Єдиний унікальний номер 728/2366/25
Номер провадження 3/728/942/25
23 жовтня 2025 року місто Бахмач
Бахмацький районний суд у складі
головуючого судді Сороколіта Є.М.
за участі:
секретаря судового засідання - Кирути Л.І.,
особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли з відділення поліції № 1 (м. Бахмач) Ніжинського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 ,
за частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також - КУпАП),
безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, виніс постанову про таке.
І. Опис фактичних обставин встановлених судом.
1. ОСОБА_1 (далі також - Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності), 03.09.2025 о 10 год 45 хв ухилявся від виконання передбаченого законодавством обов'язку щодо забезпечення необхідних умов життя, виховання своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме неналежні умови життя та розвитку дитини, чим порушив вимоги статті 8 Закону України “Про охорону дитинства».
2. Вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною першою статті 184 КУпАП.
ІІ. Рух справи.
3. Постановою Бахмацького районного суду (далі також - Суд) від 23.09.2025 № 728/2366/25 відповідні адміністративні матеріали разом з протоколом про адміністративне правопорушення від 03.09.2025 серії ВАД № 773349, складеним стосовно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, були повернуті до відділення поліції № 1 (м. Бахмач) Ніжинського районного управління ГУНП в Чернігівській області на доопрацювання.
4. Після надходження матеріалів до Бахмацького районного суду (далі також - Суд) після доопрацювання, їх розгляд було призначено на 23.10.2025 у судовому засіданні о 08 год 20 хв.
5. У судове засідання, призначене на 23.10.2025 о 08 год 20 хв, Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не з'явилася.
ІІІ. Позиція особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
6. За змістом положень статті 268 КУпАП неявка належним чином повідомленої особи, що притягається до адміністративної відповідальності, не перешкоджає розгляду справи за її відсутності.
ІV. Досліджені докази.
7. На підтвердження вини Особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення Суду надано такі докази, передбачені статтею 251 КУпАП, які були досліджені безпосередньо у судовому засіданні:
- протокол про адміністративне правопорушення від 03.09.2025 серії ВАД № 773349;
- акт обстеження умов проживання від 03.09.2025, згідно якого умови проживання задовільні, будинок умебльований, санітарно гігієнічний стан приміщення порушений. Наявний неприємний запах у будинку. Продуктів харчування у будинку обмаль. Під час візиту батько знаходився у стані алкогольного сп'яніння
- свідоцтво про народження ОСОБА_2 від 05.02.2013 серії НОМЕР_1 , де батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
V. Оцінка Суду.
8. Перш за все, стосовно поінформованості Особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо розгляду справи про притягнення її до адміністративної відповідальності, Суд відмічає, що після надходження адміністративних матеріалів Особа, що притягається до адміністративної відповідальності, повідомлялася про судові засіданні шляхом направлення телефонограми.
9. Разом з тим, ужиті заходи не сприяли досягненню мети забезпечення участі в судовому засіданні Особи, що притягається до адміністративної відповідальності, хоча останні прямо та беззаперечно у своїй сукупності указують на те, що Особа, що притягається до адміністративної відповідальності була поінформована про цей процес, який здійснюється, однак бажання приймати у ньому безпосередню участь, не дивлячись про обізнаність у його здійсненні, не виявила.
10. Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (далі також - Конвенція), ратифікованої Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
11. Розумність тривалості провадження повинна оцінюватись, у розрізі практики ЄСПЛ окресленої ним у його рішеннях, відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади та важливості для заявника питання, що розглядається (див., з-поміж багатьох інших, рішення у справі “Фрідлендер проти Франції», [GC], N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII).
12. При цьому сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
13. Як наслідок, ураховуючи поінформованість ОСОБА_1 про даний процес, як і про дату, час та місце його здійснення, Суд при відсутності у особи з певних своїх причин та міркувань стійкого бажання приймати участь в цьому процесі, уважає таку поведінку останньої своїм особистим вільним користуванням власними правами на власний розсуд.
14. Більш того, Суд вважає, що ним виконано процесуальний обов'язок повідомлення Особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про дату, час та місце розгляду цієї справи.
15. Щодо суті інкримінованого правопорушення, то як вже згадувалося вище, що згідно зі статтею 6 Конвенції кожному гарантоване право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
16. У згаданому контексті слід відмітити, що поняття “кримінальне обвинувачення» має “автономне» значення, котре не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць (“Блохін проти Росії» (Blokhin v. Russia) [ВП], § 179; “Адольф проти Австрії» (Adolf v. Austria), § 30). Таке тлумачення є дійсним як для визначення “кримінального» характеру обвинувачення, так і для моменту, з якого існує таке “обвинувачення».
17. Зокрема, у § 49 справи “Озтюрк проти Німеччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція не суперечить здійсненню декриміналізації діянь поміж Держав-учасниць. Проте, якби держави мали повноваження виводити такі правопорушення за рамки Конвенції, то це могло б спричинити наслідки, несумісні з її предметом і метою.
18. Вихідну точку у встановленні того, чи має застосовуватись кримінально-правовий аспект статті 6 Конвенції, слід визначати за критеріями, перерахованими в рішенні у справі “Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands, §§ 82-83): внутрішньо-правова кваліфікація; характер правопорушення; суворість покарання, яке може бути застосоване до даної особи.
19. Також підпункт а) частини третьої статті 6 Конвенції вказує на необхідність особливо ретельно повідомляти «обвинувачення» зацікавленій особі. Обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред'явлення, особа, проти якої порушено кримінальну справу, є офіційно повідомленою про юридичну і фактологічну базу сформульованих проти неї обвинувачень (“Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], § 51; “Камасінський проти Австрії» (Kamasinski v. Austria), § 79).
20. Конвенційні норми визнають за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про «причину» обвинувачення, тобто про матеріальні факти, висунені проти нього, і на яких ґрунтується обвинувачення, але й про «характер» обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів (“Матточча проти Італії» (Mattoccia v. Italy), § 59; “Пенев проти Болгарії» (Penev v. Bulgaria), §§ 33 і 42).
21. Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, Суд зазначає, що підставою для притягнення будь-якої особи до адміністративної відповідальності є вчинення нею адміністративного правопорушення.
22. Так, частиною першою статті 184 КУпАП передбачено відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
23. Об'єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів дітей, а об'єктивна сторона полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
24. Об'єктивна сторона правопорушення виражається через конкретні дії або бездіяльність, які свідчать про невиконання батьками (або особами, що їх замінюють) обов'язків щодо виховання дітей. Це може проявлятися, наприклад, у неналежному догляді за дитиною, ухиленні від забезпечення умов для навчання, потуранні асоціальній поведінці дитини (крадіжки, бродяжництво, пропуски навчання тощо) або ж відсутністю контролю за поведінкою дитини.
25. Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
26. Також Суд зауважує, що спосіб викладення диспозиції частини першою статті 184 КУпАП є бланкетним, а особа, яка визначена у статті 255 КУпАП, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зобов'язана зазначити в ньому чітко місце вчинення адміністративного правопорушення.
27. Таким чином, саме момент складання протоколу про адміністративне правопорушення є початком притягнення особи до адміністративної відповідальності, то саме цим документом особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повинна бути чітко й повно поінформована про характер і причини обвинувачення для можливості підготовки свого захисту.
28.Слід зазначити, що згідно положень КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Вищевказані вимоги закону також узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка враховується судом при здійсненні правосуддя.
29.Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» та «Карелін проти Росії») у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
30. У згаданому контексті слід відмітити, що поняття “кримінальне обвинувачення» має “автономне» значення, котре не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць (“Блохін проти Росії» (Blokhin v. Russia) [ВП], § 179; “Адольф проти Австрії» (Adolf v. Austria), § 30). Таке тлумачення є дійсним як для визначення “кримінального» характеру обвинувачення, так і для моменту, з якого існує таке “обвинувачення».
31. Зокрема, у § 49 справи “Озтюрк проти Німеччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція не суперечить здійсненню декриміналізації діянь поміж Держав-учасниць. Проте, якби держави мали повноваження виводити такі правопорушення за рамки Конвенції, то це могло б спричинити наслідки, несумісні з її предметом і метою.
32. Вихідну точку у встановленні того, чи має застосовуватись кримінально-правовий аспект статті 6 Конвенції, слід визначати за критеріями, перерахованими в рішенні у справі “Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands, §§ 82-83): внутрішньо-правова кваліфікація; характер правопорушення; суворість покарання, яке може бути застосоване до даної особи.
33. Також підпункт а) частини третьої статті 6 Конвенції вказує на необхідність особливо ретельно повідомляти «обвинувачення» зацікавленій особі. Обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред'явлення, особа, проти якої порушено кримінальну справу, є офіційно повідомленою про юридичну і фактологічну базу сформульованих проти неї обвинувачень (“Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], § 51; “Камасінський проти Австрії» (Kamasinski v. Austria), § 79).
34. Конвенційні норми визнають за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про «причину» обвинувачення, тобто про матеріальні факти, висунені проти нього, і на яких ґрунтується обвинувачення, але й про «характер» обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів (“Матточча проти Італії» (Mattoccia v. Italy), § 59; “Пенев проти Болгарії» (Penev v. Bulgaria), §§ 33 і 42).
35. Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, Суд зазначає, що Протокол про адміністративне правопорушення є актом обвинувачення і повинен містити конкретне обвинувачення, виходячи з поняття адміністративного правопорушення відповідно до вимог КУпАП. При цьому виходячи із загальних засад судочинства, визначених положеннями статті 129 Конституції України, він не має права перебирати на себе функцію обвинувача та у будь-який спосіб конктретизувати зміст обвинувачення, вказаного у протоколі.
37. Суд зауважує, що згідно з частиною другою статті 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
38. За приписами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
39. Відповідно до статті 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
40. Підсумовуючи зазначене вище, Суд наголошує, що у відповідності до статті 62 Конституції України, як норми прямої дії, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
41. Окрім того, у справі “Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain, § 77, 146) ЄСПЛ установив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої права та обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться в провину, всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
В інших своїх рішеннях ЄСПЛ указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (справа “Коробов проти України», заява № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування “поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 у справі “Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), § 161).
42. З урахуванням викладеного, Суд доходить висновку, що у діях Особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відсутні усі необхідні елементи складу інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, а саме - відсутнє місце вчинення правопорушення.
43. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
44. Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 9, 23, 184, 247, 276-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Суд, -
1. Закрити провадження у справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя
Бахмацького районного суду Сороколіт Євген Миколайович