що перевищували розмір тіла кредиту, натомість у цій справі ОСОБА_1 заборгованість за кредитом погасив лише одного разу, а саме на суму 10 грн, що є незначною частиною від суми основного боргу та свідчить про фактичне ухилення відповідача від виконання взятих на себе договірних зобов'язань. Така поведінка боржника не може розцінюватися як добросовісна, а тому застосування положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у контексті зменшення розміру неустойки є безпідставним.
На відміну від справи № 679/1103/23, де суд встановив істотну диспропорцію у взаємних правах та обов'язках сторін, що поставила споживача у явно невигідне становище, у даній справі відсутні ознаки зловживання кредитодавцем своїм становищем чи нав'язування несправедливих умов договору. Натомість підвищений розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання був прямо передбачений умовами договору, з якими відповідач погодився добровільно, усвідомлюючи наслідки їх невиконання.
Отже, встановлений сторонами розмір відповідальності не суперечить принципам справедливості, розумності та добросовісності, а є наслідком договірної свободи сторін, гарантованої ст. 627 Цивільного кодексу України, та спрямований на стимулювання належного виконання зобов'язань. У зв'язку з цим підстав для зменшення розміру відсотків суд апеляційної інстанції не вбачає.
Отже, обставини на які посилається апелянт в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволенню позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем сплачено 2422,40 грн. та 3633,60 грн. за звернення до суду з апеляційною скаргою.
Оскільки позовні вимоги та апеляційна скарга задоволенні в повному обсязі, тому на користь позивача з ОСОБА_1 слід стягнути сплачений та документально підтверджений судовий збір, за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно з ч. 1,2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З вимог статті 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження надання та понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача разом з позовної заявою: заявка № 4317306 а виконання доручення до договору №01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року; рахунок на оплату № 4317306-24/03-2025 від 24 березня 2025 року, договір № 01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01 серпня 2024 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 5972/10 від 24 березня 2017 року, довіреність.
Таким чином, заявником подано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено, з урахуванням доведеності понесених витрат на правову допомогу, а також враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом юридичних послуг позивачу та їх характер, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених, або тих які будуть понесені стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, а також співрозмірність із характером справи та її складністю і виконаною роботою, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» вказаних витрат, зокрема, у розмірі 10000,00 грн.
Будь-які заперечення сторони відповідача щодо безпідставності стягнення на користь позивача суми витрат на правову допомогу у вказаному розмірі до суду першої та апеляційної інстанції не надходило.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» адвоката Лисенка Дмитра Вячеславовича задовольнити.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором № 4317306 від 21 січня 2024 року у розмірі 73944,70 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом у розмірі 7991,60 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих первісним кредитором в розмірі 43376,83 грн., суми заборгованості за процентами нарахованими Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» за 113 календарних днів в розмірі 22576,27 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції'витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.С. Панасюк
Т.Б. Сало